Основы атлетизма

Педагогічний контроль у структурі  тренування

   Найважливіша  ланка в структурі тренування займає педагогічний контроль. Оптимізація тренувального процесу й об'єктивна оцінка ефективності не тільки узагальненого фактора, але і його складових, припускає як обов'язковий захід проведення оперативного, поточного й етапного контролю. Об'єктивний педагогічний контроль дозволяє виявити ступінь розвитку якого-небудь фактора, а тренувальні заходи створюють ймовірну основу його удосконалювання. Тому педагогічний контроль повинний бути зв'язаний з одержанням інформації про фізичний, функціональний і психологічний стан організму спортсмена з метою перевірки ефективності тренувальних впливів для підвищення результативності тренування і соревновательной діяльності. Головними задачами педагогічного контролю є:

   · Оцінка ефективності  тренувальних засобів і навантажень.

   · Оцінка діючої  системи планування тренування.

   · Оцінка темпів  розвитку фізичних якостей. 

   · Оцінка рівня  загальної і спеціальної працездатності (тренованості).

   · Оцінка технічної  підготовленості.

   Головним у педагогічному контролі є оцінка стану, у якому знаходиться спортсмен. Оцінюються і контролюються три типи стану:

   · Оперативне -, що змінюється в процесі заняття,  під впливом виконання вправи. Оперативний контроль необхідний  для реєстрації тренувальних  навантажень, виконуваних на занятті. Зміни, що наступили в організмі в наслідок цього навантаження, доцільно оцінювати наступного дня, до початку занять.

   · Поточне стан - изменяющееся під впливом одного  чи декількох занять. Поточний  контроль повинний мати на  меті зробити аналіз тренувального навантаження, що здійснювалася протягом декількох мікроциклів, що утворять значний етап тренування.

   · Перманентний стан - сохраняющееся  відносно тривалий період часу. Етапний контроль припускає систематизацію  даних поточного контролю за відносно закінчений цикл (піврічний, річний). Усі дані по навантаженню необхідно представити в графічному виді. Такий прийом дозволить тренеру якісніше розібратися в змісті, організації і стратегії спланованих навантажень, а також визначити рівні розвитку фізичних якостей, біоенергетичних можливостей, оцінити соревновательную діяльність, технічну підготовленість.

    Бажано, щоб у систему контролю надходили показники отримані лікарями, фізіологами, біохіміками і психологами.

Типи статури й індивідуалізація тренування

   Для початку  необхідно об'єктивно визначити  фізіологічну специфіку організму  атлета, що значною мірою, особливо  спочатку, буде диктувати стратегію  занять. При всім різноманітті  людських індивідуальностей по  найбільш важливих ознаках розрізняють три основних типи фізіологічної конституції - ендоморфний, ектоморфний і мезоморфний. У чому їхні характерні риси:

   · Мезоморфний  тип - мускулистий, сильний, атлетичний. У даного типу правильні фізичні  пропорції тіла. М'язова система  масивна, добре виражена, без помітного жиру. Плечі істотно ширше стегон. Цей тип наділений найбільш ефективними даними, має найкращі вимоги для цілеспрямованого силового тренування.

   · Ектоморфний  тип - має тонкий, довгий кістяк, м'язова система розвита відносно слабко. Найбільш ефективної для цього типу вважається об'ємна, але не тривале тренування. Практично це означає зниження кількості вправ і їхніх повторень у тренувальному процесі.

   · Ендоморфний  тип - має короткі верхні і  нижні кінцівки, кисті і стопи широкі, схильний до повноти, має значний відсоток жирової маси. Досить сильний людський тип. Одна з переважної спрямованості в тренуванні даного типу зв'язана насамперед зі зменшенням зайвої ваги тіла. При цьому украй важливо сполучити силове тренування з раціональним харчуванням і постійним застосуванням кроссового бігу.

   Пізнання складних реакцій організму в цілому і м'язовій системі зокрема на вплив різних видів навантаження в сполученні з цілеспрямованою дієтою - процес творчий. Практичні експерименти і дослідження в цій області продовжуються. Внести свою лепту в розвиток знань про атлетизм може кожен тренер, тому що тут - як, утім, і в будь-якому іншому виді спорту - дуже важливий індивідуальний підхід. Хоча він, звичайно, ні в якій мері не означає недооцінки загальних закономірностей; більш того, тільки на фундаменті об'єктивних основ він і буде продуктивним. Тому, принаймні в перші роки, не змінюйте обрану методику, не відробивши по ній від трьох до шести місяців, тому що менш тривалого терміну навряд чи досить для вірної оцінки позитивних і негативних сторін обраної системи тренувань і планування на її основі подальших дій. Звичайно, і на даному етапі можуть бути застосовані короткострокові системи вправ - позаплановими, продиктованими якими-небудь несподіваними причинами, що вимагають коректування намічених схем. Необхідно відзначити, що питання коректування виникнуть неминуче, і сприймати таку ситуацію треба спокійно. План не може, та й не повинний перетворюватися в догму гальмуючу прогрес. Уміння, не змінюючи загальної стратегії, розумно і вчасно коректувати тренувальні плани в зв'язку з різними ситуаціями, що виникають у процесі впливу на настільки складну систему, як м'язова структура, - доказ достатньої досвідченості і розуму тренера. Лише будуючи заняття з урахуванням особливостей індивідуальності спортсменів, а саме фізичної і психологічної типології властивостей, умов життя, характеру, особистих бажань і цілей - можна расчитивать на успіх. Такий підхід допоможе вірно використовувати досвід відомих атлетів, їхніх тренерів і ради теоретиків по атлетизму і брати на озброєння лише те, що прийнятно для вашої роботи.

Література:

• Дембо А. В., Попов С. Н., Тесленко Ж. А., Шапкайц Ю. М.. "Спортивна медицина". Москва, "Фізкультура і спорт", 1975р.
• Семенов В. Г., Костюченков В. Н.. "Основи методики тренування в атлетичній гімнастиці". Смоленськ 1990р.
• Шубов В. М. "Краса сили". Москва, "Радянський спорт", 1990р.