Гуманістичний пафос дитячих оповідань Бориса Грінченка

Наукова стаття на тему «Гуманістичний пафос дитячих оповідань Бориса Грінченка»

Проблематика

  Борис Грінченко-це один з найвідоміших українських письменників,

Літературна спадщина якого відзначається жанровою і тематичною

різноманітністю. Він писав вірші, байки, поеми, оповідання, повісті,

драматичні твори. Талановитий письменник у них з великою майстерністю

відобразив картини побуту жителів українських міст і сіл. Глибоким

проникненням у внутрішній світ своїх персонажів позначені дитячі

оповідання митця.Проблематика дитячих оповідань заключається, у тому, як автор змальовує тогочасне життя, жахливе життя дітей. Ставлення суспільства до нещасних дітей, чким пощастило у житті менше за інших. Прикладом цьому є оповідання «Дзвоник» за темою і характером розгортання конфлікту не має

аналогів в українській літературі. У ньому йдеться про семирічну сироту

Наталю, яку після смерті матері віддали до міського притулку. Вся увага

письменника зосереджена на зображенні моральних страждань дитини, що

опинилась у зовсім незнайомому середовищі, серед людей, які не хочуть і

не можуть зрозуміти її душі. Наталя довго не може звикнути до нових умов

життя. Ровесниці дівчинки ставляться до неї зневажливо, насміхаються, не

прощаючи жодного промаху, продумують образливі прізвиська — «ляпало»,

«селючка», «сонна середа».

Але найбільших страждань зазнає вона через

нерозуміння чужої мови: «… ніяк не могла звикнути до нових умов життя».

Наскрізний образ дзвоника, створений письменником, довершує відчуття

нестерпності казарменого режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує

її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає.

Через роздуми маленької людини автор показує, як її внутрішній біль

переростає у відчай і в самотній душі з’являється думка про самогубство.

Грінченко співчутливо описує отупіння здібної дівчинки, ілюструючи

істину, давно відкриту вченими: відречення від рідної мови рано чи пізно

викликає інтелектуальне зубожіння нації.

Майстерно розкриває письменник беззахисність та вразливість людської

душі в оповіданні «Каторжна» (1888), де напівсирота Докія після того, як

у дім увійшла лиха мачуха, ураз і вже до кінця свого короткого віку

замкнулася в собі, перетворилася у «каторжну». То була реакція на

відсутність ласки, доброти, сама ж дівчина могла б наділити цими

якостями багатьох. Зневажена шахтарем Семеном, вона мститься

відступникові й гине.

  Цей актуальний мотив звучить і в оповіданні «Украла» (1891), хоча тут

мудрий учитель Василь Дмитрович зробив усе так, щоб у голодної дівчинки

Олександри, котру впіймали на крадіжці їжі, не травмувалася душа, щоб не

виросла з неї ще одна «каторжна». Дочка сільського писаря-п’янички

вкрала у подруги хліб. Обурені школярі вже готові вчинити свій дитячий

самосуд. Глибока людяність вчителя допомогла всім знайти вірний вихід із

складної ситуації. Олександра призналася у крадіжці і пояснила причину

скоєного: вже другий тиждень у них немає чого їсти, батько пропиває всі

гроші.

  Учні були вражені гіркою правдою чужого життя, зрозуміли жорстокість

своєї поведінки і, чим змогли, допомогли дівчинці. Школярі отримали урок

людяності і доброти, який запам’ятається їм назавжди.

Борис Грінченко був не лише величним письменником, а також він був освіченим педагогом. Видатний педагог Б. Грінченко глибоко знав дитячу психологію, умів

нерозривно поєднувати у своїх творах моральний, соціальний і

патріотичний аспекти. Щирим гуманізмом пройняті оповідання «Ксеня»

(1885), «Грицько» (1890), «Кавуни» (1891).

Його ім’я стоїть поряд з іменами М.Коцюбинського, Лесі Українки, І.Франка, В.Самійленка, А. Кримського та інших видатних митців кінця XIX

— початку XX ст.

Література

Кирій І. "За Грінченка..."// Рідна школа. - 1997. - № 12. - С.12-13.

Ковбасенко Ю. Філологічний аналіз оповідання Бориса Грінченка "Украла" // Дивослово. - 1996. - № 2. - С.45-46.

Москаленко А. Борис Грінченко // Освіта України. - 1997 - № 23.- С.6-7.

Погрібний А.Г. Борис Грінченко // Грінченко Б. Твори: В 2 т. - К.: Наук. думка, 1990. - Т.1. - С.5-30.