Життя іде і все без коректур

Життя іде і все без коректур.

 І час летить, не стишує галопу.

 Давно нема маркізи Помпадур,

 і ми живем уже після потопу.

 Не знаю я, що буде після нас,

 в які природа убереться шати.

 Єдиний, хто не втомлюється, – час.

 А ми живі, нам треба поспішати.

 Зробити щось, лишити по собі,

 а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

 щоб тільки неба очі голубі

 цю землю завжди бачили в цвітінні.

 Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

 щоб ці слова не вичахли, як руди.

 Життя іде і все без коректур,

 і як напишеш, так уже і буде.

 Але не бійся прикрого рядка.

 Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

 Не бійся правди, хоч яка гірка,

 не бійся смутків, хоч вони як ріки.

 Людині бійся душу ошукать,

 бо в цьому схибиш – то уже навіки.

 

***********************************

Увесь блідий, аж під очима чорно.

      - Я пр?шу, люди, вислухать мене.

      Багато слів страшних тут наговорено.

      Ніхто не говорив про головне.

      

      Я, може, божевільним тут здаюся.

      Ми з вами люди різного коша.

      Ця дівчина не просто так, Маруся.

      Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

      

      Коли в  похід виходила батава,-

      її піснями плакала Полтава.

      

      Що нам було потрібно на війні?

      Шаблі, знамена і її пісні.

      

      Звитяги наші, муки і руїни

      безсмертні будуть у її словах.

      Вона ж  була як голос України,

      що клекотів у наших корогвах!

      

      А ви тепер шукаєте їй кару.

      Вона ж  стоїть німа од самоти.

      Людей такого рідкісного дару

      хоч трохи, люди, треба берегти!

      

      Важкий закон. І я його не зрушу.

      До цього болю що іще додам?

      Вона піснями виспівала душу.

      Вона пісні ці залишає нам.

      

      Ще тільки вирок - і скінчиться справа.

      І славний рід скінчиться - Чураї.

      А як тоді співатиме Полтава?

      Чи сльози не душитимуть її?