Капіталізм інформаційного суспільства

     Міністерство  освіти і науки України

     Чорноморський державний університет імені  Петра Могили 

     Кафедра політичних наук 
 
 
 
 

     Реферат

     Капіталізм  інформаційного суспільства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала: студентка 332 групи

     Шевцова А. В.

     Викладач: кандидат історичних наук,

       доцент Бронніков В. Д. 
 
 
 

     Миколаїв  – 2009

     ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Поняття «капіталізм» та «інформаційне суспільство»…..4

1. Капіталізм як економічна система

сучасності……………………………………………………….4

2. Сутність та риси інформаційного суспільства………………8

РОЗДІЛ 2. Капіталізм інформаційного суспільства…………………11

      2.1.    Знання, інформація та послуги як основа

сучасного капіталізму………………….………...……………………..11 
      2.2.    Проблеми та перспективи розвитку капіталізму в

інформаційну  епоху………………………………………………16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..19

Список використаної літератури………………………………….….20

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    На  сьогоднішній момент, коли суспільство  перебуває в стані переходу від  індустріального до постіндустріального, а разом з цим і до інформаційного, змінюється і економічна система світу. Якщо до 90 –х років XX століття світ поділявся на капіталістичний та соціалістичний, то на початку XXI століття переважає капіталістична система. Сьогодні саме капіталізм є пріоритетним у відношеннях між державами та всередині них.

    Звичайно, той капіталізм, що був на початку  його створення – змінився, як і  змінилося суспільство, що його створило.

      Нині на зміну капіталу приходить  знання, інформація та послуги.

     Сьогодні  нові інформаційні технології стають базовими технологіями, а інформаційне середовище, поряд із соціальним та економічним, - новим середовищем існування людства.

     Об’єктом дослідження є капіталізм.

     Предметом дослідження є особливості капіталізму  інформаційного суспільства.

     Гіпотезою є припущення про те, що зміна основи капіталізму є однією з причин збільшення прірви між розвиненими та нерозвиненими країнами.

     Метою роботи є виявлення основ капіталізму в інформаційному суспільстві та з’ясування проблем і перспектив його розвитку.

     Реалізація  мети передбачає виконання таких  завдань:

• Визначити особливості капіталізму сучасності.
• З’ясувати риси інформаційного суспільства.
• Виокремити проблеми та перспективи розвитку капіталізму в інформаційному суспільстві.

     Методи: аналіз і синтез, порівняння, структурний, порівняльний. 

РОЗДІЛ 1. Поняття «капіталізм» та «інформаційне суспільство»

1. Капіталізм як економічна система сучасності

     Капіталізм  – суспільно-економічний лад, що ґрунтується на товарному виробництві, приватній власності та експлуатації найманої праці. Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому  продукт виробництва належить капіталісту  – власнику засобів виробництва. Але не все є постійним, все  в світі змінюється і капіталізм не є виключенням. Сучасний капіталізм істотно відрізняється від капіталізму  навіть середини минулого сторіччя. Під  впливом НТП суттєво змінилися  продуктивні сили. А це, в свою чергу, викликало глибокі зрушення у виробничих відносинах, у господарському механізмі. Через це сучасний капіталізм, зберігаючи основні економічні риси, водночас характеризується якісно новими явищами і закономірностями[9].

     Наприкінці XIX — в першій половині XX ст. очевидним  був процес зростання концентрації виробництва, створення і планування великих підприємств і навіть підприємств-гігантів. На цій підставі робився висновок, що процеси концентрації, усуспільнення виробництва триватимуть  і визначатимуть розвиток суспільства. Насправді ситуація істотно змінилася. В нинішніх умовах гігантські підприємства виявляються малоефективними. У  зв'язку з цим великі корпорації віддають перевагу середнім і малим  виробничим структурам. Саме вони є  оптимальними, оскільки відзначаються, як правило, високою спеціалізацією і дають змогу швидше технічно переоснащувати їх, переналагоджувати  на випуск нової продукції, домагатися вищої ефективності[6]. За цих умов ринок з властивим йому механізмом конкуренції, конкурентної боротьби одержав «друге дихання», не лише не втратив своєї ролі, а навпаки, посилив своє домінуюче значення в капіталістичній економіці.

     Склалася  своєрідна ситуація. З одного боку, триває концентрація і централізація  капіталу, діє загальний закон  капіталістичного нагромадження, що зумовлює збільшення масштабів капіталів, посилюється їх злиття, формуються все могутніші об'єднання. Інакше кажучи, за всіма формальними ознаками процес монополізації начебто триває. Однак насправді він не став переважаючим. Йому протидіють об'єктивні чинники (виникнення і розвиток нових галузей, поява нових капіталів, поширення можливостей міжгалузевої конкуренції у зв'язку з розвитком сфери кредиту, транспорту, зв'язку, інформації) та суб'єктивні чинники (усвідомлення суспільством згубності монополізації, антимонопольне, антитрестовське законодавство)[9].

     Через це сучасний капіталізм не можна характеризувати  як монополістичний або державно-монополістичний, хоча в розвинених капіталістичних  країнах існують «монополії», а  держава виконує неабияку і економічну, і соціальну роль. Однак не можна не бачити, що великі міжгалузеві об'єднання — це зовсім не ті монополії, які функціонували на початку XX ст.[9]. До того ж вони самі по собі не визначають соціально-економічну структуру економіки, оскільки поряд з ними є значний монополізований сектор. Те саме стосується і державного регулювання. Це реальність, проте вона не виражає всієї сутності капіталістичної економіки. Поряд з ним величезну і навіть домінуючу роль відіграє ринок з механізмом конкурентної боротьби. Ось чому однозначне визначення сучасного капіталізму не є обґрунтованим.

     Слід  зазначити, що змінився не лише капітал, форми його руху, а змінилася сутність найманої праці. НТП зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва[11]. Небачено зросли роль і значення живої, висококваліфікованої, високопрофесійної праці. Це, в свою чергу, висуває нові вимоги до умов життя і праці людей, розвитку освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, охорони здоров'я, забезпечення вільного часу, відпочинку тощо, тобто до розвитку соціальної сфери, розвитку людини. У зв'язку з цим обмежуватися характеристикою найманої праці лише як чинника виробництва, носія і власника робочої сили було б однобічно, а отже, неправильно. Нові умови виробництва, що визначаються НТП, змінили підходи до виробника, до його життя і праці, як людини з її багатогранними інтересами та можливостями[6].

     Ось чому відмітною рисою сучасного  капіталізму є поглиблення соціалізації життя людини, широке використання суспільних і державних коштів для  розв'язання економічних та соціальних проблем. Це знаходить вияв у державному та суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному  забезпеченні людей (похилого віку, бідних, безробітних тощо)[9]. Усе це дає підстави для висновку, що сучасний капіталізм, на відміну від попередніх етапів, коли єдиним джерелом задоволення потреб працівників була оплата праці, заробітна плата, зумів доповнити її значними соціальними благами. А не означає, що, на відміну від попередніх стадій, коли капіталістичне суспільство ґрунтувалося на приватній власності, розв'язувало часткові завдання, нині поряд з капіталістичною (приватною) набули розвитку державна власність, соціалізовані (суспільні) форми і начала. Це також принципово нова і надзвичайно важлива риса сучасного капіталізму. Саме через це сучасний капіталізм часто називають соціалізованим капіталізмом.

     Вихід капіталістичного господарства на якісно новий технічний та організаційний рівень зумовлює істотні зрушення в  механізмі капіталістичного господарювання. Для сучасного капіталізму характерно поєднання принципів самостійності  та певної централізації в управлінні виробництвом[9]. Вони стосуються не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації діяльності самих корпорацій. Велика корпорація, будучи певною мірою централізованою системою, всіляко стимулює розвиток підприємництва у власних межах, тобто надає максимум можливої самостійності її складовим ланкам. Велика корпорація — це швидше «конфедерація підприємств», в якій існують власні вільні ринки. Маючи велику самостійність і незалежність, кожна ланка виявляє якнайбільшу ініціативу в прискоренні економічного та технічного розвитку[9].

     Принципові  зміни у виробничих відносинах, у  господарському механізмі відкрили простір для утилізації досягнень  НТП, подальшого піднесення та структурного вдосконалення продуктивних сил. Сьогодні відбувається широка комп'ютеризація економіки. Тепер відбувається нагромадження передумов для нової якісної еволюції капіталізму на шляхах переходу до «індустрії знань»[11], подальшого посилення процесу інтернаціоналізації економіки та життя суспільства, пов'язаного як з діяльністю транснаціональних компаній, так і з інтенсифікацією інтеграційних процесів. По суті, йдеться про глибокий переворот у розвитку продуктивних сил, у ході якого вони набудуть якісно нового характеру, а саме неоіндустріального. Головна роль у цих продуктивних силах належатиме творчій техніко-людській системі — «людино-комп'ютеру».

     Отже, як ми можемо спостерігати вже немає  того капіталізму, яким він був в XIX ст. Оскільки суспільство розвивається, постільки воно змінює економічну систему так, щоб вона відповідала їх потребам. Таким на сьогодні є сучасний капіталізм. З приходом інформаційного суспільства, капіталізм перетворюється на «індустрію знань», залучаючи плоди НТР кінця XX ст. Через це сучасний капіталізм, зберігаючи основні економічні риси, водночас характеризується якісно новими явищами і закономірностями.  
 
 
 
 
 
 

2. Сутність  та риси інформаційного суспільства

          «Інформаційне суспільство» виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн. Тобто, не прихід «постіндустріального» суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом «другої індустріальної революції», яка в основному ґрунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей з необхідністю втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес «інформатизації» не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин[2, с.15].

     В цілому концепція інформаційного суспільства, як і постіндустріальна доктрина, лежить в руслі того напряму європейської філософії,  в  якому еволюцію людства прийнято розглядати крізь  призму прогресу  знання. Пік її  популярності прийшовся на  початок  70-х років, коли багато соціологів погодилися з висновком,  що в нових  умовах  «культура,   психологія,  соціальне   життя  і   економіка формуються під впливом  техніки і електроніки, особливо комп'ютерів  і комунікацій,  а  виробничий  процес  більше  не  є  основним і вирішальним чинником  змін,  що впливає на вдачі, соціальний лад і  цінності суспільства»[2, с. 15].

     Почала  укорінюватися  позиція, згідно  якої  знання,  як в  марксистській теорії праця, здатні забезпечувати створення і  самозростання вартості,  а оскільки  інформатизація, за словами П.Дракера,  є не  чим  іншим, як швидким   заміщенням  праці знаннями. Термін  «інформаційне суспільство»  здавався  багатьом  адекватним  позначенням нового устрою, що формується[2, с. 16].

     Термін  «інформаційне суспільство» був  введений в науковий обіг ще на початку 1960-х рр. одночасно в США і  Японії Ф. Махлупом і Т.Умесао

відповідно[2, с. 16]. У 70-і і 80-і роки найбільший  внесок до  розвитку  даної концепції внесли М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоуньер, Р.Катц   і  ряд інших.  Розглядаючи виникнення і розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не відзначити двох обставин.  З одного боку,  дана концепція отримала найбільше визнання  в  70-і  і  80-і  роки,  в  період,  що характеризувався  швидким розповсюдженням технологічних досягнень і значними  успіхами країн, які не тільки  проводили,  але і засвоювали нову інформацію і знання[2, с. 17]. Певною мірою ідея   інформаційного   суспільства  ставала  в  такому контексті  інструментом  обґрунтування можливості  того, що прискореного  «наздоганяючого» розвитку  на основі  заміщення   потоком  інформації  творчих можливостей  особи, що зростають.  З іншого боку,  ні в одному іншому  напрямі сучасної  футурології   не   помітно   такого  сильного  впливу  японських дослідників: введений термін Т. Умесао «інформаційне суспільство» отримав усесвітнє  визнання  після  виходу в  світ знаменитої  книги  І. Масуди «The Information Society as Post-industrial Society»[2, с. 17]. Навпаки,  більшість американських і європейських дослідників, починаючи з другої половини 80-х років, почали акцентувати увагу на ролі  і значенні не стільки інформації,  скільки  знань,  що породило  цілий спектр нових визначень  сучасного  суспільства,  серед яких  такі,  як  «Knowledgeable society" і тому подібне[2, с. 17].