Антиутопічна робінзонада Голдинга "Володар мух"

     Узагальнюючи, можна наголосити, що художній світ В.Голдінга складний та самобутній. Його твори і, насамперед, роман «Володар мух» - результат широкого пізнання автором людської природи та пороків.

     В своїй промові на зустрічі європейської спілки письменників в 1963 році В.Голдінг охарактеризував основну мету своєї творчості: «На протязі всього життя я не раз був вражений та приголомшений, дізнаючись, що ми, люди, можемо зробити один з одним… Ось чому я пишу зі всією пристрасністю, на яку тільки здатен, і кажу людям: «Дивіться, дивіться, дивіться: ось яка вона, як я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини».  
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Притчевий характер роману "Володар мух"

     У. Голдінг свій твір писав задля того, щоб застерегти людство і людину від абсурдного руйнування навколишнього світу. Загальний намір "Володаря мух" він пояснив так: "У цьому творі осмислено трагічний історичний досвід людства XX століття - Другу світову війну з її небувалою жорстокістю ядерних бомбардувань та винищення народів, тоталітарні режими, за яких людину було скинуто з п'єдесталу творця і зведено до ролі "гвинтика" в соціальному механізмі".

   У лекції “Притча”, прочитаній у 1926 році у Каліфорнійському університеті, В.Голдінг подав своє бачення основних завдань письменника: «Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків – послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача».

      Твір був задуманий і написаний як пародія. У 1857 році англійський письменник Роберт Майк Баллантайн видав книгу "Кораловий острів". У ній розповідалося про те, як група англійських хлопчаків через аварію на кораблі опинилася на безлюдному острові. Але надзвичайні обставини не порушили міцних засад цивілізації у цих гідних представників британського суспільства. Вони з честю вийшов із складних ситуацій, дружно діяли, упевнено протистояли стихії.

     Роман-притча «Повелитель мух» увібрав в себе і елементів робінзонади. Взагалі жанр робінзонади має в англійській літературній традиції досить глибокі корені: як відомо, в ім'я «перевірки» людської природи помістив свого героя на незаселений острів ще Д.Дефо. Його герой за 28 років перебування на острові не лише сам не перестав бути людиною, але і олюднив навколишній бездушний простір. Дж.Свифт ввів у свої «Подорожі Лемюэля Гулливера» елемент робінзонади через згадку про те, що живуть в країні гуигнгнмов огидливі тварини еху - це нащадки людей, висаджених з корабля або потерпілих корабельну аварію : за декілька поколінь нащадки цих людей остаточно звиродніли, чим і ілюструвалася свифтовская украй песимістична концепція людської природи. Власне голдиновський «Повелитель мух» містить в собі елементи полеміки з робінзонадою Р. Баллантайна «Кораловий острів»

     У. Голдінг у своєму творі відтворив ситуацію Баллантайна: аварія, безлюдний острів, англійські діти, дав своїм героям ті самі імена, що і в "Кораловому острові" - Джек і Ральф, але вони поводили не так. Діти XX століття у складних обставинах не діяли дружно, а стали непримиренними ворогами. Джек прагнув фізично знищити Ральфа. Персонажі роману виродилися у дике плем'я, очолюване фанатичним ватажком.

За жанром - це роман-притча - твір з чітко вираженою мораллю, з конкретною повчальною ідеєю. Головна мета твору - застерегли, що всюди, де виникла ідея національної винятковості, може статися лихо. Автор роману вимагав від усіх, хто живе на землі, особистої відповідальності за те, що відбувалося навколо.

     Зав'язка роману - не просто катастрофа, а наслідок ядерного бомбардування, після якого дітей почали евакуювати, що не могло не позначитися на їхньому психологічному стані. Вибиті з колізії узвичаєного життя ще до авіакатастрофи, персонажі твору психологічно не здатні виробити послідовної лінії поведінки: з одного боку, позбувшись опіки дорослих, вони хотіли б повною мірою насолодитися свободою, з другого, - підсвідомо їм комфортніше почуватися у рамках вимог і зручностей, які "заклав" у них дорослий цивілізований світ.

     Роман побудовано таким чином, що моральна деградація персонажів найяскравіше проявилася у певних ключових моментах композиції, які стали мікрокульмінаціями для сюжетних ліній кожного з них.

     Образи головних героїв показані яскраво і неповторно. Саймон - улюблений герой У. Голдінга, антипод Рохи. У цій дитині жило природне світле почуття істини. Він стихійний філософ-гуманіст. Саме Саймон з власної ініціативи йшов на гору, де причаїлося зло, і з'ясував його суть. Єдиний Саймон щиро жив задля товаришів: будував курені, пішов обстежувати острів, погодився дізнатися таємницю звіра й поспішив донести її ближнім своїм. Та вони вже перетворилися на зграю - темною і безликою. Одкровення маленького месії не були почуті у ревищі натовпу. Замість того, щоб знищити Звіра у собі, вчорашні товариші вбили Саймона. Його смерть - остання межа до повного здичавіння дітей.

     З образом здичавіння пов'язаний символічний образ ритму (барабанів). Вони вперше з’явилися під час пожежі, разом з відчуттям дикості. Згодом наголошувалося, що "діти звикли до ритму дня", але не спроможні цілком до нього пристосуватися. Ритмом здичавіння пройнято пісню мисливців та їхні танки.

     Роха - інтелектуал-прагматик, втілення у творі здорового глузду. Він ініціатор всіх "цивілізованих" починань на острові - скликання зборів, встановлення правил та колективних рішень, підтримування сигнального вогнища. Роха вірив, що, дотримуючись засвоєних у попередньому житті правил, можна усе впорядкувати. Тому саме він став носієм раціонального оптимізму в романі: беззастережно вірив у силу науки, спасіння, що обов'язково надійде з дорослого світу, заперечив існування Звіра як такого, що поставив під сумнів саму цивілізацію.

З Рохою пов'язано  образ-символ окулярів, які, з одного боку, дали змогу розвести сигнальне  вогнище, а з другого, - стали причиною, що ледь не знищило весь острів. Отже, знання, яке вони символізували, так  само могли бути не лише корисними, а й руйнівними. Водночас окуляри Рохи символізували сліпоту раціонального оптимізму: герой загинув, вчасно не помітивши реальної загрози.

     Ральф - типовий благополучний підліток, який самою своєю присутністю несвідомо створив атмосферу "цивілізованості". Саме з ним у подальшому асоціювалося це поняття.

     Джек - породження сірої маси. Темрява і фетишизм супроводжували образ впродовж усього тексту.

     Образ Володаря мух - визначальний у творі. Це фактично дослівний переклад імені Вельзевула, тому Звір - образ символічний. Це втілення інстинктивного страху дітей перед невідомим і темного, звірячого начала у людині. Висновки письменника з роману близькі до філософії екзистенціалізму: всі трагедії існування людини у світі невідворотні, їхні причини крилися у споконвічній меншовартості людської природи.

     Величезну роль у творі відіграє зображення природи. Вона змінюється в залежності від ситуації та поведінки дітей. Єдність та правильність вчинків супроводжується теплом сонця: «Ральф раптом зрозумів, яке стомлююче життя, коли потрібно заново прокладати кожну тропу і весь час слідкувати за своїми крокуючими ногами… Він повернувся та пішов назад, до майданчика, і сонце тепер било йому в обличчя» . Вбивство Саймона проходить у темряві та супроводжується громом та блискавкою – все це символізує торжество зла, страх. В той самий час збагачений істиною Саймон поглинається океаном, як символом очищення від зла та гріху. «Засріблився овал лиця, і мармуром статуї заблищало плече» вбитого, уособлюючи істинність думок та вчинків, святість, а «дивні істоти з палаючими очима та димними шлейфами», - що «метушилися біля голови» - це ніщо інше як демони, зло в людських душах.

     Вогонь, покликаний захищати та дарувати надію, стає причиною загибелі малюка на початку твору і порятунком, не тільки фізичним, але також духовним, наприкінці. Як не парадоксально, екологічна катастрофа чи, в узагальненому вигляді, руйнівна війна породжує новий виток прогресу.

Природа сама по собі прекрасна та непорушна, такою  вона залишиться після зникнення кожного з нас. Наше існування чи небуття їй байдуже, свої проблеми вона, вічність, вирішує без людей. У такому трактуванні В.Голдінг не використовує старі англійські міфи, він складає власний міф, що належить ХХ століттю і являє собою основну частину менталітету нашого сучасника

II Поняття  «утопія» та «антиутопія».

     Досліджуючи  твір Уільяма Годінга «Володар  мух», ми можемо простежити характерні  риси антиутопії. Визначимо це  поняття.

     Літературний жанр антиутопії став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Антиутопія - це супутник утопії.

     Слово "утопія" означало прекрасне, але нездійсненне майбутнє з елементом соціальної міфології. Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проектів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.

     М. Бердяєв назвав утопію "прокляттям нашого часу". З'явилося це слово з волі англійського письменника і громадського діяча Томаса Мора, який назвав написану латиною в 1515-1516 роках книгу "Утопією", утворивши це слово з двох коренів "и" і "topos" (тобто місце, якого ніде немає), а, можливо, з інших коренів - "єн" - благо і "topos" - місце (тобто блаженне місце).

В "Утопії" Томас Мор змалював ідеальну, з  його точки зору, державу, де все  збудовано за законами розуму, де всі люди рівні і урівнені в усьому: в праці, відпочинку, навіть одязі; де все регламентовано і всі підлягало суворому розкладу й дотриматися дисципліни. Утопія Т. Мора - країна щастя, можливого на землі, до того ж була заселена пересічними земними людьми, тільки дуже розумно організованими.

Утопія як одна із своєрідних форм суспільної свідомості втілила в собі такі риси:

- осмислення соціального ідеалу;

- соціальна критика існуючого ладу;

- прагнення бігти від похмурої дійсності;

- спроби передбачити майбутнє суспільства.

     Першопочатково історія утопії тісно переплелася з легендами про "золоте століття", про "острови блаженних", а також з різними теологічними і етичними концепціями.

     Потім, у часи античності і в добу Відродження, вона набула форми опису досконалих суспільств, які начебто існували десь на землі або які існували в минулому, в XVII-XVIII ст. велике поширення отримали різні утопічні трактати і проекти соціальних і політичних реформ. У середині XIX століття, а особливо в XX столітті, утопія все більше перетворилися на специфічний жанр полемічної літератури, яка присвячена проблемі соціальних цінностей.