Цікаві факти з життя Байрона

А в личной жизни образуется магический четырехугольник: Перси Биш Шелли, его жена Мэри Шелли, Байрон и его фактическая жена Тереза. От этого "брака" родился впоследствии роман Мэри Шелли "Франкенштейн". Неожиданная гибель поэта Шелли в морских волнах разбивает демоническую идиллию. Байрон очнулся от дурмана и наконец-то закончил поэтическую феерию "Дон Жуан". Разумеется, герой испытал все то, что испытывал Байрон, — любовь в гареме, пресыщение, любовную идиллию на острове. Но литература вскоре надоедает Байрону, и он вслед за своим Дон Жуаном устремляется в самую горячую точку Европы, в любимую Грецию. Обратно в молодость.

Греки встречают великого лорда  как полководца. Байрон на свои деньги снаряжает греческий флот, снабжает повстанцев и даже командует отрядом, но внезапная лихорадка обрывает его жизнь в 1824 году. Традиционный предел жизни поэтов — на рубеже 37 лет.

"Вольности поэтом" назовет  его Пушкин. Но к Байрону это  вряд ли применимо. Он никогда  не был в рабстве и в вольности  не нуждался. Он хотел не вольности, а свободы — для себя и для всего мира. Первую часть этого страстного желания он осуществил полностью и до конца.

Графиня Лавлейс - дьявол или ангел? Судьба дочери лорда Байрона

Графиня Ада Лавлейс

Первые появления в обществе Ады Августы Байрон произвели фурор. Она была красива, изящна и таинственно бледна. Но не это главное, юная девушка была потрясающе умна. С обворожительной улыбкой она могла своими вопросами заставить любого самого невозмутимого джентльмена краснеть, бледнеть и заикаться. К тому же, она была дочерью самого лорда Байрона и, если верить слухам, зналась с нечистой силой, иначе откуда такой ум и логика, ставившая в тупик лондонских денди, за плечами у которых был Оксфорд или Кембридж? В то время, кстати, в обществе разговоры на научные темы были весьма модны.  
Среди своих ровесниц Аду застать удавалось редко. О чем ей было говорить с жеманными сверстницами? Да и те в её присутствии обычно замолкали, с удивлением всматриваясь в это небесное создание. Зато за её спиной злословили, поминали мистику и нечистые силы, вознесшие юную красавицу на недоступную для них высоту. 
 
Мужчины же слетались к ней, как мотыльки на пламя свечи. И падали к её ногам, опалив огнем крылья. Удивительно, но желающих блеснуть эрудицией и покорить холодную красавицу от этого меньше не становилось. Заслужить её минутную благосклонность – уже считалось в обществе завидным успехом. Всем хотелось разгадать её тайну, а ведь тайны-то, как таковой, и не было. 
Ада родилась в знаменитой семье. Её отцом был известный поэт лорд Байрон, а матерью красавица Анна Изабель Милбэнк. Девочке с рождения было предопределено блестящее будущее, но от этого её детство не стало безоблачным. Через два месяца после её рождения родители расстались, увидеть отца ей уже было не суждено. Мать всячески оберегала дочь и от возможного влияния отца, и от его стихов.

Ада Августа  Байрон в детстве

Ада Байрон, как и многие её сверстницы, получала прекрасное образование, но места  для поэзии в нем не предусматривалось. Когда ей было всего 12 лет, девочка стала запираться в своей комнате и что-то украдкой писать, чем не на шутку встревожила мать. Неужели поэзия прорвалась сквозь запреты, и дочь пишет стихи? Но то, что через несколько дней Ада показала матери, потрясло Анну больше, чем предполагаемые детские вирши: дочь покрывала листы бумаги чертежами летательного аппарата. Она не просто мечтала о крыльях, она их изобретала и даже пыталась проводить какие-то расчеты. Красоту стихов ей заменило изящество математической логики. 
 
Вскоре Ада серьезно заболела и оказалась на три долгих года прикованной к постели. Мать приглашала к ней самых известных докторов и учителей, ведь девочка, несмотря на болезнь, хотела учиться. Среди учителей Ады оказался известный математик и не менее известный мистик Август де Морган. Он очаровал девочку магией чисел, математика стала её любимым увлечением, а вскоре – и судьбой на всю жизнь. Согласитесь, девушка из высшего общества математик – уже само по себе необычно, а если математика в её обворожительной головке перемешана с мистикой и эзотерикой, да еще и приправлена обширной эрудицией, то подобный коктейль любого джентльмена заставит впасть в ступор. 
К счастью, болезнь отступила, Ада смогла, как и положено в её возрасте, выйти в свет, где вскоре стала звездой первой величины, получив негласный титул «Диадемы круга». Дамы не зря, злословя о ней, поминали дьявола, Ада и сама чувствовала в себе что-то необычное и потустороннее, да и Князя тьмы вспоминала нередко. «Клянусь дьяволом, не пройдет и десяти лет, и я высосу достаточно жизненного сока из тайн мироздания. Так, как этого не могут сделать обычные смертные умы и уста. Никто не знает, какая чудовищная сила лежит еще неиспользованной в моем маленьком гибком существе». Как-то не увязываются такие заявления с образом хрупкой девушки. Но, видимо, современники не зря шутили, что за её ангельской внешностью скрывается дьявольский ум. 
В ней и на самом деле бурлили необычные силы, а знания требовали общения не со светскими ловеласами, а с людьми по-настоящему образованными, у которых от математических формул не сводит скулы. Вскоре её с таким человеком познакомили. Видимо, зрелище было еще то, когда 17 летняя Ада Байрон на технологической выставке засыпала вопросами Чарльза Бэббиджа – члена Королевского научного общества, профессор Кембриджа, одного из крупнейших математиков того времени. Её спутники только растеряно мигали, даже не пытаясь вн икнуть в суть разговора.

Графиня Ада  Лавлейс

На выставке знаменитый ученый впервые  рассказывал о своем новом  изобретении – вычислительной машине, которая должна работать благодаря специально составленным программам. Это была только идея, но идея потрясающе интересная и перспективная, во всяком случае, именно так её восприняла Ада Байрон. Как говорится, они нашли друг друга, великий ученый и юная девушка, чьи математические способности буквально потрясли мэтра. Последовали новые встречи, завязалась оживленная переписка. Научная идея стала обрастать реальными математическими формулами. 
 
Здесь следует сделать небольшое отступление. Ада Байрон отнюдь не была «синим чулком», не чуралась светских развлечений и, как и положено в её возрасте, влюбилась. Её избранником стал лорд Уильям Кинг, знавший Аду с детства. В двадцать лет Ада Августа стала леди Байрон-Кинг. А вскоре её супруг получил титул графа Лавлейс. Так в Англии появилась своя графиня-математик.  
 
Если верить современникам, брак был по любви и вполне счастливым. Родились трое детей, в которых родители души не чаяли. Но при всем этом графу можно посочувствовать. Он не только получил в жены женщину, в чьих увлечениях, несмотря на всю образованность, разобраться Уильяму было не по силам, так еще и властную тещу, быстро взявшую в свои руки управление графским домом. 
 
Графиня же находила время и для семьи, и для любимого увлечения. В 1842 году Бэббидж попросил Аду перевести с французского книгу математика Луиса Менебреа, посвященную его вычислительной машине. За девять месяцев Ада не просто перевела книгу на английский язык, но и снабдила массой комментариев и замечаний, занявших 52 страницы, которые сделали графиню знаменитой среди математиков. Удивительно, но она увидела больше, чем вкладывал в свое изобретение сам автор: «Суть и предназначение машины изменятся от того, какую информацию мы в нее вложим. Машина сможет писать музыку, рисовать картины и покажет науке такие пути, которые мы никогда и нигде не видели». – Да ведь это описание прообраза компьютера. Но графиня сделала и следующий шаг, определив перспективные возможности машины: «Разработка и пакетная обработка любых функций».

Чтобы вычислительная машина работала, нужна программа. Графиня Лавлейс справилась и с этой задачей. Уже в середине 1843 года ученый получил от неё очередное письмо, в котором от теории графиня переходила к практике: «Я хочу ввести пример в одно из примечаний: вычисление чисел Бернулли в качестве примера вычисления машиной неопределенной функции без предварительного решения с помощью головы и рук человека. Я – дьявол или ангел. Я работаю подобно дьяволу для Вас, Чарльз Бэббидж; я просеиваю Вам числа Бернулли». И ведь «просеяла». Уже в следующем письме она прислала алгоритм вычисления чисел Бернулли. По сути, это была первая в мире компьютерная программа. С этого момента имя Ады Августы Байрон-Кинг, графини Лавлейс, навечно вошло в историю математики. 
 
К сожалению, судьба бывает безжалостна к гениям. Ада умерла от рака в 1852 году, когда ей было всего 37 лет. Похоронили графиню рядом с могилой её отца. По свидетельству современников, с этого времени могилы двух гениев – отца и дочери – стали местом паломничества, причем, чаще приходили поклониться не великому поэту, а удивительной женщине, сумевшей заглянуть в будущее.

 
При жизни Ада так и не увидела  вычислительную машину, для создания которой столь много успела сделать. Первые работающие варианты вычислительной машины появились уже после её смерти. Время не стерло память об этой удивительной женщине. В её честь язык программирования получил имя «Ада». А современные компьютерщики отмечают 19 июля, когда Адой была написана первая программа, и 10 декабря, когда родилась Ада Августа Байрон-Кинг, графиня Лавлейс, как неофициальные дни программиста.

                              Джордж Ноель Гордон Байрон

Народився 22 січня 1788 в Лондоні. Його мати, Кетрін Гордон, родом шотландка, була другою дружиною капітана Д. Байрона, перша дружина якого померла, залишивши йому дочку Августу. Капітан помер в 1791, встигнувши розтратити б більшу частину статків дружини. Джордж Гордон з'явився на світ з знівеченої стопою, через що у нього з раннього дитинства розвинулася хвороблива вразливість, посилена істеричним вдачею матері, ростити його в Абердіні на скромні кошти. У 1798 хлопчик успадкував від двоюрідного діда титул барона і родовий маєток Ньюстед Еббі під Ноттінгема, куди він переїхав з матір'ю. Хлопчик займався з домашнім учителем, потім його віддали у приватну школу в Далвіче, а в 1801 - в Харроу.  
 
Восени 1805 Байрон вступив у Трініті-коледж Кембриджського університету, де познайомився з Д. К. Хобхаусом (1786-1869), до кінця життя його найближчим другом. У 1806 Байрон видав для вузького кола книжку Вірші на випадок (Fugitive Pieces). Через рік пішли Години дозвілля (Hours of Idleness); поряд з наслідувальними у збірнику були і багатообіцяючі вірші. У 1808 «Единбурзькому огляд» висміяв досить самовпевнене авторське передмову до збірки, на що Байрон відповів отруйними рядками в сатирі Англійські барди і шотландські оглядачі (English Bards and Scotch Reviewers, 1809).  
 
У Лондоні Байрон наробив боргів на кілька тисяч фунтів. Рятуючись від позикодавців, а також, ймовірно, в пошуках нових вражень він 2 липня 1809 вирушив з Хобхаусом в тривалу подорож. Вони допливли до Лісабона, перетнули Іспанію, з Гібралтару морем дісталися до Албанії, де завдали візит турецькому деспоту Алі-паші Тепеленскому, і пройшли в Афіни. Там вони провели зиму в будинку однієї вдови, чию доньку, Терезу Макрі, Байрон оспівав в образі Афінської діви. Навесні 1809 по шляху до Константинополя Байрон переплив Дарданелли, що не раз згодом похвалявся. Наступну зиму він знову провів в Афінах.  
 
В Англію Байрон повернувся в липні 1811; він привіз з собою рукопис написаної спенсеровой строфою автобіографічної поеми, що оповідає про сумний блукальця, якому судилося пізнати розчарування у солодких надіях і сподіваннях честолюбних юності і в самому подорожі. Паломництво Чайльд Гарольда (Child Harold's Pilgrimage), видане в березні наступного року, відразу прославило ім'я Байрона. Його мати до цього не дожила - вона померла 1 серпня 1811, а ще через кілька тижнів прийшла звістка про смерть трьох близьких друзів. 27 лютого 1812 Байрон виступив в палаті лордів зі своєю першою промовою - проти законопроекту торі про смертну кару для ткачів, навмисне ламали недавно винайдені в'язальні машини. Успіх Чайльд Гарольда забезпечив Байрону привітний прийом в колах вігів. Він познайомився з Т. Муром і С. Роджерсом і був представлений до невістки лорда Мельбурна леді Кароліні Лем, яка стала коханкою поета і нітрохи цього не приховувала.  
 
Слідами Чайльд Гарольда Байрон створив цикл «Східних поем»: Гяур (The Giaour) і Абідоська наречена (The Bride of Abydos) - в 1813, Корсар (The Corsair) і Лара (Lara) - у 1814. Поеми рясніли завуальованими натяками автобіографічного характеру. Героя Гяура поспішали ототожнити з автором, поговарівая, що на Сході Байрон якийсь час займався піратством.  
 
Анабелла Мілбенк, племінниця леді Мельбурн, і Байрон зрідка обмінювалися листами; у вересні 1814 він зробив їй пропозицію, і воно було прийнято. Після вінчання 2 січня 1815 і медового місяця в Йоркширі явно не створені один для одного наречені влаштувалися в Лондоні. Навесні Байрон познайомився з В. Скоттом, яким давно захоплювався, і разом зі своїм приятелем Д. Кіннардом увійшов до підкомітет правління театру «Друрі-Лейн».  
 
Зневірившись продати Ньюстед Еббі, щоб розквитатися з боргами, які досягали майже 30 000 фунтів, Байрон озлобився і шукав забуття в ходіння по театрах і пиятиках. Налякана його дикими витівками та прозорими натяками на зв'язок зі зведеною сестрою Августою - та приїхала до Лондона скласти їй компанію, - леді Байрон простодушно вирішила, що він впав у божевілля. 10 грудня 1815 вона народила Байрону дочка Августу Аду, а 15 січня 1816, взявши з собою немовля, виїхала в Лестершир відвідати батьків. Кілька тижнів по тому вона оголосила, що не повернеться до чоловіка. Мабуть, її підозри щодо кровозмішення і гомосексуальних зв'язків Байрона до одруження знайшли підтвердження. Байрон погодився на роздільне проживання за рішенням суду і 25 квітня відплив до Європи. На літо він зняв віллу Діодаті в Женеві, де його частим гостем був П. Б. Шеллі. Тут Байрон завершив третю пісню Чайльд Гарольда, розвивається вже знайомі мотиви - марноту устремлінь, скороминущість любові, марні пошуки досконалості; написав Шильонского в'язня (The Prisoner of Chillon) і почав Манфреда (Manfred). Байрон мав недовгу зв'язок з прийомною дочкою У. Годвіна Клер Клермонт, яка жила в сім'ї Шеллі, 12 січня 1817 на світ з'явилася їхня дочка Аллегра.  
 
5 вересня 1816 Байрон і Хобхаус вирушили до Італії. У Венеції Байрон вивчав вірменську мову, відвідував театр графині Альбріцці і її салон, а навесні 1817 возз'єднався з Хобхаусом в Римі, оглянув стародавні руїни і закінчив Манфреда, драму у віршах на фаустовскую тему, в якій його розчарованість знаходить всесвітні масштаби. Повернувшись до Венеції, він за враженнями від поїздки в Рим написав четверту пісню Чайльд Гарольда - пронизливе втілення граничної романтичної туги. Влітку він познайомився з «ніжною тигрицею» Маргаритою Коньї, дружиною пекаря. У Венеції Байрон повернувся в листопаді, вже написавши Беппо (Beppo), блискучу, в італійських октавах іроікоміческую сатиру на венеціанські звичаї. У червні наступного року він перебрався в Палаццо Мосенідо на Великому Каналі; там палка Маргарита Коньї оселилася на правах домоправительки. Незабаром Байрон взяв дитину Алегро під свою опіку і приступив до нової сатирі в дусі Беппо під назвою Дон Жуан (Don Juan).  
 
Продаж Ньюстеда восени 1818 за 94 500 фунтів допомогла Байрону позбутися від боргів. Занурився в почуттєві задоволення, толстеющій, що відпустив довге волосся, в яких пробивалася сивина, - таким поставав він перед гостями будинку. Від розпусти його врятувала любов до молодої графині Терезі Гвіччіолі. У червні 1819 він пішов за нею в Равенну, і в кінці літа вони приїхали до Венеції. Зрештою Терезу вмовили повернутися до старіючому дружину, проте її благання знову привели Байрона в Равенну в січні 1820. Він оселився в Палаццо Гвіччіолі, куди привіз і Алегрі. Батько Терези, граф Гамба, добився у папи Римського дозволу для дочки проживати окремо з чоловіком.  
 
Перебування в Равенні було для Байрона нечувано плідним: він написав нові пісні Дон Жуана, Пророцтво Данте (The Prophecy of Dante), історичну драму у віршах Марино Фальери (Marino Faliero), переклав поему Л. Пульчі Великий Морганті. Через посередництво графа Гамба і його сина П'єтро він протягом осені та зими діяльно брав участь у змові карбонаріїв, членів таємного політичного руху проти австрійської тиранії. У самий розпал змови Байрон створив драму у віршах Сарданапал (Sardanapalus) - про дозвільному сластолюбця, якого обставини посувають на благородний вчинок. Загроза політичних потрясінь стала однією з причин, що змусили його 1 березня 1821 помістити Алегро в монастирську школу в Баньякавалло.  
 
Після розгрому повстання батька і сина Гамба вигнали з Равенни. У липні Терезі довелося піти за ними у Флоренцію. Шеллі умовив Байрона приїхати до нього і Гамба в Пізу. До від'їзду з Равенни (у жовтні) Байрон написав свою саму злу і незвичайну сатиру Бачення суду (The Vision of Judgment), пародію на поему поета-лауреата Р. Сауті, що прославляють короля Георга III. Байрон також закінчив драму у віршах Каїн (Cain), втілила його скептичне тлумачення біблійних сюжетів.  
 
У Пізі у Байрона в Каса Лафранчі збирався гурток друзів Шеллі. У січні 1822 померла теща Байрона, леді Ноел, відписав йому в заповіті 6000 фунтів за умови, що він візьме ім'я Ноел. Важким ударом стала для нього смерть Алегро в квітні. Бійка з драгуном, до якої мимоволі виявилися причетні він і його пізанські друзі, змусила тосканські влади позбавити Гамба політичного притулку. У травні Байрон з ними і Терезою перебрався на віллу поблизу Ліворно.  
 
1 липня до Байрону і Шеллі приєднався Л. Хант, щоб разом з ними редагувати недовго проіснував журнал «Ліберал». Через кілька днів Шеллі потонув, і під опікою Байрона виявилися Хант, його хвора дружина і шестеро некерованих дітей. У вересні Байрон перебрався до Генуї і зажив в одному будинку з обома Гамба. Ханти приїхали слідом і оселилися у Мері Шеллі. Байрон повернувся до роботи над Дон Жуаном і до травня 1823 завершив 16-у пісню. Він вибрав в герої легендарного спокусника і перетворив його на невинного простака, якого домагаються жінки, але і запеклий життєвим досвідом, той за своїм характером, світосприйняттям і вчинків все одно залишається нормальним, розумною людиною в безглуздому звихнувся світі. Байрон послідовно проводить Жуана через ряд пригод, то смішних, то зворушливих, - від «платонічного» спокушання героя в Іспанії до любові-ідилії на грецькому острові, від рабського стану в гаремі до положення фаворита Катерини Великої, і залишає його заплутався в мережах любовної інтриги в англійському сільському особняку. Байрон плекав честолюбний задум довести свій шахрайський роман у віршах до 50, якщо не більше пісень, але встиг закінчити лише 16 і чотирнадцять строф пісні 17. У Дон Жуана відтворений повний спектр почуттів; іскрометна, цинічна, часом гірка сатира зриває маски з лицемірства і облуди.  
 
Втомлений від безцільного існування, скучили за активної діяльності, Байрон вхопився за пропозицію лондонського Грецького комітету допомогти Греції у війні за незалежність. 15 липня 1823 він відбув з Генуї разом з П. Гамба і Е.Дж.Трелоні. Близько чотирьох місяців він провів на острові Кефалонія, чекаючи інструкцій з Комітету. Байрон дав гроші на спорядження грецького флоту і на початку січня 1824 приєднався до князя Маврокордатос в Миссолунги. Він прийняв під своє командування загін суліотов (греко-албанців), яким виплачував грошове забезпечення. Протверезіння чварами серед греків і їх користолюбством, виснажений хворобою, Байрон помер від лихоманки 19 квітня 1824.  

Митці Романтизму: Джордж Гордон Байрон. Історія кохання