"Маленька людина" у творчості Достоєвського

У романі Достоєвського "Злочин і кара" вперше з усією  очевидністю постала проблема самостійного створення нових духовно-етичних  цінностей. Адже письменник працював над  ним в умовах важке життя кінця 60-х років, коли не тільки не згладилися, але ще більш загострилися всі протиріччя. Половинчаста селянська реформа повергнула країну в болісний стан подвійного соціальної кризи. Наростав розпад вікових духовних цінностей, змішалися уявлення про добро і зло, цинічний власник став героєм сучасності. В атмосфері ідейного бездоріжжя і з-ціальної розхитаності з'являються перші симптоми нової громадської хвороби. Достоєвський був одним з перших письменників, хто поставив їй точний діагноз і соціальний ухвалив суворий моральний вирок. У зв'язку з цим його можна вважати найбільш жорстоким художником XIX століття. Він оголив таку жорстоку правду життя, показав такі людські страждання, які важко винести. Але він був одержимий ог-Ромни любов'ю до людей і не хотів закривати очі на гіркий-ку дійсність, він вважав себе відповідальним за те, щоб відкрити очі людям, змусити їх шукати шляхи хата-лення від страждань і соціальної несправедливості. "У всіх творах Достоєвського ми знаходимо одну спільну рису - це біль про людину, яка визнає себе не в силах або не має права бути людиною, справжнім" (Добролюбов).  
 
Достоєвський у своїй творчості продовжує тему "маленькі кого людини", піднятий в російській літературі Пушкіним і Гоголем. Його герої - це "принижені й ображені", це "маленькі люди" у великому світі соціальної несправедливий-сх. І саме в зображенні таких людей проявляється "біль про людину" Достоєвського.  
 
"Біль про людину" - це основне почуття письменника, протестанта проти соціальних підвалин життя, проти положення-ня, "коли людині нікуди йти", коли людина задавлений бідністю і убогістю. Життєві умови, в яких знаходяться герої роману, жахливі. Духота петербурзьких трущоб - частка загальної безвихідною атмосфери твору. Тіснота, задушлива скупченість людей, туляться на аршин про-, простору, посилюється духовним самотністю людини в натовпі. Люди ставляться один до одного з недовірою, з підозрою; їх об'єднує лише цікавість до нещасть ближніх.  
 
І в цих умовах розвивається приватне свідомість і заперечення моральних ідей і законів мас. Людина як особистість завжди в цьому стані стає у вороже, негативне ставлення до авторитетного закону мас. Це "розпад мас на особистості-" з точки зору моральної та психологічної - стан хворобливе.  
 
У такій атмосфері розгортається приголомшлива драма життя "принижених і ображених", життя на якихось ганебних для людини умовах. І це життя ставить героїв у такі глухі кути, коли "аморальним" стає саме неухильне вимога моральності. Так, добро Сонечки по відношенню до ближніх вимагає зла по відношенню до себе. Рідна сестра Раскольникова Дуня готова вийти за цинічного ділка Лужина тільки для того, щоб допомогти братові, дати йому можливість закінчити університет.  
 
Нелюдська теорія "крові по совісті" тісно пов'язана з "наполеонівської ідеєю" Раскольникова. Герой хоче перевірити: "незвичайний" Чи він людина, здатна на миро-потрясіння, або "тварюка тремтяча", як ті, кого він ненавидить і зневажає?  
 
У викритті крайнього індивідуалізму, антилюдського міфу про "надлюдину" проявляється гуманізм Достоєвського. І тут напрошується перший висновок, до якого нас приводить великий письменник-гуманіст: "Виправте суспільство, і хвороб не буде".  
 
З перших хвилин скоєння злочину вненше струнка теорія Раскольникова руйнується. Його "арифметики" протистоїть вища математика життя: одне розраховане вбивство тягне за собою інше, третє. Настановами.  
 
Достоєвський намагається попередити нас про небезпеку рас-кольніковской теорії, говорить, що вона може виправдати насильство і море крові, якби в руках фанатика, одержимого не тільки ідеєю, але і владою над долями людей.  
 
Чому кожна людина має право на життя? Такий закон людської совісті. Розкольників порушив його, і впав. І так має пащу кожен, хто порушує закон людської совісті. Тому особистість людини священна і недоторканна, і в цьому відношенні всі люди рівні.  
 
На тих сторінках роману, де Достоєвський попереджає про небезпеку такої теорії, звучить уже "біль про людство".  
 
Ми відчуваємо "біль про людину" і тоді, коли він міркує б ролі благодіянь, релігії і смиренності. Розкольників зневажає святе. Він посягає на людину. У стародавній книзі було записано: "Не убий". Це заповідь людства, аксіома, яка приймається без доведення. Розкольників осмілився засумніватися в цьому. І письменник показує, як за цим неймовірним сумнівом слід купа інших. Всім ходом роману Достоєвський доводить: людина, переступивши заповідь Бога, який скоїв насильство, втрачає власну душу, перестає відчувати життя. І судити Раскольникова може тільки Сонечка Мармеладова з її дієвої турботою про ближніх. Це суд любов'ю, співчуттям, людської чуйністю - тим вищим світом, який утримує людяність навіть у темряві "буття принижених і ображених". З образом Сонечки пов'язана велика гуманістична ідея Достоєвського про те, що світ врятує духовне єднання людей.  
 
"Біль про людину" виявляється і в тому підході, який використовує Достоєвський у створенні образів, у показі найдрібнішої еволюції людської душі, в глибокому психологізмі.  
 
"Біль про людину" виражається і у виборі конфлікту. Конфлікт роману - це боротьба теорії з життям. Це і болісне зіткнення характерів, що втілюють різні ідейні принципи. Це і боротьба теорії-з життям в душі героїв.  
 
Романи Достоєвського не тільки відображають, але й випереджають проблеми, сучасні авторові. Письменник досліджує конфлікти, які стали частиною суспільного життя країни в XX столітті. Автор показує, як теорія запалюється в душі людини, поневолює його волю і розум, робить його бездушним виконавцем.  
 
В "Злочин і кара" ми зустрічаємо проблеми, актуальні і для нашого часу. Автор змушує нас роздумувати над цими питаннями, переживати і страждати разом з героями роману, шукати істину і моральний сенс людських вчинків. Достоєвський вчить нас любити і поважати людину.