Проблема страждаючої особистості у творчості Евріпіда

Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка

Інститут  філології

Кафедра китайської,корейської та японської мов 
 
 
 

Реферат на тему: «Проблема страждаючої особистості у творчості Евріпіда» 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка 2 курсу 4 кит.групи

Черниш Вікторія 
 
 
 
 
 

Киів-2011 

       Соціальна криза афінської рабовласницької демократії й обумовлена ​​нею ломка традиційних понять і поглядів найбільш повно відбилися у творчості молодшого сучасника Софокла - Евріпіда. На противагу Софоклу Евріпід не приймав безпосередньої участі в політичному житті держави, проте він жваво цікавився суспільними подіями. Його трагедії повні різноманітних політичних висловлень і натяків на сучасність.

Великого успіху в сучасників Еврипід не мав. Від Еврипіда дійшло до нас цілком 18 драм (усього він написав від 75 до 92) і велика кількість уривків.

Драматург наблизив своїх героїв до дійсності; він, за свідченням Аристотеля, зображував людей такими, "які вони є". Персонажі його трагедій, залишаючись, як і в Есхіла і Софокла, героями міфів, наділялися думками, прагненнями, пристрастями сучасних поету людей.

У ряді трагедій Евріпіда звучить критика релігійних вірувань і боги подаються більш підступними, жорстокими і мстивими, ніж люди. За своїми суспільно-політичними поглядами був прихильником помірної демократії, опорою якої він вважав дрібних землевласників. У деяких його п'єсах зустрічаються різкі випади проти політиків-демагогів: тішачи народ, вони домагаються влади, щоб використовувати її в своїх корисливих цілях. У ряді трагедій Еврипід жагуче викриває тиранію: панування однієї людини над іншими людьми всупереч їхній волі йому представляється порушенням природного громадського порядку. 

 Шляхетність, по Еврипіду, полягає в особистій гідності і чеснотах, а не в знатному походженні і багатстві. Позитивні персонажі Еврипіда неодноразово висловлюють думку, що невтримне прагнення до багатства може штовхнути людину на злочин. 

 Заслуговує уваги відношення Еврипіда до рабів. Він вважає, що рабство-це несправедливість і насильство, що природа в людей одна і раб, якщо в нього шляхетна душа, нітрохи не гірше вільного. 

 Евріпід часто відгукується в своїх трагедіях на події Пелопоннеської війни. Хоча він пишається військовими успіхами співвітчизників, але в цілому ставиться до війни негативно. Він показує, які страждання несе війна людям, насамперед жінкам і дітям. Війна може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо люди захищають незалежність своєї батьківщини. Ці ідеї висувають Еврипіда в число самих прогресивних мислителів людства. 

 Евріпід став першим відомим нам драматургом, у чиїх творах характери героїв не тільки розкривалися, але й одержували свій розвиток. При цьому він не боявся зображувати низькі людські пристрасті, боротьбу суперечливих прагнень в однієї і тієї ж людини. Арістотель назвав його найтрагічнішим із усіх грецьких драматургів. 

Медея Евріпіда: конфлікт і характери 

 Трагедія Медея була поставлена ​​на сцені в 438г. У ній зображена дочка колхидского царя, що покохала одного з аргонавтів. Із ревнощів Медея всупереч нормам полісної етики йде на злочин - вбивство власних дітей (свого роду переломлення софістичних теорії, що людина - міра всіх речей). 

 Евріпід виступає як глибокий психолог, показує бурю пристрастей в душі Медеї, коли та вирішила зробити такий вчинок. Конфлікт в її душі між любов'ю до дітей і ревнощами до чоловіка, між пристрастю та почуттям обов'язку. Евріпід розкриває душу людини, понівеченою внутрішньою боротьбою, він не прикрашає дійсність, характери реалістичні (і в житті пристрасть часто бере гору над боргом).

Характери реалістичні, але кінцівка дається за міфом, з'являється бог Геліос, дід Медеї, і рятує її. Це надає міфологічну забарвлення всьому образу героїні, але в цілому дуже психологічно. 

 Психологізм трагедії Іполит 

 Трагедія (428г) близька за динамікою і характером до трагедії «Медея». Зображена молода афінська цариця, що покохала свого пасинка. Так само, як і в Медеї зображений психологізм страждаючої душі, яка зневажає себе за злочинну пристрасть, але в той же час тільки й думає про коханого. Тут також присутній конфлікт між обов'язком і пристрастю (Федра кінчає самогубством, звинувачуючи Іполита в посяганні на її честь, пристрасть перемогла). Реалістично розкриваються тайники душевного життя героїнь. Відбив думки і почуття своїх сучасників. Тут він точно так само як і в Медеї майстерно розкриває психологію душі Федри. І за композицією обидві трагедії схожі: в них пролог пояснює причину створилося конфлікту, далі відразу показані героїні в бурі їх пристрастей. Але розв'язка як «Медеї» так і «Іполита» дається за міфом з втручанням богів: Медею рятує її бог Геліос, і вона з трупами вбитих дітей відлітає на його колісниці. До Тезею їде богиня Артеміда і повідомляє, що його син ні в чому не винен, і що це наклеп Федри. Такі кінцівки, де вузол конфлікту розв'язується за допомогою богів, суперечать іноді всьому ходу трагедії, реалістичної трактовки.  

Трагедії Евріпіда можна розділити на дві групи: з одного боку, трагедії в повному розумінні слова, а з іншого - драматичні твори, які ніяк не можна віднести до трагедій. Це скоріше соціально-побутові драми, тому що в їх зображуються звичайні люди, а не герої, видатні за своїми думками, у своїх справах, крім того, у ці твори внесений комічний елемент, чого зовсім не допускала класична антична трагедія, в них благополучна розв'язка , а це також суперечить канону трагічного жанру. До них треба віднести такі драматичні твори як «Алкеста» і «Олена».