Мова як система

3.4. Структура мови

Мова не є простим  нагромадженням її одиниць — фонем, морфем, лексем, конструкцій. Це складний, багатоплановий механізм, який має  свою внутрішню організацію —  структуру. Поняття структури мови введене в науку вченими Празької лінгвістичної школи. Згодом воно отримало своєрідну інтерпретацію в глосематиці, де зв'язки і відношення всередині мови абстрагувалися від її елементів. У сучасному мовознавстві в термін структура мови нерідко вкладають різний зміст. Інколи його вживають як синонім терміна система мови, хоча більшість мовознавців ці терміни диференціюють.

Системний характер мови

Уведення поняття системи  щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому  належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського мовознавця О. О. Потебні.

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссю-ром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічному зв'язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр заперечував її системність.

Поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення й самих елементів.

208

Теорія мови

Пор.: англ. Іоие, Іоие'з, ^ез, ^ез⁹ і Іоие, Іоиез, Іоиесі, Іоиіп£, де в другому випадку (ряді) /оие — дієслово зі значенням «любити», а в першому випадку (ряді) Іоие — іменник зі значенням «любов». Таке розрізнення тут можливе на основі системних відношень (у першому випадку Іоие — член іменникової парадигми, у другому — дієслівної). На основі принципу системності мови базується й таке граматичне поняття, як нульова морфема (вода, води, воді, воду, водою, воді, води, вод0, водам, води, водами, водах). Відсутність закінчення в родовому відмінку множини за його наявності в усіх інших відмінках набуває граматичного значення, а оскільки відмінкові значення виражаються закінченнями (флексіями), то в даному разі наявна нульова флексія.

Положення про системний  характер мови застосовується в сучасній лінгвістиці до мови загалом, але найбільшою мірою — до фонетичних одиниць. Наприклад, фонеми будь-якої мови не можна розглядати ізольовано, поза фонологічною системою, а тим більше зіставляти ізольовані фонеми однієї мови з ізольованими фонемами іншої мови, незважаючи на їх позірну подібність. Фонему можна визначити лише стосовно певної мови. Кожна з мов має свою систему фонем і свою систему протиставлення фонем (фонологічних опозицій). Як зауважив Генрі Глісон, наше твердження, що англійська мова і мови лома, луганда й кіова подібні, позаяк вони мають фонему <в>, буде рівнозначне твердженню, що цей капелюх, сукня, пара туфель однакові, якщо вони всі позначені одним розміром. Значеннєвість кожної фонеми визначається її місцем у фонологічній системі певної мови.

Необхідно розрізняти системоутворювальні  і сис-темонабуті властивості мовних одиниць. Системоутворювальні властивості формують системні зв'язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входження в систему. Системонабуті — це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об'єкт (одиницю, елемент) і яких цей об'єкт не має поза системою. Для наочного пояснення понять системоутво-рювальних і системонабутих властивостей скористаємося з прикладу, наведеного Т. П. Ломтєвим. Якщо сім'ю з двох людей розглядати як систему, а членів сім'ї як елементи цієї системи, то можна констатува-

Структура мови

209

ти таке: для того щоб  сім'я могла утворитися, необхідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої статі). Узявши шлюб, вони набувають властивості бути чоловіком (мужем) і дружиною. Властивість бути жінкою і бути чоловіком (особами різної статі) є системо-утворювальною, вона не створюється сімейними стосунками, але реалізується в них. Властивості бути чоловіком і дружиною (подружжям) набувають у системі завдяки встановленим між цими елементами відношенням (шлюбним стосункам) і характеризують ці елементи як члени даної системи. Такі властивості називаються системонабутими, або структурно зумовленими.

Звернемося до мовних прикладів. Так, зокрема, форми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперішнього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репрезентує то першу, то другу, то третю особу однини в минулому часі. Якщо речення Пісня виконується дітьми розглядати як систему, то системоутворювальними є властивості слів як частин мови, системонабутими є властивості бути підметом, присудком чи додатком (певним членом речення).

Мова — це система  систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах. Так, зокрема, фонетичний закон відкритого складу, який діяв ще в слов'янській мові доісторичного періоду, призвів до інтеграції відмін іменників з основами на б і й (гаЬбз —> рабь; зйпйз —> сьінт>)₉ оскільки відпав приголосний, а [б] і [й] перейшли в один звук [т>] і названі форми перестали розрізнятися, а це з часом і зумовило зближення й уніфікацію парадигм цих іменників.

Унаслідок того, що окремі англійські слова у період скандинавського завоювання мали скандинавські паралелі, відбулося розщеплення звукової форми деяких спільних за походженням слів: зсігі «спідниця» і ст. англ. зНігі «сорочка», е§£ «яйце» і ей§е <— ес§ «край»; ігайіііоп (лат. ігасііііо) «традиція» і ігеазоп (ст. фр. ігаізоп <— лат. ігасііііо) «зрада». Те ж спостерігаємо в нім. Кпарре «зброєносець» і КпаЬе «хлопець».

Стимулювання в англійській  мові аналітичних тенденцій пов'язане з тим, що зредуковані закінчення виявилися нездатними виражати з достатньою чіткістю гра-

210

Теорія мови

матичні відношення слів. Суто фонетичний процес зумовив нові не тільки морфологічні, а й синтаксичні явища. Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті, статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні. Так, зокрема, В. М. Солнцев подає таку класифікацію систем:

ідеальні

Системи

т

природні

матеріальні

і

первинні

І

вторинні

1

штучні

т~і—

динамічні

органічні      неорганічні     | несаморегулювальні | саморегулювальні

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють первинні і вторинні матеріальні системи. Первинні матеріальні системи — це системи, елементи яких значеннєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елементи мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки завдяки приписаним їм властивостям, називаються вторинними матеріальними системами.

Ідеальні системи — це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти — поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Так, наприклад, якщо взяти систему понять будь-якої науки, то там зафіксовані ідеальні об'єкти, а не власне субстанція. На відміну від матеріальних ідеальні системи завжди виникають тільки завдяки мисленнєвій діяльності людей. Вони не існують поза якоюсь матеріальною субстанцією, вони породжуються нею. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріплюється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її носієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають значення не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось.

Структура мови

211

Закритою є система, яка складається зі строго визначеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є незмінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елементів. Мова є відкритою системою, оскільки вона поповнюється новими елементами, що забезпечує їй здатність завжди бути комунікативно придатною в різні періоди історичного й економічного розвитку народу — носія мови. Мова не існує ізольовано від суспільства, а розвивається водночас із суспільством і мисленням. Цим мовна система різниться від біологічних, кібернетичних та ін. Вона відкрита для мислення. Говорячи про відкритість мовної системи, не слід забувати, що фонологічна, граматична і лексико-семантична системи мають неоднаковий характер відкритості. Якщо фонологічна система має закритий характер (українська мова після XII ст. не поповнилася жодною фонемою, як і не втратила хоча б однієї фонеми), морфологічна система належить до мал овід критих, то лексико-семантична система є найбільш відкритою (щодня мова поповнюється новими словами, а також час від часу втрачає застарілі функціонально непридатні слова).

З відкритістю пов'язана  така властивість мовної системи, як динамічність₉ яка виражається в постійній зміні, постійному розвитку мови, пристосуванні до умов існування. У динамізмі й відкритості мовної системи виявляється її потенційність, яка полягає не тільки в тому, що в мові є, але й у тім, що в ній можливе. Якщо б мова вичерпала всі свої можливості, вона перестала б задовольняти суспільство, не могла б виразити нові явища, перестала б бути засобом спілкування. Дехто з мовознавців навіть уважає, що мова має здатність до саморегулювання.

Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру.

Отже, мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою.

Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями

Як будь-яка система, мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями  бувають парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні.

212

Теорія мови

Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначу-ваних одиниць мови.

Так, парадигматичними у  фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м'якими і твердими звуками; в граматиці — між відмінковими формами слів, формами дієвідмінювання, між різними типами речень тощо; в лекси-ко-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інші відношення. Парадигматичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вертикально (наприклад, відмінкову парадигму іменника чи іншої частини мови, лексико-семантичну групу тощо).

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; це здатність мовних елементів поєднуватися.

Синтагматичні відношення називають горизонтальними, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, які розташовуються одна за одною. Так, фонеми поєднуються не як-небудь, а вибірково. В українській мові на початку слова нема такого звукосполучення, як цст. Синтагматичними зв'язками спричинені такі фонетичні явища, як асиміляція, дисиміляція, сингармонізм, акомодація, гаплологія тощо. У словотворі синтагматичні відношення виявляються в тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем. Так, в українській мові віддієслівні назви особи-діяча утворюються за допомогою суфіксів -тель, -ар, -ач, -ник, -ій тощо, однак кожна з дієслівних основ вибирає тільки якийсь один з цих суфіксів:

-тель      -ар

учити             +          —

лікувати       —          +

ткати           —         —

уболівати      —         —

водити           —         —

У синтаксисі кожної мови також існують певні синтагматичні особливості. Зокрема, в латинській та багатьох романських і германських мовах існує зворот ассизаііуиз сит іпйпіііуо (див. нім.: ІсН заН іНп йигсН йіе 8іга/3е £екеп_у що дослівно перекладається «Я бачив його по вулиці йти»), якого зовсім не фіксують слов'янські мови. Пор. ще північноросійські звороти на зразок вода пить, трава косить тощо.

-ач	-(ль)ник	-ій
+	—	—
—	+	—
__	__	+

Структура мови

213

У лексиці синтагматичні відношення також виявляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з одиничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити (очі), скалити (зуби), вудити (рибу), рос. закадьічньїй (друг), убористий (почерк), подножньш (корм), трескучий (мороз), испус-тить (дух), грецкий (орех), перочинний (нож). Лексична синтагматика також є специфічною для кожної мови. Пор. англ. Ьгошп (еуез, Ьооіз, Наіг, Ногзе) і укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волосся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; англ.: Ьгоюп Ьгеай і укр. чорний хліб.

Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці однакового ступеня складності (одного рівня) — фонема + фонема, морфема + морфема, слово + слово тощо, то ієрархічні відношення об'єднують одиниці різних ступенів складності.

Протиставлення парадигматичних  і синтагматичних відношень, з одного боку, та ієрархічних, з іншого, відображає особливу властивість мовної системи — її різнорівневий, гетерогенний характер, що вже стосується будови мови, її структури.

Структура мови. Основні й проміжні рівні мови

У науковій літературі немає  чіткої диференціації термінів система і структура. Так, наприклад, В. І. Ко-духов ці два терміни вживає як синоніми. Вперше розмежував ці терміни О. О. Реформатський, який запропонував термін система використовувати для позначення системних відношень між одиницями одного рівня мови, а термін структура для визначення системних відношень між різними рівнями. Таким чином, за О. О. Реформатським, система — це зв'язок і взаємозалежність по горизонталі, а структура — це вертикальний аспект; система — єдність однорідних елементів, структура — єдність різнорідних елементів. Уся мова — система через структуру.

В. А. Звегінцев пов'язує поняття структури з діахронічним аспектом: «На відміну від системи, саме утворення якої передбачає статичний стан елементів, що