Міфи давнього Єгипту

Родючістю полів відала богиня – володарка засіків і комор  Рененутет, яка шанувалася в образі змії, що з'являється на полі під  час жнив, стежачи за старанністю  збирання врожаю. Врожай винограду  залежав від бога виноградної  лози Шаї.

Ідеалом вищої мудрості й  правди, уособленням кращих сторін людської природи, втіленням розуму в єгиптян був бог Тот. Він  допомагав богу Ра в його боротьбі із силами пітьми. Його символом був  Місяць.

Богом потойбічного світу  вважався бог Анубіс. Він зображувався звичайно у вигляді людини з головою  шакала. До нього зверталися родичі померлого із проханням про заступництво в потойбічному світі.

Бог Амон вважався всесущим божеством повітря й вітру, яке  наповнює увесь видимий світ, дає  життя всьому живому. Амон вважався божественним батьком єгипетських  фараонів. Його називають великою  живою душею, яка стоїть над усіма  богами. Як повітря й вітер душа невидима. Амон вважався також духом  оживляючим. Крім того, Амон був захисником пригноблених і знедолених. Його дружиною й жіночим втіленням душі була богиня Амаунет.

Бог Себек, який зображувався часто в образі крокодила, був  також у пантеоні єгипетських  богів одним з головних божеств. До Себека звертались із молитвами  про лікування хвороб, про допомогу в скрутних життєвих становищах. Вважалося  також, що Себек опікується про долю померлого в потойбічному світі. Іноді Себек вважався супутником Ра, а іноді його супротивником. Його дружиною й жіночим втіленням  була богиня Себекет, яка зображувалася  у вигляді жінки з головою  лева.

Атон – в давньоєгипетській  міфології бог сонця. За часів  Древнього царства був одним  з багатьох єгипетських богів, уособленням  Ра, богом сонячного диску. Поступово  роль цього бога в давньоєгипетському пантеоні зростала, а кількість його храмів і жерців збільшувалась. Вже  за часів правління Хатшепсут, Атон уособлювався як «Творець всілякої живої  істоти, який створив і впорядкував  Всесвіт».

У єгипетській міфології  Гор входив до складу головних єгипетських  богів. Його уособленням був божественний сокіл. Символом цього бога вважався сонячний диск із розпростертими крилами. Гор зображувався у вигляді сокола або людини з головою цього  птаха. Гор носив різні імена, однак завжди його культ був пов'язаний із сонцем і небом. Його дружиною й  жіночим втіленням була богиня Хатхор, яка була богинею любові, веселощів, танцю й музики. Греки ототожнювали її з Афродитою.

Спочатку Гор вважався покровителем полювання. Пізніше цей  бог став захищати фараонів. Своїми крилами він оберігав правителя  Єгипту. На статуї фараона Хефрена  був зображений сокіл, що прикриває  крилами голову правителя. Гор вважався родоначальником усіх єгипетських  фараонів. В імені майже кожного  фараона було присутнє і'мя Гора. Воно ввійшло в п'ятичленну титулатуру фараона.

Гор є супутником Ра і Тота. Гор супроводжував човен свого  батька, бога сонця Ра. На шляху човна  він перетворював у крокодилів і  гіпопотамів ворогів батька. У  цьому міфі Гор з'єднався з  Ра в єдине божество - Ра-Гарахути. В іншому варіанті образ Гора був злитий з образом бога Гора Бехдетського.

У всіх варіантах міфів  Гор був захисником бога сонця  Ра. Іноді він фігурує як син  Ізіди, яка зачала його від мертвого Озіріса, убитого своїм братом Сетом.

У єгиптян були дуже складні  уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним  світом. Виникають уявлення про те, що померлі (тобто їхня Ба, душа) вдень  виходять на сонячне світло, злітають на небо до богів, мандрують по підземному царству (дуат). Смерть і існування  після неї вони вважали безпосереднім  продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі  відвертало смерть від людини, вже  вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли  взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити  вічне замогильне існування, треба  було додержатись безлічі спеціальних  обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво  єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє  декількома душами. Одна з них —  Ба — у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає  тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна  повернутися, знову сполучитися  з тілом. Звідси - звичай бальзамувати небіжчика (муміфікація) і споруджувати йому вічне житло - гробницю. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування  померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвопринесень  в єгипетському обряді поховання  не було. В гробницю клали численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний  двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для  цього в гробницю клали скульптурні  зображення померлого.

Вчені вважають, що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й  тіла могло породити чудове збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять  тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).

Стародавні єгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний  світ. Він містився десь на заході, в  Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу. На полях Іалу воскреслі  відпочивають душею й тілесно, бо там немає ані ворогів, ані  суперників, отож немає потреби вести  постійну боротьбу за існування. Той, хто  потрапляє на них, веде там звичний  земний спосіб життя - готує землю  під засів, вирощує хліб тощо. Не доводиться йому надривати сили на іригаційних роботах, бо поля Іалу вже  забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажанням працювати  фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забули покласти в гробницю ушебті - глиняні статуетки  слуг, які оживуть і виконуватимуть за небіжчика всю чорну роботу.

В уяві староданіх єгиптян  життя і смерть - береги однієї ріки. Померти - значить переселитися на інший  берег ріки. Свої помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, а  гробниці - на лівому.

Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав  цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося  в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських номах та у  васальних країнах Східного Середземномор'я.

Міфи про Озіріса заплутані  й суперечливі. В них домінують  три теми: політична (міф про поєдинок між Озірісом і Сетом відображав боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком чого було утворення єдиної єгипетської монархії); землеробська (єгиптяни пов'язували з Озірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів у житті природи); есхатолічний (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючи праведників і караючи грішників). Міфами про це божество єгиптяни пояснювали також традицію кровозмішання в царській родині (Ізіда – сестра і дружина Озіріса, а вони – батьки Гора-молодшого).

За одним з міфів, Озіріс, начебто, був зачатий богом землі  Гебом в утробі богині неба Нут, дружини  Ра. Коли Ра довідався про це, він  розлютився і поклявся, що не буде такого місяця і дня, коли б зрадлива Нут  змогла розродитись. Якби Нут могла  розраховувати лише на пудтримку  Геба, їй після цієї клятви Ра було б  непереливки, але серед небожителів  знайшлися й інші, здатні захистити  її від розгніваного Ра. Бог мудрості Тот виграв у місячного бога в  кості 1/72 частину доби й склав  із цих часток п'ять повних діб, включивши  їх до календарного року. Упродовж цих  додаткових днів прокляття Ра не діяло, й Нут народила богів Озіріса, Гора-старшого, Сета і богинь Ізіду  та Нефтиду.

Першим царем Єгипту вважали  Атума, після нього царював Шу, потім – Геб. Наступником Геба став його син Озіріс.

Озіріс і його сестра та одночасно дружина Ізіда є  найважливішими фігурами єгипетського пантеону богів і божеств. Ще в  утробі своєї матері Нут Озіріс і  Ізіда полюбили один одного. Коли Озіріс підріс, то він став справедливо  правити своїм народом, опікувався про його культуру. Міф розповідає про те, як Озіріс, коли царював, навчив людей ремеслам, обробляти землю  і саджати сади, дав їм закони і привчив шанувати богів. Він  багато мандрував, а під час його відсутності, країною правила його дружина Ізіда. Молодший брат Озіріса, Сет дуже заздрив йому, і доки той мандрував по своїх володіннях, підготував проти нього змову, знайшовши 72-х змовників. Вони таємно виготовили саркофаг, якому не було рівних за красою. Коли Озіріс повернувся, на його честь  влаштували банкет. На банкеті Сет  запропонував саркофаг в подарунок  тому, хто ляже в нього та кому він підійде за розмірами. Багато хто приміряв саркофаг, але не було рівних Озірісу за статурою. Йому ж  саркофаг дуже сподобався, і він  вирішив також спробувати. Як тільки бог ліг до саркофага, змовники закрили  її та залили свинцем, а потім викинули до Нілу. Але саркофаг не потонув, вода віднесла його до фінікійського міста  Бібл. Там дружина відшукала тіло чоловіка і таємно поховала його. Але  якось під час полювання Сет  випадково знайшов поховання  і розрубав тіло Озіріса на шматки та розкидав по всьому Єгипту. Ізіда  знову зібрала всі шматки тіла докупи. За допомогою своєї сестри Нефтиди і бога підземного світу  Анубіса набальзамувала тіло. Тіло Озіріса проросло колоссям, і життя  повернулося до нього (в іншому варіанті міфу воскресіння Озіріса пов'язується із щорічними розливами Нілу, які  пояснюються тим, що Ізіда, яка оплакує  Озіріса, після «ночі сліз» наповнює ріку своїми слізьми). Відтоді щовесни, коли зявляються нові пагони, єгиптяни святкують відродження Озіріса.

Ізіда магічним способом зачала від Озіріса сина Гора-молодшого, якого, потай від Сета, народила в  заростях дельти Нілу. На суді богів  за допомогою Ізіди подорослішавший  Гор довів право на спадщину свого  батька. У двобої із Сетом він  переміг його. Сета було вигнано  і він став богом пустелі і  зла. За однією з версій міфу, своє око, яке раніше вирвав у нього Сет, Гор подарував Озірісу, і той  ожив.

Однак Озіріс, не бажаючи  залишатися на землі, стає царем загробного миру (володарем Заходу, «полів Іалу» - царства мертвих) й верховним  суддею над померлими. Гора він проголосив царем усього Єгипту. Щоночі Озіріс зустрічається з Ра, коли човен  бога Сонця повертається із заходу на схід.

Озіріс став символом умираючої  й воскресаючої природи. Ізіда - велика богиня-мати, символ материнства, подружньої вірності. Сет - це бог зла. Коли на родючі землі біля Нілу налітав сухий, піщаний  вітер з пустелі, то вважалося, що це злоститься Сет.

Культ воскреслого Озіріса  став основою заупокійного культу. В стародавньому Єгипті вперше з'явилася  ідея про відплату по ділах людини, яка потім стала стрижневою у  світових релігіях. Над покійним Озіріс, разом з іншими богами, вершить  загробний суд (йому присвячений 125-ий розділ «Книги мертвих»). Померлий вимовляв «Сповідь заперечення» що включала 42 пункти, а потім відбувалась психостасія: зважування серця померлого на терезах, урівноважених істиною (зображенням  богині Маат або її символами). Якщо рівновага терезів не порушувалася, душа отримувала виправдання (оживлення  для щасливого життя на полях  Іалу), якщо серце виявлялося важчим, то його пожирало чудовисько Аммат (лев  з головою крокодила).

Виправданим на суді Озіріса  міг бути лише тільки покірний і  терплячий у земному житті, той, хто не крав, не зазіхав на храмове  майно, не повставав, не говорив зла  проти царя і т.ін., а також «чистий  серцем» («Я чистий, чистий, чистий» - стверджує  померлий на суді).

Бог Тот завжди був присутній  у сценах суду над душами, тому його зображення досить часто зустрічається  на надгробних пам'ятниках. Він часто  зображувався з богинею-левицею  Пахт, яка мала гострозорі очі й  гострі пазури. Пахт — богиня правосуддя, тому для грішників вона набувала образу злісної левиці, для праведників  — ласкавої кішки. Бог Тот записував  дані - вагу добра і зла, а Озіріс виносив вирок.

Проте високоморальну ідею про  відплату за діла людини єгиптяни сповідували  непослідовно. В «Книзі мертвих» знаходимо  поради, як можна обдурити Озіріса  й здобути вічне блаженство попри  весь тягар земних гріхів.

Третій основний цикл міфів  Прадавнього Єгипту пов'язаний з  Озірісом (землеробські міфи). Культ  Озіріса пов'язаний з поширенням землеробства в Єгипті. Він бог  продуктивних сил природи (в «Книзі мертвих» він названий зерном, в  «Текстах пірамід» - богом виноградної  лози), в’янучої та воскресаючої рослинності. Так, сіяння вважалося похороном  зерна - Озіріса, поява сходів сприймалася  як його відродження, а зрізання колосся  під час жнив – як умертвіння бога. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл  був одночасно символом і Гора і сонця).

Пов'язані з Озірісом міфи знайшли відбиття в численних  обрядах. Наприкінці останнього зимового місяця «хойяк» - початку першого  місяця весни «тібі» відбувалися  містерії Озіріса, під час яких у  драматичній формі відтворювались основні епізоди міфу про нього. Жриці в образах Ізіди й  Нефтиди зображували пошуки, оплакування  й поховання бога. Потім відбувався «великий бій» між Гором і Сетом. Драма завершувалася встановленням  присвяченого Озірісу стовпа «джед», що символізував відродження бога, і, опосередковано, - усієї природи. В додинастичний період свято  закінчувалось боротьбою двох груп учасників обряду: одна з них представляла літо, а інша – зиму. Перемогу завжди брало літо (воскресіння природи). Після об'єднання країни під владою правителів Верхнього Єгипту характер обряду міняється. Тепер борються дві  групи, одна з яких в одязі верхнього  Єгипту, а інша – Нижнього. Перемога, природно, залишається за групою, що символізує Верхній Єгипет. У дні  містерій Озіріса справлялися також  драматизовані обряди коронації  фараонів. Під час обряду молодий  фараон виступав у ролі Гора – сина Ізіди, а померлий цар зображувався Озірісом, що сидить на троні.

Характер Озіріса, як бога рослинності, відбився й в іншому циклі обрядів. У спеціальному приміщенні храму ставилась зроблена із глини  подоба фігури Озіріса, яка засівалася зерном. До свята Озіріса його зображення покривалося зеленими сходами, які  символізували відродження бога. На малюнках нерідко зустрічається  мумія Озіріса із пророслими з  неї сходами, які поливає жрець.

Зі створенням рабовласницької  держави єгиптяни стали обожнювати фараона, який вважався живим богом  на землі. Це був прояв царського  культу. Вважалося, що безмежну владу  фараонові могли дати лише боги, тому до тронного ім'я фараона долучали й ім'я бога. Померлий фараон прирівнювався  до Озіріса, який знаходить вічне  життя. Правлячого фараона вважали  живим богом, Гором у плоті, сином  Ра. Такі уявлення мали реальну основу: влада фараона була абсолютною, йому підкорявся величезний аппарат чиновників, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження надходили  податки. Єгиптяни вірили, що влада  фараона поширюється навіть на сили природи.Уявлення про Озіріса, як про  бога родючості, було перенесено й на фараона, який вважався магічним осередком  родючості країни й тому приймав  участь у всіх основних обрядах землеробського характеру: з настанням часу підйому  Нілу кидав у ріку папірус –  указ, в якому наказував річці  розлитися; першим урочисто починав  підготовку ґрунту для посіву; зрізав перший сніп на святі жнив, за всю  країну приносив вдячну жертву богині врожаю Рененутет і статуям померлих фараонів після закінчення польових робіт.