Поезія і музика

                                 Хотіла б я піснею стати  
                                           У їдою хвилину ясну,  
                                            Щоб вільно по світі літати,  
                                            Щоб вітер розносив луну.  
      Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід'ємною частиною її духовного життя.

    Ліричний цикл  «Сім струн»відкриває першу збірку Лесі Українки «На крилах пісень». Уже у назві книжки піднесено пісню - чарівне злиття слова з музикою. «Сім струн» - це сім віршів, у заголовку кожного - нота, повторена першим складом тексту. Жанри більшості творів пісенні: гімн, пісня, колискова, рондо, ноктюрн. Тільки вірш «Fa» написаний у чисто літературній формі сонета. Завершуючи твір «Si», авторка визначає як Settina, підкреслюючи особливу роль семирядкової строфи, яка символізує сім нот у музиці, сім віршів у циклі, сімструн, що їх героїня торкає на кобзі. Українська народна пісня впливає на поетику віршів.

   Пісня є одним з центральних художніх образів циклу: у вірші «Do» вона патріотично-урочиста, у «Re» - вільна, у «Mi» - ніжна материнська, у «Fa» - чарівна, химерна, у «Sol» - соловейкова, весняна, у «La» - лагідна, тривожна. Музика не тільки підноситься, а й буквально лунає завдяки багатому художньому звукопису: алітерація, асонанси поєднуються з точними глибокими прикінцевими і внутрішніми римами. Стилістичні фігури-паралелізм, послідовно дотримані віршові розміри - ямб, дактиль, амфібрахій, анапест - створюють ритмічну та вишукану мелодію циклу «Сім струн».

 

2.3. Музика і поезія Павла Тичини

   Павло Тичина  – один з найталановитіших  українських письменників. 
Його талант, в якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова - явище рідкісне. Підхід автора «Сонячних кларнетів» до музики - це підхід професіонала, який віддав музиці багато років життя. В ранньому дитинстві він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.

  Багато дослідників відзначають надзвичайну музичність «Сонячних кларнетів» як найхарактернішу особливість цієї збірки.

   Аналізуючи механізм спрйняття музичних тропів «Сонячних кларнетів», можна помітити, що центральним, найактивнішим подразником, який формує музичний напрямок розвитку асоціацій, є слово, що означає певне музичне чи звукове поняття, - арфа, кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, струна, скрипка, бандура, пісня, гімн, дует, орган, флейта, наприклад:

Горять світи, біжать світи 
Музичною рікою. 
Горить - тремтить ріка,  
як музика. 
………………………………. 
Арфами, арфами - 
Золотими, голосними обізвалися гаї…

   Кожне виділене слово є ключовим при сприйнятті фрази - без нього вона не зрозуміла. І тому текстові фрагменти, в яких смислова вага сконцетрована на словах, що позначають музично-звукові поняття, випромінюють складний комплекс асоціацій, серед яких домінуючими є музикальні. 
Поет широко користувався методом передати словом своє синестезичне сприйняття звуку. В цьому була певна художня доцільність: він знайшов лаконічний і місткий спосіб характеризувати звук. «Сонячні кларнети», «арфами, арфами золотими», «в чорному акорді», «синє брязкання кадил», «зелений гімн» - характер усіх цих тропів є виразно синтезичним. 
Досить часто П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись 
дзвони …

2.4. Поєднання поезії та музики у творах Ліни Костенко

 

   Ліна Костенко – це надзвичайно талановита письменниця . ЇЇ перу належить безліч чудових віршів, поем та романів, якими ще дуже багато років захоплюватимуться читачі.

   У творчості  Ліни Костенко можна простежити  взаємозв’язок поезії і музики. От, наприклад, вірш «Я хочу на озеро Світязь» :

— Я Світязь, я Світязь, я Світязь!  
Невже ти не чуєш мене?!  
І голосом дивним, похмурим,  
як давній надтріснутий дзвін:  
— Батурин, Батурин, Батурин! —  
лунає мені навздогін.

   Тут за допомогою поетичного слова передається крик стоголосого озера , голос якого вона порівнює зі звучанням давнього надтріснутого дзвону. Таке чудове порівняння дає нам змогу більш точно уявити собі цей звук.

   Ще можна навести багато чудових прикладів поезії, у якій присутні  елементи музики:

                                     Я вранці голос горлиці люблю.  
                                   Скрипучі гальма першого трамваю  
                                     я забуваю, зовсім забуваю.

                                    .........................................

                                            

                                     Спинюся я

                                      і довго буду слухать, 
                                      як бродить серпень по землі моїй. 
                                      Ще над Дніпром клубочиться задуха, 
                                     і пахне степом сизий деревій. 
                                       ....................................

                                    Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.  
                                    Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

             В останній поезії надзвичайно  гарно описано шум дощу, звук краплинок, які розбиваються об землю. Всі ці музичні образи справляють на читача неабияке враження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Висновки

  Поезія і музика – це два надзвичайно дивовижних види мистецтва,початок яких був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження, що їх викликала поезія, були подібними. Але після відділення поезії від музики, люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі та неясні зворушення на межі свідомості і підсвідомості такі як веселість, бадьорість, сум, тугу, то поезія впливає переважно на верхню свідомість. «Враження, яке робить на нас музика безмірно багатше, інтенсивніше і сильніше, ніж враження поезії. Але, з другого боку воно більше загальне, обхапує всю нашу істоту, але не торкає спеціально ніякої духовної струни». На відміну від музики, сила впливу поезії значно слабша у кожному поодинокому моменті, але через те, що поезія має більш витончені інструменти впливу, то вона може в результаті розворушити всі наші вищі духовні сили, включаючи інтелект, викликати більш виразні, яскраві і тривкіші образи. Тобто, головна відмінність між музикою і поезією це те, що поезія не втихомирює, а розбурхує наші вищі духовні функції. Ще одна важлива відмінність полягає у тому, що тоді, коли музика апелює тільки до слуху, поезія у потрібний момент може перейти від слухових образів до зорових, а від зорових до дотикових і так далі у довільному порядку. Отже, поезія тим вища від музики, що засобами мови може впливати на всі п'ять органів чуття людини.

 

 

 

 

                      Список використаних джерел

 

1. Франко І.Я. «Із секретів поетичної творчості».
2. З  архіву  П.Г.Тичини (збірка  і  матеріалів) К. Наукова  думка. 1990р. 
3. Українське  слово. Хрестоматія  української  літератури  та  літературної  критики  ХХ ст.  1994р. К. - "Рось
4. Павло  Тичина.  Десь  на  дні  мого  серця. Поезії. 1991р. К. -  "Радянський  письменник".