Трудоресурсний потенціал України

Трудоресурсний потенціал України.

Трудоресурсний потенціал характеризує рівень забезпечення національної економіки ресурсами праці. До ресурсів праці ми відносимо в цілому населення України, його чисельність, територіальне розміщення, процеси відтворення, міграції. Більше поширення має трудовий, або трудоресурсний потенціал. Елементами трудоресурс- ного потенціалу є трудові ресурси, як частина населення. Населення, як відомо, є активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та падання необхідних їй послуг. Водночас воно є споживачем продуктів праці, які забезпечують його життєдіяльність.

Населення і економіка  єдині: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг, а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспільного багатства, то чисельність населення кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює регіональний розвиток.

Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства. Саме вона створює матеріальні цінності. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина - на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль - забезпечити потреби суспільства, підвищити життєвий рівень населення. Таким чином, зміна чисельності населення позначається на споживчому попиті, на зміні його структури. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

У регіональній економіці  для характеристики трудового потенціалу суттєвим показником є чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування економіки регіону з постійним зростанням продуктивності праці не достатньо кількісного виміру трудових ресурсів.

Не менш важливим є, так  званий, людський фактор, тобто якісний вимір трудового потенціалу, а це освіта, професійно - кваліфікаційна підготовка фізичний стан, адаптивність до сучасних інноваційних змін. У цьому ж контексті важливими є статево- вікова структура, частка працездатного населення у його загальній чисельності, рівень зайнятості, міграції.

Україна відноситься до країн з від'ємним природним приростом населення. Це призводить до скорочення його чисельності. Населення України зменшується в усіх регіонах за винятком Києва і Севастополя. У 15 областях показник від'ємного сальдо населення гірший, ніж у середньому по країні.

За даними Держкомстагу в  Україні в 2005 році народилось 426,1 тис. дітей, а померло 782,0 тис. осіб; чисельність  населення при цьому в середньому за рік становила 47,1 млн осіб. Отже, коефіцієнт народжуваності за цей рік становив 8,5%о, кількість померлих складала 16 осіб на 1 тис. населення. Таким чином, на кожну 1000 населення, природний приріст становив - 7,5%о (промілле).

Тенденції зниження народжуваності виявляється з заходу на схід. Найнижчі показники в Донецькій обл. (6,5%о), Луганській (6.6%о), Сумський (6,7%о), найвища  в Рівненській (11.5%о). Закарпатській (11.3%о), Волинській (11,1 %о). Кількість померлих в Україні невпинно зростає з 1959р. і зараз становить 16 осіб на кожну 1000 населення. Це зростання має територіальну тенденцію зростання з заходу на схід країни: у Закарпатській обл. - 11,6%о, Івано- Франківській - 12,7%о, Львівській - 13%о, Чернігівській - 20%о.

У середньому по Україні  природний приріст становить - 7,5%о, у Волинській обл. (-3%о), Рівненській (-1.8%о), у Чернігівській (-13%о). У вересні 2007 року вперше за багато років народжуваність була вищою від смертності у м. Києві. Рівненській та Волинській областях.

Найбільш населеними є  Доненька , Дніпропетровська, Харківська, Львівська, Луганська області та місто Київ. Найменше людей проживає у Чернівецькій , Волинській , Кіровоградській , Тернопільській, Рівненській та Херсонській областях.

Різнипя між регіонами за чисельністю населення становить 5,3 рази (Донецька область - 4841,1 тис. осіб, Чернівецька - 922,8 тис. осіб).

Щільність населення в цілому по України становить 79,5 осіб на 1 км~ і збільшується від центральних регіонів у напрямку східних і західних областей.

Якщо в Чернігівській, Херсонській, Житомирській, Миколаївській, Волинській та Сумській областях щільність населення складає від 39 до 55 осіб на 1 км~, то в Закарпатській, Івано- Франківській, Дніпропетровській, Чернівецькій, Львівській та Донецькій областях цей показник складає від 98 до 1 80 осіб на 1 км". В Україні, як і в більшості країн колишнього СРСР, зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку не спостерігається. Протягом останніх десяти років середня тривалість життя знизилася від 69,3 років у 1991 р. до 66,8 у 2006 році.

Найвища середня тривалість життя спостерігається у Західному регіоні, зокрема у Львівській і Тернопільській областях; найнижча - у Південному регіоні, зокрема в Херсонській та Одеській областях.

Питома вага осіб віком 60 років і вище в загальній чисельності населення становить 21,3 % і є однією з найвищих у світі.

Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і вище в загальній кількості населення перевищує 23,8%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей.

Наймолодшим (частка старших  осіб складає 15,5%-18,0%) є населення  Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але, якщо порівняння західних регіонів обумовлено високою народжуваністю, то у м. Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді. Депопуляція населення охопила усі регіони з 1993 року. З урахуванням міграційних процесів ця тенденція продовжується до останніх років.

Населення працездатного  віку є основою формування всіх інших категорій населення, пов'язаних із процесом зайнятості. У віковій структурі населення України частка осіб працездатного віку становить 56%, відповідно серед міського населення-60%, сільського-49%. Тенденції зростання чи зменшення його чисельності залежить від процесів народжуваності і смертності. Населення працездатного віку є основою національної економіки. Із процесом зайнятості пов'язані такі економічні категорії:

працездатне населення;

безробітне населення;

економічно активне населення;

економічно неактивне  населення.

Теоретично можлива повна  зайнятість усього працездатного населення. Однак важливою умовою зайнятості є  наявність робочих місць та економічні потреби у збільшенні чи зменшенні їх кількості.

Населення працездатного  віку становить кількісну основу іншої категорії-економічно активного населення, - населення чоловічої та жіночої статей у віці від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Його кількість розраховується на основі даних вибіркових досліджень населення (домогоспо- дарств) з питань економічної активності, які введені до практики державної статистики з 1995 року у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП).

Важливою є й категорія економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути кваліфіковані як «зайняті» або «безробітні». До цієї категорії відносяться: учні, студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві; особи працездатного віку, які не можуть знайти собі роботу; інші особи, які не мають необхідності у працевлаштуванні або не можуть працювати через хворобу, навчання тощо.

Отже, потенційно працездатного  населення може бути і, як правило, є  більше, ніж населення працездатного віку. В Україні існують суттєві регіональні розбіжності у забезпеченості трудовими ресурсами. За цим показником розрізняють трудодефщитні, трудонадлишкові та трудоврівноважені регіони. В Україні більшість регіонів - трудонадлишкові, особливо це стосується західних регіонів.

Важливою якісною характеристикою  трудозабеспеченості є питома вага працездатного населення у працездатному  віці (від 16 до 60 років чоловіки, від 16 до 55 років жінки) в складі трудових ресурсів. У 2005р. в цілому по Україні цей показник становив 91,5%. Найвищі значення цього показника були у Волинській, Луганській, Черкаській областях; найнижчими - в Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Чернігівській областях. Протягом 1996-2005 рр. чисельність працездатного населення у працездатному віці скоротилась на 186,1 тис. осіб, однак питома вага цієї категорії у складі трудових ресурсів залишилась майже незмінною.

Негативною тенденцією є поступове збільшення у складі трудових ресурсів питомої ваги осіб у віці, старшому за працездатний. Це пов'язано з процесом постаріння нації - з одного боку, а з іншого - з низьким рівнем соціального забезпечення осіб, що вийшли за межі працездатного віку і вимушені працювати в галузях народного господарства до глибокої старості. На кінець 2005р в Україні чисельність працівників перед пенсійного віку (останнє перед пенсійне п'ятиріччя), зайнятих у галузях економіки. становила 10,2%; працюючих, а пенсіонерів - 13,8% облікової чисельності працівників.

Висока питома вага осіб непрацездатного віку притаманна таким галузям, як: наука і наукове обслуговування (14,2%); геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба (12%); сільське господарство (11,4%); зв'язок (11,0%). Крім зазначених галузей, високою є частка працюючих пенсіонерів у промисловості, будівництві, мистецтві. Серед регіонів за цим показником області лаштуються таким чином: Донецька. Дніпропетровська, Луганська, Тернопільська, Одеська, Вінницька області, АР Крим, міста Київ і Севастополь.

Регіональні особливості  вікової структури населення  дають змогу детально оцінити  зміни в демографічній ситуації визначити резерви формування трудових ресурсів у регіонах. За останні роки в Україні інтенсивно відбувається процес перерозподілу трудових ресурсів між секторами економіки. Високими темпами зростає зайнятість у недержавному секторі економіки, зокрема, в малих і середніх підприємницьких структурах, які надають перевагу залученню висококваліфікованої ї робочої сили молодших вікових груп. У 2005р. На державну форму власності припадало 34,4% зайнятих, колективних - 36,1%. приватну - 29,5%.

Найвища частка зайнятих у  державному секторі економіки (понад 90%) зберігається в охороні здоров'я, в освіті, культурі, мистецтві, науці, апараті органів державного та господарського управління; наинижча у сільському та лісовому господарстві (60%), торгівлі, громадському харчуванні, матеріально- технічному постачанні, збуті (близько 14,0%)

Регіони України істотно  різняться за територіально- галузевими характеристиками розподілу трудових ресурсів. За чисельністю зайнятих у промисловості вирізняються Донецький регіон (38.4% трудових ресурсів). Придніпровський (30,2%) Східний регіон (25%). У Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях на промисловість припадає понад 50% зайнятих у матеріальному виробництві. Найвища зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві спостерігається у Подільському (34,3%) та Поліському (29,4%) регіонах. Високий рівень у сфері зайнятості населення у сфері нематеріального виробництва склався у рекреаційних регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Показник статевої структури  характеризує співвідношення чоловіків і жінок у загальній чисельності населення. З 1970 року намітилася тенденція до стабільного співвідношення чисельності чоловіків та жінок з незначним переваженням чоловіків. Ця тенденція збігається у співвідношенні жінки - 53,5%, чоловіки - 46.5%. Переважання чисельності жінок пояснюється нижчою смертністю, війнами, більш інтенсивною міграцією чоловіків за межі держави. Демографічна наука стверджує, що на 100 народжених дівчаток народжується 106-107 хлопчиків. Кількість чоловіків переважає у віковій категорії до 25-30 років, потім повільно зменшується. З віку 40-45 років у загальній чисельності населення вже переважає кількість жінок.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України досить високий. Це випливає з рівня освіти працівників; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою у народному господарстві становить 28,7% Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високо розвинутим країнам світу.

На стан трудового потенціалу в регіонах впливають міграційні процеси. З початку 90-х років поняття «мігрант» отримало нове звучання. В сучасній літературі мігрантів розподіляють на внутрішніх ти зовнішніх.

Статистичні дані.

Сталий економічний розвиток, позитивні соціальні й політичні процеси забезпечують продуктивну зайнятість в економіці. Нині глобальні економічні реформи здійснюють не ті країни, які мають багато природних ресурсів, а ті, в яких є кваліфікована робоча сила. За умов вичерпання екстенсивних чинників економічного зростання та необхідності запровадження нових технологій і прогресивних методів організації виробництва вирішального значення набувають інвестиції в людський капітал, які є запорукою інноваційного розвитку нашої країни. Тільки кваліфікована робоча сила може забезпечити високу якість та результативність соціально-економічних реформ. Підвищення трудової мотивації передбачає розробку соціальної політики, спрямованої на досягнення суспільної злагоди, зменшення нерівності розподілу доходів і формування середнього класу. Економічне зростання створило об'єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати та збільшення її частки у ВВП для зниження диференціації трудових доходів.

Дослідженню людського капіталу присвячені праці М. Долішнього, С. Злупка, С. Трубича, Д. Богині, О. Грішнової, В. Приймака, О. Стефанишин, И. Радецького. Аналіз соціальної політики, різних аспектів соціального забезпечення країн, які перебувають на етапі переходу до ринкової економіки, та порівняння соціальних заходів низки розвинених країн світу здійснено в монографії Теренса М. Ганслі. Дослідження проблем впровадження соціальних стандартів оплати праці, соціально-демографічні аспекти підвищення рівня життя населення розглянуто у збірнику, присвяченому проблемам реалізації соціальної політики відповідно до цілей розвитку тисячоліття ООН в Україні. Вперше здійснено комплексне теоретичне осмислення проблем становлення середнього класу в Україні в монографії під науковим керівництвом доктора економічних наук, професора, академіка Академії економічних наук України І. Бондар.