Шевченкознавчі спостереження Богдана Кравціва

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В українській культурі серед великого кола митців, які  найбільш яскраво й органічно  виразили національний образ світу, головне місце належить Тарасові Шевченку, особливо його поетичній творчості, що набула функції своєрідної “Євангелії українців” – тобто метатексту, у якому засобами художньої символіки опредметнено основні смисли, цінності, цілі й завдання життя українського народу в його минулому, сучасному й майбутньому. Цей метатекст є не тільки скарбницею колективної пам’яті, але й набуває програмового характеру: він визначає й визначатиме сам спосіб бачення колективною національною свідомістю тих чи інших явищ історичного, соціально-політичного, культурного й морального буття української нації.          Поетична творчість Т.Шевченка не просто несе в собі потенціал певних смислів, цінностей, цілей тощо, але й транслює специфічний спосіб світобачення й відповідний національний образ світу, що складає їхнє підґрунтя. Саме специфічність національного образу світу є головною передумовою спадкоємності в національній культурі, можливості сприйняття й відновлення традиції, а тим самим і одну з головних передумов національної ідентичності і життєвих сил народу. З іншого боку, національний образ світу акумулює у собі досвід змін і модернізацій у культурі народу, зокрема, тих, що постали внаслідок творчих зусиль його видатних митців.          Зародження філософської проблематики, пов’язаної з рефлексією національного образу світу в поезії Т.Шевченка, відбулося в роботах П.Куліша, Б.Грінченка, М.Драгоманова і М.Євшана, а перша всебічна фундаментальна рефлексія світоглядних засад Шевченкової поезії належить І.Франку, який у серії своїх робіт вказував на глибоко оригінальний і національно-специфічний підхід Т.Шевченка до вирішення фундаментальних світоглядних проблем.           Свій, оригінальний погляд на творчість великого поета мали і ті, кого ми називаємо «представниками української діаспори» - ті, хто був змушений покинути Батьківщину, але ніколи не припиняв про неї думати. Ті, для кого Тарас Шевченко – це не просто геніальний поет, це – частка України, без якої і сама країна, і її мешканці були б зовсім іншими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Життя та творчість Богдана Кравціва

Богдан-Юрій Миколайович Кравців - український літературний діяч, поет і перекладач, автор 11 збірок поезій, редактор, критик, член ОУП «Слово», активний діяч українського націоналістичного руху, активіст Української військової організації, Союзу української націоналістичної молоді. Перший крайовий провідник ОУН [6,35]. Народився 5 травня 1904 року в селі Лоп'янка Рожнятівського району в сім'ї священика.    У юності — член української скаутської організації «Пласт», входив до її Головної ради та куреня «Лісові Чорти». У 1920-і рр., вступив в Українську військову організацію. В 1928—1929 очолював Союз української націоналістичної молоді. У лютому 1929 — червні 1930 був першим крайовим провідником ОУН.        Арештований в червні 1930, провів в ув'язненні 3 роки за приналежність до УВО.         У 1930-і рр.. він видавав і редагував націоналістичні журнали «Вісті», «Голос», «Голос нації», літературні журнали «Дажбог», «Обрії» та «Напередодні».           В 1940—1945 редагував журнали для українців, вивезених на роботу до Німеччини. В 1949 емігрував до США. Випустив кілька збірок віршів, перекладав Рільке, працював редактором.      У поетичне життя Львова Кравців вступає у самому кінці 20-х років: у 1929-му виходить його перша збірка "Дорога", а наступного, 1930 року, виходить друком друга його збірка – "Промені", яка містила вірші, що належать до того самого періоду творчості[9,42].       Богдан Кравців належав до того покоління галицьких поетів, яке пильно придивлялося до творчості поетів наддніпрянських, і чимало звідти для себе взяло (відомо ж, як Антонич важко, але наполегливо вчився літературній мові, читаючи вірші поетів-наддніпрянців). Про це пише і Богдан Бойчук у передмові до першого тому «Вибраних творів» Кравціва, що вийшли у Нью-Йорку в 1978 році: «Як багато перших збірок, "Дорога" покреслена численними лініями відгуків і перегуків. Помітні там відгомони Тичини, які, тому що вони чужі творчій природі Кравціва, скоро зникають; досить наглядні в цій збірці неоромантичні впливи — Влизько, Яновський і ранній Рильський — це унагляднює вірш "До островів білих" (у «Зібраних творах» – «До островів світлих»), який своєю назвою, темою і тонацією дуже рильківський. Згодом приходять впливи Рільке і Зерова, які вже були далеко природніші і ближчі Кравціву, і саме вони визначили основні напрямні його поетичної дороги».           Одначе, зазначає критик, «що дуже прикметне, тут є оте звертання до пра-первісних джерел, є намагання вживати не так, може, архаїзовану мову, як маловживані слова із словника народної поетики, є шліфованість рядків; всі ці властивості будуть пізніше вивершені і доведені до стилістичної завершеності у збірці "Глосарій"». Про любов Кравціва до рідких, архаїчних слів, що роблять його поезію такою яскраво-неповторною, буде сказано багато, хотілося б відзначити формальні пошуки поета в перших збірках: попри невеличкий об’єм, у галузі метрики та строфіки – це чи не найбагатші збірки Кравціва, а «Дорога» містить ще й вісім поезій у прозі – єдиний випадок у його поетичній біографії [3,15].        Взагалі, 30-ті роки в українській поезії були багатими на в’язничну лірику. Щоправда, від творчості поетів, що потрапили до радянських тюрем та таборів, мало що збереглося, особливо коли мова йде про вже дозрілих майстрів. А от тюремні рядки західноукраїнських поетів до нас дійшли у чималій кількості. Втім, авторами їх були молоді поети, які ще не вповні сформувалися як творчі особистості, а їх творам бракувало формальної довершеності.            Ось як про це пише Ігор Качуровський у статті про творчість іншого поета-в’язня, Володимира Янева: «у віршах західноукраїнських поетів-політв'язнів звучить голос борця, певного правоти й перемоги. Проте суто-мистецькою вартістю вони поступаються рядкам із Колими й Воркути. Але ця поезія знаходила шлях до сердець юнаків, захоплених тими самими ідеалами войовничого українського націоналізму (і водночас не надто вибагливих щодо суто-естетичної оцінки літературного твору)» [5,37]. І трохи далі, характеризуючи цю поезію, він зазначає, що у віршах ми: «маємо волюнтаризм, свідомість самопожертви, віру в остаточну перемогу і прагнення боротьби — а водночас певну формальну недовершеність, зокрема мовні огріхи та кепські наголоси».         Одначе, якраз Кравціва ці зауваження стосуються не повною мірою. Хоча, без сумніву, певні формальні вади у його поезіях були, особливо це стосується неприродних наголосів, типових для більшості галицьких поетів, одначе тематично його в’язнична поезія куди багатша. Є тут і настрої суму, туги, які потім стали домінуючими в олександринах «Зимозелені», є і нестримна жага життя – одна з основних тем сонетів «Глосарія». Є вже і специфічна лексична палітра:       Червоних мурів цямрини чотири —        і в глибі двору в'язнів чорне коло        повзе, снується кроком в'ялим, кволо —        і йдуть горою і дощі і шквирі.        І тільки часом, як в огнянім вирі        зринає зрання сонця світле чоло,        то крайчик мурів іскриться навколо        й палають вікна, мов рубіни щирі.        То видно: довгим рядом по екрані       навсоняшного муру йдуть безвпину,       кудись правцюють тіні тих, що в колі...      ідуть та йдуть — тремтять у мряці ранній       і вже в куті схиливши чола, спину, —       зіходять в нетрі мороку поволі.

На самому початку Другої світової, у 1939 році, Кравців виїздить на захід. Поет редагує цілу низку газет для остарбайтерів, намагається примирити ворогуючі частини націоналістичного руху, зустрічаючись і з Бандерою, і з Мельником. У творчому відношенні воєнні роки були важкими для Богдана Кравціва. У 1941 році він видає збірку «Під чужими зорями», у 1948 році вийшла збірка «Кораблі», яка містила лише відредаговані вірші з п’яти попередніх. Нова збірка вийшла 1951 року, ознаменувавши початок нового, найвищого етапу поетичної творчості Богдана Кравціва. У той же час виходить багато  літературознавчих праць Кравціва, велика увага приділяється і постаті, що стала символічною для української літератури – Тарасу Шевченку.

 

 

 

 

2. Шевченківська тема у творчості Б.Кравціва

 

У 1964 році Богдан Кравців видає антологію перекладів з Т. Шевченка з додатком сумлінного дослідження про поета англійською мовою.

Кравців пише, що від Т. Шевченка і інших великих українських митців – І.Франка, Л.Українки, успадкована «незаперечна і випробувана історією ідеологія українського націоналізму – ідеологія ідеї та чину в ім'я Бога, України, Свободи» [5,39].          Він підкреслює, що ця ідеологія закликає і вчить у всіх ситуаціях орієнтуватися на думки і приклад велетнів духу української нації: «кожен свій крок звіряти за Т.Шевченком, М.Міхновським, Є.Коновальцем, С.Бандерою, Р.Шухевичем... У них шукати відповіді на запити життя і формули вирішення найскладніших національних проблем».

Тема Шевченка не випадково з’явилася в творчості  Б.Кравціва саме в ті роки. Бо лише в Шевченка, у “прочитаного” Шевченка, у реалізації його ідей – шлях до здобуття справді української держави: держави української нації на українській землі. І кожне нове слово правди про Шевченка, пропаганда його ідей і заповітів непомильно ведуть до цієї мети. Тому для Кравціва ця праця важлива у всіх аспектах.

Але безперечно, що найважливішим  для нього є націозахисне значення розробки цієї теми: «щоб зробити з приспаної нації – нинішнього “виборчого електорату” для шахраїв і злодіїв – націю-борця і господаря своєї долі на своїй землі...».

У своїх статтях Богдан Кравців пропонує аналізувати і оцінювати творчість Шевченка, як і будь-яке явище суспільного життя не поверхово-формально і не безсторонньо-байдуже, а «буквально крізь серце і душу українця».

При такому прочитанні за думкою дослідника «бачення суттєво зміниться, бо структурно-функціональний метод і національно-екзистенціальна методологія … допомагають помітити непомічене і за зовнішньою формою побачити справжній зміст Шевченкового твору».   Кравців запитує - що ж буде, коли українці використають цю методологію для зчитування політичної ситуації в Україні? Це дасть змогу не тільки правильно бачити і розуміти події, але й змусить діяти з позиції борця, націоналіста, господаря цієї землі, активно втручатися, впливати й переломлювати хід подій на користь української нації і держави.

Але як? Який метод  із багатьох наявних вибрати? Яку  методологію дослідження застосувати? Адже саме від цього залежить результат – замічає дослідник. І сам відповідає на це питання – «зробити цей вибір допомагає (і зобов’язує!) сам твір». Адже на ньому – образи людей, тварин, речей, природи. Отже, це олюднена картина, на якій виписана певна сцена. Тому доцільно вибрати такий інструментарій і тактику дослідження (метод) і таку світоглядну позицію, систему вартостей /аксіологію/ та стратегію пізнання (методологію), які дадуть можливість проникнути в художній світ твору через його будову (структуру), пройнятися його пристрастю, виявити значимі частини цієї картини (образи, художні деталі), встановити їх зв’язки (відношення) та їх роль (функції) і зчитати з них інформацію, яку вони несуть. А вже з неї спробувати скласти аргументовану, переконливу відповідь на питання, з яких ми почали розмову про цей і досі загадковий твір[6,43].             Кравців впевнений: немає проблем і з вибором стратегії, аксіології та методологічної домінанти – методології дослідження, яка мусить співвідноситись, корелюватися зі світоглядом автора, щоб у цьому силовому полі виявити, пізнати й об’єктивно оцінити і пафос, і зміст, і смисл (сенс) його твору. Він називає це національно-екзистенціальна методологія. Причин її вибору три.            По-перше, це універсальна гуманітарна методологія, що випливає з національного імперативу і зобов’язує до осмислення всіх явищ суспільного життя (у тому числі й художньої дійсності) в категоріях захисту, утвердження і розвитку нації.         По-друге, у цьому випадку немає жодних проблем зі згадуваною кореляцією, оскільки основоположником такого способу мислення, цієї методології був якраз Т.Шевченко – ми тільки дали її дефініцію та сучасну наукову експлікацію.           По-третє, усі спроби інтерпретації творів і творчості Т.Шевченка з інших світоглядних позицій часто більше затуманюють, ніж проясняють їх зміст і сенс, а то й просто спотворюють їх. І надає опис структурно-функціонального методу:         1. художній твір - це складна естетична система, яка є втіленням авторського задуму і через яку митець спілкується з нами – тими, що сприймають твір (реципієнтами).         2. Як і кожна система, твір чітко структурований: має свої елементи різних рівнів, їх ієрархію, між ними наявні певні відношення.     3. Елементами художнього твору як системи виступають мікрообрази та макрообрази, які складають єдине ціле – мегаобраз твору. Саме вони, ці образи трьох рівнів, є носіями ідейно-естетичного змісту, а отже, і смислу (сенсу) твору.            4. Елементи системи перебувають у строгій ієрархічній взаємозалежності: одиниці нижчого рівня (мікро- та макрообрази) є конструктивно-композиційними елементами одиниць вищого рівня (макро- та мегаобразу), а ті, своєю чергою, надають функціональної значимості елементам нижчого рівня (мікро- та макрообразам).      5. Елементи системи перебувають у відношеннях взаємозв’язку і взаємозумовленості.          6. Кожен, навіть найменший елемент художнього твору строго функціональний, часто – поліфункціональний: кожен “працює” – і на творення образів, і на стимулювання уяви, розкриття теми, вираження ідеї, пробудження певних емоцій та думок тощо, а тому серед них нема “зайвого”, “непотрібного”.           7. Мовні ресурси і прийоми в літературі чи малярські засоби (лінії, кольори тощо) в живописі служать не для прямого спілкування, а для творення образів різного рівня, через які й здійснюється акт естетичної комунікації автора з реципієнтом.         Тому треба завжди чітко усвідомлювати, що саме нас цікавить, що саме аналізуємо, пізнаємо: текст чи твір, когезійний (формотворчий) чи когерентний (змістовий) аспект твору, специфіку образотворення чи суть художньої комунікації. І вже зовсім недопустимо підміняти аналізом чи, тим більше, описом форми (зовнішньої чи внутрішньої) потребу в аналізі змісту і смислу (сенсу) твору.          Оскільки основною одиницею естетичної комунікації (художнього спілкування) є образ, спробуймо передусім вияснити, з яких образів складається, компонується мегаобраз Шевченкового твору.

 

3. Погляд Б.Кравціва на роль Т. Шевченка у літературному процесі та історії України

 

Т. Шевченко за словами Кравціва, не дає найменшої підстави для послаблення драматичної напруги у своїх творах. Це потім у поетичних творах Кобзаря буде виведено формулу нації як нерозривної єдності “мертвих, живих і ненароджених” і буде сформульовано українську національну ідею – ідею державності української нації, актуальну в усі часи: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” (“І мертвим, і живим, і ненародженим...”, 1845). Це потім буде й досі до кінця не виконаний заповіт своїм сучасникам і нам - нащадкам : “Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте” (“Як умру, то поховайте...”, 1845). Це потім громовий голос уже беззаперечного національного пророка провістить нації незмінну концепцію організованої і всенародної національно-визвольної боротьби:  

...А щоб збудить            Хиренну волю, треба миром,  

Громадою обух сталить;  

Та добре  вигострить сокиру –   

Та й заходиться вже будить.          (“Я не нездужаю, нівроку...”, 1858)       Але сама ідея національно-визвольної революції як неодмінної передумови звільнення, державності і вільного розвитку нації та концепція реалізації цієї ідеї силами організованого селянства вперше виражені Т.Шевченком через образ-концепт селянина та мікрообраз сокири ще в 1842 році у картині “Катерина”. Так, за словами Кравціва, «почався перший і необхідний – духовно-світоглядний - етап української національно-визвольної революції, не довершеної й досі».       Цей новий зміст, за думкою дослідника, виступає знаком цілком нового на той час у всій творчості Шевченка смислу (сенсу) твору: уже не тільки викривального, а виразно ідейно-програмового – національно-революційного. І художній (творчий) метод є всі підстави окреслити як метод критичного реалізму, основоположником якого став Шевченко.     Шевченків метод передбачає якісну, революційну зміну і внутрішнього світу особистості, і психології мас у процесі національно-визвольної боротьби [6,45].           Богдан Кравців впевнений: творчість Т.Шевченка – це цілий світ. Ми знаємо цей світ, знаємо його реалії, його націозахисну і націотворчу інтенціональність. Відома нам і Шевченкова аксіологія – система вартостей та ідеалів, крізь призму яких він сприймає й оцінює дійсність (минуле, сучасне, майбутнє) і на яких творить для нас свій власний художній світ, утверджуючи в свідомості нації три найвищі ідеали-імперативи: Бог, Україна, Свобода. Кожен його твір – органічна частка цього художнього світу, і саме в цьому контексті її слід розглядати передусім.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Значення Тараса Шевченка для української літератури та культури – неоціненне. Він – ціла епоха, людина, що залишила величезний слід у душах своїх сучасників і нащадків.          Творчість поета вивчало багато українських дослідників, але і у західному світі, і поза межами України інтерес до цього явища був досить великим. У першу чергу ним цікавилася політичне активна українська діаспора.             В українській періодиці на Заході друкувалися твори самвидаву, статті, у яких приділялася увага спадку Шевченка, його значенню для становлення української свідомості. У більшості випадків це була або політична публіцистика, або виклад хронології, або літературознавчі огляди. Науково-аналітичних праць було обмаль. Серед останніх можна згадати хіба що статті М.Прокопа, І.Кошелівця та Б.Кравціва .        Богдан-Юрій Миколайович Кравців - український літературний діяч, поет і перекладач, автор 11 збірок поезій, редактор, критик, член ОУП «Слово», активний діяч українського націоналістичного руху, активіст Української військової організації, Союзу української націоналістичної молоді. Перший крайовий провідник ОУН.      У 1964 році Богдан Кравців видає антологію перекладів з Т. Шевченка з додатком сумлінного дослідження про поета англійською мовою.  Кравців пише, що від Т. Шевченка і інших великих українських митців – І.Франка, Л.Українки, успадкована «незаперечна і випробувана історією ідеологія українського націоналізму – ідеологія ідеї та чину в ім'я Бога, України, Свободи».            У ті роки у радянській Україні постать Шевченка не розглядав ніхто, творчість поета досліджувалася лише з позицій «реалістичної літератури», що зображувала боротьбу народу проти царської влади. Але погляд дослідників української діаспори був зовсім іншим – вони звертали увагу на ті думки великого Кобзаря, на ті рядки його  творів, що ретельно замовчувалися на батьківщині, бо закликали любити свою країну, боротися проти поневолення, забуття мови та культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Горан Л. Біографія Богдана Кравціва // Лоп'янка – чарівне бойківське село, 2009. – С. 28-32.                                                2. Дармохвал Л. З Україною крізь життя [про поета Б. Кравціва родом з с. Лоп’янка Рожнятів. р-ну] / Л. Дармохвал //Ратуша, 2007. – 18 трав. – С.5.                     3. Ільницький М. Під рідними і чужими зорями (Богдан Кравців) // Ільницький М. Від «Молодої Музи» до «Празької школи» / Микола Ільницький. – Львів : Ін-т українознавства, 1995. – С. 133–152.                              4. Качуровський І. Сонет, його історія і теорія // Качуровський І. Строфіка / Ігор Качуровський. – Мюнхен : Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1967. – С. 148–183.                                      5. Кравців Б. Кишать і клубляться в’язничні двері : [вірш ] / Богдан Кравців // Вістник: місячник літератури, мистецтва, науки й гром. життя. – Львів, 1934. – Р. ІІ. – Т. І (січ.). – С. 2.                                                  6. Кравців Б. Остання осінь : [вірш ] / Богдан Кравців // Вістник: місячник літератури, мистецтва, науки й гром. життя. – Львів, 1935. – Р. ІІІ. – Т. ІV. – Кн. 12 (груд.). – С. 860.                               7. Лисенко Н. „Тільки спрагою даруй, Господи, Слово моє!” [з біографії Богдана Кравціва ] / Н. Лисенко // Слово і час, 1994. – № 4-5. – С. 40-45.                       8. Слабошпицький М. Колекціонер : Богдан Кравців // Слабошпицький М. Ф. Двадцять п’ять поетів української діаспори /М. Ф. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал, 2008. – С. 323–337.                                                         9. Чоповський М. Славний син Підгір’я. //Чоповський М., Чоповський В. Скарби карпатського краю. – Львів: КП „Львівська обласна друкарня”, 2008. – С. 257-262.