Лікарі-письменники: діяльність і творчість

       „Лікарі-письменники: діяльність і творчість”  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       План

       Вступ.

       1. Лікарі-письменники еліта літературного жанру.

       2. Внесок лікарів-письменників в літературу.

       3. Життєві позиції лікарів-письменників.

       Висновок.

       Література.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ

       Сьогодні, в час розбудови вільної незалежної України, особливе значення має дослідження процесів набуття духовного багатства нашого народу. Протягом ХХ століття кращі люди країни працювали для становлення й розвитку різних галузей української науки й культури. Письменники, лікарі належали до справжньої інтелектуальної еліти народу. Письменники, зберігаючи й збагачуючи рідну мову, несли українському трудівникові просвіту, знання й віру. Лікарі докладали багато зусиль і знань для поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, для попередження хвороб, збереження здоров’я народу, формування здорового способу життя. Разом із тим, багато медиків не тільки гідно виконували свій професійний обов’язок, але й брали участь у діяльності наукових і культурно-просвітницьких організацій, проявляли свій талант у різних сферах художньої культури, зокрема, поєднували лікарську працю з письменницькою.

       Дослідниками вже давно вивчається проблема активного залучення лікарів до художньої творчості. Юрій Щербак пише з цього приводу: «Практично кожна країна має одного або декілька видатних письменників-лікарів. Участь представників найбільш гуманної професії у літературному процесі стало звичним, таким, що розуміється само собою...». Л.Пиріг використовує визначення «персоніфікований зв'язок медицини і культури». І в історико-медичних, і у літературознавчих працях наводяться біографії найвідоміших у світовій літературі лікарів-письменників, аналізується зміст їх творів. Практично жодна така стаття не обходиться без згадки імені М.О.Булгакова. Представники української культури згадуються Г.Я.Ароновим у відповідному розділі колективної роботи «Визначні імена в історії світової медицини». Розгортає цю тему й Валерій Чмир у статті «Перо професійного лікаря», прикладами доводячи великий внесок лікарів в український літературний процес від XV ст. до сучасності. Пояснення цього феномену автори вбачають в близькості психологічних особливостей професій: спостережливості, схильності до аналізу душевного стану людини, дару співчуття, а також в багатому життєвому, психологічному досвіді, який набувають лікарі в своїй фаховій діяльності 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Лікарі-письменники еліта літературного жанру

       Література ХХ століття буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів і розвиток всіх, раніше, вироблених літературною історією. Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного врача»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Белая гвардия»), надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий, багатожанровий твір) «Мастер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну, філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові. Твори Булгакова перекладені на численні іноземні мови, багаторазово екранізувалися.

       Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом. Тему впливу цього етапу життя на творчість письменника неодноразово порушували вітчизняні й зарубіжні літературознавці. М.Павловський образно висловився так: «Булгаков макав свої пензлі в Київ, щоб йому не доводилось зображати». Ю.Віленський зібрав багатий матеріал про лікарські витоки художнього світу Майстра. Цей аналіз дає право, за висловом Ю.Щербака, стверджувати також, що «Булгаков макав свої пензлі в медицину, щоб йому не доводилось зображати».

       М.Грушевський, аналізуючи основні тенденції розвитку української літератури ХІХ століття зазначав, що для неї найхарактернішими були такі риси, як реалізм, демократизм і народна тематика. У наступному віці за збереження демократизму і переважання реалізму, відбувається принципове розширення й збагачення тематики й проблематики української художньої прози, зображуються сфери, до яких письменники раніше не зверталися. Саме письменникам-лікарям належить пріоритет у створенні художнього образу медицини в сучасній літературі.

       2. Внесок лікарів-письменників в літературу

       Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицину ХХ сторіччя. Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П.Є.Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ 2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном. Згадані твори (а їх перелік навіть близько не повний) відобразили драматичні професійні колізії, психологічні особливості лікарської праці, пов’язаної з відповідальністю за життя людей, залучили суспільство до роздумів над деонтологічними проблемами.

       Часто успіх того чи іншого друкованого твору приводив до думки про його інсценування, а з розвитком кінематографії екранізацію. Власний досвід праці лікарем-епідеміологом був покладений Ю.Щербаком в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин». З професійною тематикою пов’язані й наступні твори «Бар’єр несумісності», «Лікарі». За сценарієм Щербака була знята стрічка «Шлях до серця», яка у 1971 р. отримав срібну медаль на конкурсі фільмів на медичну тематику у Варні. Після літературного успіху Юрій Миколайович не залишив науково-дослідну роботу, став доктором медичних наук.

       ХХ століття  століття бурхливих політичних подій, які пройшли через життя держав, народів, окремі долі: Українська революція, світові війни, здобуття Україною незалежності, зміна будови світу. Це пояснює активний розвиток мемуаристики. Численні й цінні, як у художньому, так і в історико-джерельному плані, мемуарні твори написані лікарями учасниками другої світової війни. Ольга Петрівна Джигурда у 1925 р. закінчила Харківський медичний інститут. У 1941-1949 рр. вона служила лікарем на Чорноморському флоті, нагороджена бойовими орденами й медалями. У мемуарних записках воєнно-морського лікаря «Теплоход «Кахетия» і «Подземный госпиталь» вона описала воєнний транспортний корабель, на якому перевозили поранених з оточеного Севастополя, а також госпіталь у самому Севастополі, який був розташований під землею. Коли читаєш ці спогади виникає асоціація з таким відомим художнім твором про військових медиків, як повість В.Панової «Супутники». Окремих людей об’єднує велика спільна справа, і їх протиріччя, свари, особистісні вади відходять на другий план перед спільною великою справою. Альберт Веніаминович Цессарський був хірургом і начальником медичної служби партизанського загону Д.Медведєва. У 1944 р. його було важко поранено і він був вивезений на Велику землю. Події часів Великої Вітчизняної війни описані ним у документальній повісті «Записки партизанского врача».

     Визначний учений, паразитолог Є.Н.Павловській  у своєму широко відомому дослідженні «Поэзия, наука и ученые» простежив процес, який відбувався в літературі із затвердженням культури Нового часу. Він констатує, що тоді пішов у минуле звичай оформлювати наукові, зокрема медичні, твори в поетичній формі, але збереглося надзвичайне поширення поетичної творчості лікарів, яка не була пов’язана із спеціальністю, а давала вихід внутрішнім творчім потребам. Провідним жанром у літературній творчості українських медиків також була лірична поезія.

       У 1966-1969 роках секретарем Правління Спілки письменників України був Віталій Олексійович Коротич. Він закінчив Київський медичний інститут. ще студентом почав друкуватися. Почав працював лікарем, але невдовзі зайнявся виключно літературною, редакторською діяльністю. Поезія Коротича публіцистична, інтелектуальна. Автором популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора» та інших є Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Черновицьку фельдшерську школу, потім Чернівецький медичний інститут. Ткачу також належить кіносценарій фільма-опери «Наймичка».

       Наприкінці ХХ на початку ХХІ ст. Спілку письменників України поповнили поети, які уособлюють майже всю географію України й різні медичні спеціальності: В.Кравчук (помічник санітарного лікаря Збаразької санепідстанції), В.Бурхан (головний лікар стоматологічної поліклініки у Дніпропетровську), О.Грек (Гладкий) (кандидат медичних наук, старший науковий співробітник НДІ онкології та радіології в Києві), Л.Олексійчук (головний лікар санаторію у Ворзелі, В.Климентовська (лікар-педіатр в Ясенецькому дитячому будинку) та інші.

     Літературним  жанром, який виник у ХІХ столітті, але став одним із найпопулярніших саме у ХХ є наукова фантастика. При чому однією з провідних тем у світовій фантастичній літературі, починаючи ще від Г.Уеллса, є медико-біологічні експерименти. Професійна обізнаність у цій проблематиці спричиняла звернення до неї письменників-лікарів. М.Амосов у повісті «Записки з майбутнього» (1966) звертається до утопічної ідеї обезсмертення людини за допомогою анабіозу. Автором книжок фантастики «Вулканалії», «Разом з магами і характерниками» є О.В.Волик, який був прийнятий до Спілки письменників України у 2000 р. Він закінчив медичний інститут у Дніпропетровську і там же працює лікарем-терапевтом.

     Досягнення  новітніх часів у літературному  процесі  поєднання бурхливого розвитку національних літератур із складанням світової літератури. Цьому сприяли художній переклад, встановлення постійних особистісних контактів між письменниками, дія міжнародних організацій.

     3. Життєві позиції лікарів-письменників.

       Особливістю української політичної історії, яка позначилась і на літературному процесі, була довга відірваність української діаспори. Ознака часів незалежності України відновлення єдиного творчого процесу. У 1992 р. до Спілки письменників України вступив Лікар-радіолог, поет, перекладач та публіцист Роман Бабовал, який живе у Бельгії. Він з 1967 р. пише поезії українською і французькою мовами, перекладає і публікує літературні твори, зокрема, поезію і малу прозу, перекладає з української мови на французьку та із французької й італійської на українську. За збірку «Подорож по-щоденному» на конкурсі бельгійської поезії у 1990 р. здобув першу премію. З 1967 р. належить до Нью-Йоркської групи поетів, з 1989 р. член Українського ПЕН-клубу в Києві.

       Для української інтелігенції у цілому, і для письменників і лікарів як її яскравих представників, завжди було притаманне прагнення до розповсюдження культурних надбань, наукових знань. Просвітницька діяльність лікарів-письменників розгорталась протягом усього ХХ століття, за будь-яких, навіть найнесприятливіших політичних умов. Наприклад, Липа Іван Львович, який народився 24 лютого 1865 року у Керчі. Після закінчення Керченської гімназії в 1888 р. вступив на медичний факультет Харківського університету. 1891 року разом з Борисом Грінченком, Миколою Міхновським та іншими став засновником таємного товариства Братства Тарасівців, яке ставило своїм завданням поширення ідей Т. Шевченка та боротьбу за національне визволення українського народу. 1893 року товариство було розгромлене, а І.Липа заарештований. Після тринадцяти місяців ув'язнення ще три роки жив під наглядом поліції у Керчі. В 1897 р. закінчив навчання у Казані, працював лікарем на Херсонщині і в Полтаві. В 1902—1918 роках жив у Одесі, займався лікарською практикою. В 1904-05 роках побудував у м. Дальник лікарню для незаможних жителів. Брав активну участь в українському національно-визвольному русі. Організував видавництво «Одеська літературна спілка», з 1905 р. видавав альманах «Багаття» (разом з дружиною), часто друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина», «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата» та інших. З 1922 року жив у селищі Винники біля Львова, працював лікарем. Помер і похований у Винниках. Автор віршів, нарисів, оповідань та збірок "Тринадцять притч", "Оповіді про смерть, війну і любов" та ін.

       Розповсюдженою серед літераторів-медиків формою просвітницької діяльності була підготовка науково-популярних статей, видань. Унікальною є книга М.Амосова «Раздумья о здоровье» із викладенням його власної, випробуваної на собі «системи обмежень і навантажень». З урахуванням масових часописів кількість її виданих примірників дорівнюється 7 мільйонам.

     Юрій  Щербак був одним із засновників  екологічного руху в Україні, організації  «Зелений світ» та партії зелених. Він, медик-професіонал, відразу зрозумів масштаб Чорнобильської трагедії і, як талановитий письменник, доніс її до читачів. З отриманням Україною незалежності Щербак взяв участь у розбудові Української держави, його досвід був використаний на дипломатичній роботі. Йому були довірені відповідальні посади посла України в Ізраїлі, США, Канаді.

       Цілком особливе місце зайняв у житті сучасної України Микола Михайлович Амосов, ставши одним із справжніх духовних лідерів суспільства на вкрай складному етапі історії. У 1992 р. З’явилась його стаття «Мое мировоззрение», в який Амосов підсумував свої філософські ідеї. Останнє десятиліття життя видатний лікар, кібернетик, письменник, мислитель невтомно будував усеохоплюючу філософську систему оптимальної будови суспільства. Амосовський «імператив життєдіяльності на рубежі тисячоліть» полягав у переконанні, що людяність, духовність, моральність повинні складати основу суспільства, незалежно від того, які технологічні досягнення ще будуть винайдені. Непересічний моральний авторитет «особистості вільного мислення» М.Амосова є одним з джерел, із якими повязане формування української національної самосвідомості.