Практичний аналіз поетики квазі – історичного постмодерністського твору

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури 
 
 
 
 
 
 

Самостійна  робота

з історії  зарубіжної літератури

на тему:

«Практичний аналіз поетики квазі – історичного постмодерністського твору (на матеріалі фрагменту з роману Дж.Вінтерсон «Пристрасть»)» 
 
 

підготувала:

студентка 415 групи

факультету  анлійської мови

Меркулова Анастасія

викладач:

доктор  філологічних наук, професор

Висоцька  Н.О 

Київ 2011

      Для початку, варто зазначити, що такий  напрям, як постмодернізм прийшов  на зміну модернізму. Багато науковців  вважають, що це сталося, зокрема в  літературі, через те, що все вже  було написано, тобто через безвихідь. В широкому сенсі постмодернізм  – це продукт постіндустріальної епохи, епохи  розпаду цілісного погляду на світ, руйнування світоглядно – філософських, економічних та політичних систем. Поширеності постмодернізму сприяли такі діячі культури Ж. Батая, М. Фуко. Постмодернізм,як і усі інші течії виник в результаті бажання людей покращити та систематизувати світ, змінити хаос на стабільність. Американський літературознавець Ігаб Гассан пов’язує постмодернізм з такими поняттями як невизначеність, фрагментарність, «втрата Я», іронія, кар навальність.

      Сьогодні  для аналізу нам запропонований фрагмент роману Дж. Вінтерсон «Пристрасть». Цей роман визначають, як історичний, його події відбуваються в історичну епоху, в ньому присутні відомі імена історії, досить відомі події, але все це досить завуальовано, тобто зображено, але досить відносно, завдяки чому він трансформується в квазі – історичний. Це чітко спостерігається завдяки умілому опису автора правдивих історичних подій водночас зі звичайним людським життям підданих Наполеона. Поряд з відомим та великим бажанням Наполеона захопити Англію та Росію, оповідач описує його, як пристрасного «коханця курей», використовує багато метафор та метановій, щоб краще донести до читача характер свого господара, якому він прислуговував.

      Наратором в цьому романі виступає підданий, слуга Наполеона Бонапарта, Анрі, завдяки чому події зображаються дуже реально та яскраво, так, що реципієнт може з легкістю уявити собі всі картини: «Я не помню, когда в последний раз мои колени ощущали огонь костра. Даже на кухне, в самом теплом месте любого лагеря, пламя слишком слабое, палатка не согревается, и медная утварь запотевает. Я снимаю носки раз в неделю, чтобы обрезать ногти, и остальные называют меня щеголем. У нас белые лица, красные носы и синие пальцы». Як я вже зазначала, можливо, не головною, але найвідомішою історичною постаттю у романі є Наполеон Бонапарт: «Наполеон любил кур так страстно, что заставлял своих поваров готовить их день и ночь». Події відбуваються в найвизначніший для Франції історичний період, а саме завоювання Англії та Франції. Серед невизначяних героїв цього фрагменту, можна визначити мати Анрі, яка фігурує у його розповіді про її дитинство та бажання стати монахінею. Під децентрацією історичного наративу, мається на увазі те, що коли читач, вперше відкриває цей роман і бачить ім’я Наполеона, в його голові автоматично виникає думка, що саме про нього піде розповідь, але аж ніяк про людей, які йому служили. В цьому і проявляється зміщення «головного героя» на другорядний план, а звичайної людини на перший.

      Особисто  для мене, найяскравішою історичною реалією, яка одразу впала в око, це опис зросту Наполеона. Всім добре  відомий вислів «комплекс Наполеона», це згадується і в тексті: «No one over five foot two ever waited on the Emperor». Безумовно, хоч і досить розмито, роман побудований на історичних подіях, а саме, згадується війна з Росією, яка не була увінчана успіхом: «He uses winter like a harder. But that was a long time ago. In Russia». Великі амбіції маленького Наполеона посягала і на Англію, Дж. Вінтерсон також про це згадувала: «Мы должны вторгнуться в Англию». Функції цих реалій можна зрозуміти таким чином, що все ж таки автор намагався зосередити увагу читача не тільки на побутових реаліях, але й на правдивих фактах, які відомі нам з історії.

      «He liked me because I am short» - як вже було вищезазначено, це добре відома фраза, яка автоматично асоціюється у людей з Наполеоном. Сьогодні дехто, навіть, вважає, що маденький зріст – це шлях до успіху. «We were white with red noses and blue fingers. The tricolor» - це символ, не можу бути на сто відсотків впевненою, якою саме країни, але, все ж таки, присутній постмодерністській принцип плюралізму і Франції і Росії. Дві країни, які були зашиті у мріях Наполеона. Францію він мріяв захищати, а Англію завоювати.

      По  – перше, варто усвідомлювати, що слово «пристрасть» у романі, це не просто поняття, а власне сенс роману, весь фрагмент дає зрозуміти, що кожен з героїв, йдучи на якісь вчинки керувався саме пристрастю, будь це завоювання країни, або втеча молодої дівчини з дому. Це слово ми бачимо вперше в назві твору і одразу в голові виникає картина чогось неймовірно романтичного і красивого. Вдруге воно вживається в першому абзаці: «Наполеон любил кур так страстно, что заставлял своих поваров готовить их день и ночь.», тут це слово використовується в низькому, побутовому сенсі, алу чітко передає незвичайне відношення до цього продукту. Далі в тексті ця пристрасть навіть порівнюється з високими почуттями до жіночої статі. В друний раз, наприкінці тексту пристрасть вживається у високому сенсі, стосуючись релігії та людських роздумів про Бога, чи може він прявити цю пристрасть, чи, можливо, все це просто уява, вимисел? На мою думку, Дж. Вінтерсон натякала на те, що одне й те саме слово може вживатися в різних сенсах, вона грала мовою, що властиве тільки великим письменникам.

      Щодо образу Іншого, то ним в цьому романі, виступають англійці, тобто вони зображені, як ціль, ворог, мрія оволодіти ними. Не можу сказати, що цей фрагмент яскраво розкриває суть Іншого та загалом ніякого підтексту в цьому немає, більше того, це описується фрагментарно. Тобто він, впринципі, присутній, але дуже не чітко та розмито. На мою думку, «Інший» в данному контексті – це плани Наполеона, які, можливо, не були цікаві та не приваблювали його підданих, але, незважаючи на це, вони мали виконувати накази, тому що він був їх Імператором.

      Як  ми вже говорили, «Пристрасть» - це квазі – історичний роман, я думаю, що він не є зразком класичного реалістичного письма, все ж таки, в ньому присутні елементи «магічного реалізму». Найкраще це видно з епізоду, коли слуга Анрі, ввечері, зимою, в дикий холод, несе Наполеону його улюблену курку, та виходячи з його палати, уявляє собі, як обличчя Наполеона перетворюється у велику щелепу і він їсть цю курку одним укусом. Можливо, навіть, ці уявлення підданих про його величність трансформуються на такі маленькі нюанси, як прийняття їжі Наполеоном.

      Безумовно, іронічна тональність тексту – це заслуга великої майстерності автора. Багато письменників намагаються застосовувати цей прийом, але іноді, його навіть, неможливо розгледіти. Цей прийом у виконанні Дж. Вінтерсон реалізується за допомогою великої кількості метонімії та метафор, образності та неземної експресії, яка тісно преплітала реалії історії з елементами переживань та почуттів наратора.