Статут  підприємства – це основний документ, в якому обов’язково повинно бути зафіксовано положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів у державного та судового органу, включати вимоги про захист комерційної таємниці у всі види угод, домагатися відшкодування заподіяної шкоди у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці.

   В Установчому договорі повинна бути обов’язково зафіксована вимога до учасників товариства про необхідність дотримання комерційної таємниці та відповідальність за виток такої інформації. В Колективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації та колективу працівників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.

   Слід  підкреслити, що на відміну від відомих, традиційних для права об’єктів, інформація, зокрема що становить комерційну таємницю, характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:

• інформація при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, що передається від одного суб’єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб’єктам, які приймають участь у такому її використанні;
• після передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб’єкта, який передає, та виникати у суб’єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв’язку з цим – її фізична не відчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;
• інформація при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі – інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії.

   Розглядаючи інформацію з точки зору суспільного обігу, необхідно виділити, що інформація повинна бути розглянута в двох аспектах. Як зазначалось вище, загально недоступна інформація має свою комерційну цінність завдяки невідомості третім особам. Відповідно, повинна будуватися і правова охорона такої інформації.

   Водночас, є загальнодоступна та загальновідома інформація, яка може мати комерційну цінність, що виникає в результаті її представлення в необхідній для  споживача формі та не є результатом  творчої праці. Для обробки такої  інформації, тим не менш, потрібні певні витрати. Ця інформація теж повинна захищатися. Таким чином, під час правової охорони інформації можливий захист її змісту, а можливо і форми.

   2. Охорона інформації, що становить комерційну  таємницю

   Умовно  виділяють два види охорони інформації, що використовуються в підприємницькій діяльності, тобто два види інформаційної безпеки: пасивну й активну.

   Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але ці особи не можуть використовувати її в комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується в судовому порядку на підставі законодавства України.

   Прикладів інформаційних об’єктів, на які  їхні власники поширюють пасивну  охорону, досить багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (дизайн), товарні знаки, фірмові найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові здобутки різного характеру, комп’ютерні програми, лекції тощо.

   Активна охорона інформації, що більше підходить для охорони комерційної таємниці від несанкціонованого власником використання, пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом фахівців з числа персоналу, організує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання тощо.

   Прикладом інформації, що може підпадати під  активну охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості  типу “ноу-хау”, тобто відомості  технічного характеру – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об’єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режим обмеження доступу.

   На  сьогоднішній день втратам комерційної таємниці в Україні сприяє безсистемність її захисту. Спостерігається роз’єднаність зусиль держави і приватних підприємців у забезпеченні цілісності інформації, відсутність у власників комерційної таємниці організаційного досвіду щодо її захисту, недостатність правової підготовки та інформаційної культури.

   При застосуванні організаційно-правового  механізму захисту комерційної  таємниці постає цілий ряд невирішених  питань, серед яких відсутність чіткого  визначення поняття “комерційна  таємниця” з урахуванням інтересів як юридичних, так і фізичних осіб; розробки механізму здійснення прав власності на інформацію, віднесену до комерційної таємниці; методики визначення її вартості; визначення органу державної виконавчої влади, що буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю тощо.

   Що  стосується визначення органу державної  виконавчої влади, який буде формувати  й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, Законом України “Про Службу безпеки України” в статті 25 визначено, що до обов’язків СБУ віднесено “сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України”. Як бачимо, формулювання даної норми не дозволяє чітко визначити, чи є СБУ саме тим органом державної виконавчої влади, який буде формувати і реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, чи ні. Крім того, законодавець не визначає, що розуміється під поняттям “сприяти”, а також механізм реалізації цього “сприяння”.

   3. Дайте відповідь  на запитання:

   3.1 Коли набуває чинності  інструкція?

   Інструкція - відомчий нормативний акт державного управління, яким встановлюється процедура, роз’яснюються умови застосування будь-якого законодавчого чи нормативного акта. Інструкція розрахована на багаторазове застосування. Управлінською практикою вироблено кілька видів інструкцій: 
Набуття чинності нормативно-правовими актами державного управління.  
Згідно Указу Президента України від 10.06.97 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (Урядовий кур'єр, 14.06.97) із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 04.12.97 N 1327/97, (Урядовий кур'єр, 06.12.97) та від 10.11.98 N 1235/98, (Урядовий кур'єр, 12.11.98) акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

   3.2 На яких документах  ставиться гербова  печатка?

   Примірний перелік документів, на які ставиться  гербова печатка

   1. Акти (прийому, закінчених об'єктів  будівництва, обладнання, виконання робіт: списання, експертиза тощо).

   2. Аркуші  погодження нормативно-правових  актів.

   3. Висновки  й відгуки установ на дисертації  й автореферати, що направляються  до Вищої атестаційної комісії  України.

   4. Довідки  (лімітні: про виплату страхових  сум; використання бюджетних асигнувань на зарплату; нараховану й належну зарплату тощо).

   5. Доручення  на одержання товарно-матеріальних  цінностей, бюджетні, банківські, пенсійні, платіжні доручення.

   6. Договори (про матеріальну відповідальність, науково-технічне співробітництво, підряди, оренду приміщень, про здійснення робіт тощо).

   7. Завдання (на проектування об'єктів, технічних  споруд, капітальне будівництво;  технічні тощо).

   8. Заяви  (на акредитив, про відмову  від акцепту тощо).

   9. Заявки (на обладнання, винаходи тощо).

   10. Зразки  й відбитки печаток і підписів  працівників, які мають право  здійснювати фінансово-господарські  операції.

   11. Посвідчення  про відрядження.

   12. Кошторис  витрат (на утримання апарату  управління; на підготовку та  освоєння виробництв нових виробів; на калькуляцію за договором; на капітальне будівництво тощо).

   13. Листи  гарантійні (на виконання робіт,  послуг тощо).

   14. Подання  й клопотання (про нагородження  орденами й медалями, преміями).

   15. Протоколи  (погодження планів поставок).

   16. Реєстри  (чеків, бюджетних доручень).

   17. Специфікації (виробів, продукції тощо).

   18. Статути  державних підприємств (об'єднань).

   19. Титульні  списки.

   20. Штатні  розписи.

   Практичне завдання

 

   У ролі керівника підприємства підготувати проект наказу про прийняття на роботу працівника відповідно до укладеного контракту № 37 від 25.04.05. на посаду менеджера (товарознавця, технолога тощо) та заяви від 27.04.05. Відсутні реквізити визначити на власний розсуд. Заповнити титульну сторінку трудової книжки для прийнятого працівника.                           

 

ТОВ КАНОНІКАЛ УКРАЇНА

   НАКАЗ

«28» квітня 2005 року                      № 657-к                            м. Запоріжжя 
 

Про особовий склад

1. ПРИЗНАЧИТИ: 

1.1. Франко Олега Васильовича

на посаду менеджера з продажу до відділу з продажу 28 квітня 2010 року з посадовим окладом 2000 грн щомісячно.

Підстава: заява  Франко О. В. від 27.04.05, контракт № 37 від 25.04.05 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Директор    _______________   Шевченко Р.В

                                    _підпис

 

   Література

1. ДСТУ  2392-94. Інформація  та  документація.  Базові  поняття.  Терміни та визначення. - К.: Держстандарту України, 1994. - 53 с.
2. Діловодство.  Інструкції.  Типові  положення:  Зб.  нормат.  док. (із  зм.  і  доп.  за станом на 1 верес. 2003 р.). - Х.: Конус, 2003. - 176 с.
3. Бибик  С.П.  та  ін.  Універсальний  довідник-практикум  з  ділових
4. паперів / С.П. Бибик, І.Л. Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. - К.: Вид-во “Довіра”, УНВЦ “Рідна мова”, 1997. - 399 с. 
5. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папері. - К.: А.С.К., 2002.
6. Головач  А.С.  Зразки  оформлення  документів:  Для  підприємств  і  громадян.  - Донецьк.: Сталкер, 1997.
7. Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.:Либідь, 2000. - 384 с.
8. Ділова  українська  мова:  Посіб.  для  студентів  вузів  /  Н.Д.Бабич,  К.Ф.Герман, М.В.Скарб та ін.; Н.Бабич (ред.). - Чернівці, 1996.
9. Ділові  папери  та  документи  підприємницької  діяльності  /  Упоряд.
10. В.Л. Кулініченко. - К.: Укр. центр духов. культури, 1996.
11. Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське дiлове мовлення. - Донецьк, 1997.
12. Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплекс. Довід. - Х.: Фоліо; Майдан,  1999. 
13. Коваль А.П. Ділове спілкування. - К.: Либідь, 1992.
14. Коваль  А.П.  Практична  стилістика  сучасної  української  мови.  -  К.:  Вища  шк.,