Теоретичні основи дослідження рис натуралізму в творі Панаса Мирного «Повія»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження рис натуралізму  в творі Панаса Мирного «Повія»

1.1. Поняття натуралізму  як літературного напрямку

1.2. Неупереджене  зображення героїв роману „Повія”

1.3. Точне відображення  проблем героїв роману Панаса  Мирного „Повія” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Актуальність  дослідження. Другий великий роман «Повія» Панас Мирний писав довго, майже сорок років, так і не дочекавшись його окремої публікації (дві перші частини було опубліковано в альманасі «Рада», 1883, 1884), 1— 8 розділи друкувалися в «Літературно-науковому віснику» за 1919 р.; весь роман побачив світ у п'ятому томі зібрання творів Панаса Мирного (1928 р.).

    Письменник  виявив виняткову майстерність у  розкритті внутрішнього світу героїв, умінні передати взаємозв'язок життя окремих людей і подій, що відбувалися в селі й місті після селянської реформи.

    Роман насичений соціальними мотивами і водночас надзвичайно багатий  психологічними пошуками. Гострота сприйняття як індивідуальних, так і соціальних колізій, мабуть, не має рівної в українській класичній літературі.

    Мирний  також розглядав свій роман як художнє дослідження соціально-психологічного і філософського значення:

    «Годі нам бавитись сякими-такими казочками  та приповісточками, та плачем-співами, хоч і щирим та бездужим, — пора нам глянути ясними очима на нашу роботу, пора додати їй, окрім любові, і освітнього погляду, і посидючої праці...» [7, c. 61], — писав Старицькому автор «Повії» 26 березня 1882 року.

    Як  і в багатьох інших випадках, Панас  Мирний сам визначив ідею роману: «Виставити пролетаріатку і проститутку сього часу, її побут в селі — І частина, в місті — друга, на слизькому шляху — третя і попідтинню — четверта. Гуртом усю працю я назвав «Повія». Цією назвою народ охрестив без пристановища тиняючих людей, а найбільше усього проституток. Вона ж взагалі обіймає і всі частичні назвиська, через те я і зостановився на сьому слові, хоч, може воно декому здасться і недоладним. Кожну частину маю надію виготувати так, щоб всяка мала свою самостійність, або цілість» [9, c. 159].

    Дотримуючись  в основному плану, висловленому в листі до М. Ста-рицького, Панас  Мирний значно розширив коло проблем  в аспекті викриття соціально-політичних, морально-етичних, побутових та інших  підвалин існуючого устрою.

    Як  і в попередніх творах, назва роману глибоко символічна. Головна героїня пов'язана з усіма персонажами, а ті, в свою чергу, — один з одним і своїм минулим. Характер і результат цього зв'язку розкриває перед читачем галерею соціальних, політичних і моральних повій — можновладців села і міста — від куркуля Грицька Супруна до генерала, чотириразового предводителя дворянства Лошакова. Кожний з них свого часу продався і продовжує продаватися за гроші, за маєтки, за кар'єру, за владу.

    Герої роману — люди різного суспільного становища, різних умонанастроїв. Це насамперед незахищені, найбільш упосліджені жителі міста, що приймають на себе удари долі, несучи важкий хрест що-4 денної боротьби за існування. Це дівчата-наймички (Марина, Мар'я, Христина), дівчата-повії і всі знедолені й принижені, що належать до соціальних низів.

    Героїв  Мирного незмінно хвилюють не так  повсякденні, як корінні проблеми людського  буття. Сплав соціальних, філософських і психологічних начал складає  важливу рису натуралізму Мирного. І власне; тому, що психологізм тут спочатку й до кінця просякнутий філософськими мотивами, реалізм цей можна було б назвати психолого-філософським.

    Синтез  епічного й психологічного відкрив  перед літературою величезні  можливості естетичного освоєння дійсності  і вплинув на творчість М. Коцюбинського, Марка Черемшини, В. Стефаника та інших майстрів слова початку XX століття.

    Об’єкт  дослідження: роман „Повія” Панаса Мирного.

    Предмет дослідження: риси натуралізму в творі „Повія” Панаса Мирного.

    Мета: комплексно вивчити та дослідити риси натуралізму в творі „Повія” Панаса Мирного.

    Завдання:

1. Розкрити поняття натуралізму як літературного напрямку
2. Обґрунтувати неупереджене зображення героїв роману „Повія” .
3. Дослідити точне відображення проблем героїв роману Панаса Мирного „Повія”.
4. Проаналізувати художній світ села і міста в романі Панаса Мирного „Повія”.

    Обсяг і структура роботи обумовлені метою та завданнями дослідження, а також логікою розташування в ній матеріалу. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 1. Теоретичні основи дослідження рис  натуралізму в  творі Панаса Мирного  «Повія»

    1.1. Поняття натуралізму  як літературного  напрямку

    Натуралізм - світогляд, заснований на уявлені, що усе суще є проявом Природи і існує за законами Природи. Вона є Найвищим Законодавцем для усього сущого.

    Сутність  натуралізму розглядається в  наступних аспектах:

     1. Погляд на світ, відповідно до  якого природа виступає як  єдиний універсальний принцип  пояснення всього сущого.

    2. Методологічний принцип обґрунтування  моральності; пояснення моральності  людини і побудова етичних теорій на основі законів природознавства.

    3. Напрям і творчий метод у  мистецтві й літературі, який  з фотографічною точністю відображає  поодинокі явища життя, ігноруючи  художнє узагальнення, типізацію.

    Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття (1870-1890). Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь через призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички. Найяскравіші представники - брати Гонкури, Золя [11, c. 185].

    У 80-х pp. XIX ст. ця течія дістала назву і теоретичне обґрунтування, дане Емілем Золя в книзі «Експериментальний роман» (1879) і в статтях про театр. Надалі під терміном «натуралізм» об'єднувалися поняття вельми різнорідні й відмінні від уявлення про нього його основоположників, зокрема Золя. Пояснюючи вибір цього терміна для визначення нового літературного стилю, Золя починає з відмежування від реалізму: «Мене питають, чому я не задовольняюся словом «реалізм», яке використовувалося 30 років тому? Я поступив так лише тому, що тодішній реалізм звужував художньо-літературний світогляд; мені здавалося, що слово натуралізм» розширює область спостереження» («Натуралізм в театрі»). У цю область відтепер входять заборонені до натуралізму теми л області патології і фізіології, проблеми праці, тієї або іншої професії («Жерміналь»). Уводячи нове визначення для літературного стилю, Золя все ж таки визначає основою цієї літературної течії реалізм, який відігравав провідну роль у французькій літературі другої половини XIX ст.

    На  програмі цього напрямку позначився вплив природничих наук (насамперед — фізіології) та позитивістська філософія. Натуралісти намагалися перенести у художню творчість принципи дослідження, притаманні науці, наполягали на тому, що митець у своїй діяльності має бути подібним до вченого.

    У натуралізмі були гіпертрофовані окремі сторони творчості західноєвропейських письменників-реалістів тієї доби. Натуралізм декларував вірність реальності, наукову об'єктивність, виходячи з принципів опису, класифікації явищ, прийнятих у позитивізмі, що був його філософською базою. Напрямок відходить від типізації, відбору, що значно ускладнює для нього здатність проникати у сутність зображуваного й художньо осмислювати значні закономірності дійсності.

    У творчості натуралістів принцип детермінованості особистості носить переважно фізіологічний характер: нездоланний вплив соціального середовища ускладнюється таким же нездоланним впливом спадковості. Детальне зображення огидного і патологічного іноді перетворюється на самоціль, як і ставка на факти.

    Самі  натуралісти вважали себе продовжувачами реалістичної традиції, але, як вважають окремі літературознавці, «правовірний» натуралізм, по суті, пориває з реалізмом. Творчість основоположника та теоретика натуралізму Е. Золя, як і ряду інших крупних письменників, що вважали себе натуралістами, часто не вміщується у жорсткі рамки натуралістичних теорій.

    Значення  натуралістичних напрямків, що отримали широке поширення в Європі та за її межами, у різних національних літературах було неоднаковим. Найбільш чітко традиційні риси натуралізму проявились у Франції. Німецький натуралізм зіграв свою роль у подоланні занепаду та провінціалізму, що проявились у німецькій літературі другої половини століття. Творчість Гергарта Гауптмана важко обмежити рамками натуралізму. В Англії роль натуралізму була невеликою. Розвиток натуралізму у США відноситься до більш пізнього періоду. У процесі його розвитку у натуралізмі перемогли епігонські тенденції, доктрина здолала живий розвиток. Новий підйом реалізму в західноєвропейських літературах на межі століть тісно пов'язаний з активною боротьбою проти натуралізму. 

    1.2. Неупереджене зображення героїв роману „Повія”

    Дослідники  творчості письменника зазначали, що “в романі “Повія” Панас Мирний головну увагу зосереджує на відображені  сучасної йому пореформленої доби, при цьому не обмежується лише одним селом, як це було раніше, а  включає в поле свого художнього зору і новий об’єкт – пореформене місто”.

    Григорій  Проценко замолоду захоплювався передовими ідеями, багато читав про «право кожного і про волю те право  добувати», та зрозумівши безперспективність того «права» для його власної  вигоди, перейшов на бік сильніших. Перед цим він багато розмірковував, сумнівався, зважував:

    «Життя  його роздвоїлося, розкололося надвоє: з одного боку — нелюба служба, що годувала його хлібом, гасила дух; з  другого — книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімала його вгору. Отже, життя на дві половини, таке слугування тому й другому робили його скритним, нібито єхидним. Чим він винуватий? Жити всякому хочеться; а він що таке, щоб йому не хотілося жити? Малий чоловік, роздавити його — як раз плюнути... Батько-мати бідні...» [13, c 128].