Положення самоконтролю

Важливо також знати, що результат  в пробах із затримкою дихання  багато в чому залежить від вольових зусиль людини, а також чутливості її центральної нервової системи  до змін напруження вуглекислоти в  крові. Інформативність наведених  проб можна підвищити, якщо фіксувати  не лише час затримки дихання, але  й ступінь зростання частоти  дихання після виконання проби. У добре підготовлених фізкультурників  частота дихання не повинна збільшуватися, оскільки кисневий борг у них погашується за рахунок поглиблення , а не збільшення частоти дихання.

Частота серцевих скорочень (ЧСС). Цей показник дає важливу інформацію про діяльність серцево-судинної системи. В нормі у дітей 7-11 років ЧСС коливається в межах 96-84 уд/хв; в 12-18 років – 80-66 уд/хв. У дорослої нетренованої людини – 60-89 уд/хв. В положенні лежачи пульс в средньому на 10 уд/хв менший, ніж стоячи. У дівчаток і жінок пульс на 4-10 уд/хв частіший, ніж у хлопчиків і чоловіків.

Щоб порівняти дані пульсу, необхідно підраховувати його завжди в один і той же час, в одному і тому ж положенні (наприклад, вранці підрахувати пульс відразу після  сну лежачи; перед і після тренування – сидячи). Як правило, частота пульсу вранці в горизонтальному положенні  реєструється рідше, ніж, наприклад, перед  заняттями фізичними вправами вдень  сидячи. Це пояснюється тим, що серцево-судинна  система має велику чутливість до різних факторів впливу (емоційних, фізичних і т. ін.).

Для визначення пульсу використовують пальпаторний метод дослідження. Для цього необхідно кисть лівої руки розвернути долонею догори, а вказівний, середній і безіменний пальці правої руки покласти на променеву артерію так, щоб виразно відчувати пульс.

Можна підрахувати пульс  і на сонній артерії в ділянці  шиї. Підраховується кількість ударів за 10 с, а потім це число множать  на 6 і таким чином визначають пульс за 60 с.

Підрахунок пульсу можна  проводити вранці (відразу після  сну), лежачи в ліжку, а потім стоячи. Спосіб вимірювання пульсу при зміні  положення тіла називається ортостатичною  пробою.

При ортостатичній пробі  ЧСС збільшується на 6-12 уд/хв і є відносно постійна. Якщо фізичне навантаження, запропоноване учневі, не було надмірним, то наступного ранку середні показники пульсу в спокої і при ортостатичній пробі не будуть відрізнятись від звичайних величин. Різке збільшення ЧСС наступного дня після занять фізичними вправами (особливо, якщо при цьому виявлялося погане самопочуття, порушення сну, небажання займатись і т. д.), свідчить про несприятливі зрушення в організмі. У щоденнику самоконтролю записується кількість ударів пульсу, зазначається його ритмічність.

Артеріальний  тиск (АТ). Важливим показником, що характеризує функцію серецево-судинної системи, є рівень артеріального тиску.

АТ вимірюється ртутним  або мембранним сфігмоманометром. Процедура  вимірювання АТ така: на 3-4 см вище ліктьового згину на руку накладають гумову манжетку. Потім за допомогою гумової груші  в неї нагнітають повітря і  в ділянці зап’ястя на променевій артерії контролюють пульс. Після  його зникнення тиск в манжетці необхідно  підвищити ще на 20-30 мм рт. ст. Потім на ліктьову артерію (в ділянці ліктьового згину, ближче до внутрішнього краю його) встановлюють фонендоскоп (гнучка слахова трубочка) і повільно знижують тиск у манжетці. У той момент, коли кров розкриє все ще стискаючою манжеткою променеву артерію, з’явиться перший пульсовий тон. Його потрібно помітити на шкалі сфігмоманометра. Це буде величина максимального (систолічного) АТ. Продовжуючи знижувати тиск у манжетці, потрібно помітити, коли зникне пульсовий тон, це буде мінімальний (діастолічний) АТ.

Тиск потрібно вимірювати на обох руках і судити про величину центрального АТ за тиском на тій руці, де зафіксовані найбільш високі показники.

Протягом доби АТ змінюється залежно від різних факторів: фізичне  навантаження, емоційні впливи, прийом їжі, біологічні ритми і ін. У нормі  систолічний тиск коливається в  межах 10-15 мм тр. ст., діастолічний – 5-10 мм рт. ст. Найбільш високий систолічний тиск реєструється у положенні лежачи (вищий, ніж стоячи і сидячи), а найбільш високий діастолічний – в положенні стоячи (вищий, ніж в положенні лежачи і сидячи). Особливо значне підвищення АТ спостерігається при фізичних навантаженнях.

На рівень АТ впливають  також вага, зріст, вік, наявність  менструацій, частота серцевих скорочень, характер харчування.

Довжина тіла – суттєвий показник фізичного розвитку. Як відомо, ріст людини триває до 17-19 років у дівчат і до 19-22 років у юнаків. За весь цей період збільшення довжини тіла відбувається нерівномірно. Так, наприклад, в перший рік життя збільшення довжини тіла досягає в середньому 25 см. Потім особливо спостерігається ріст довжини тіла від 4 до 7 років і на початку періоду статевого дозрівання, який триває у дівчаток від 10 до 16 років; при цьому прискорення росту довжини тіла в дівчаток починається на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків (до початку статевого дозрівання хлопчики вищі від дівчаток). У результаті в 11-12 років дівчата вищі і важчі від хлопчиків (прискорення зросту в дівчаток припадає на період від 10 до 12 років, а в хлопчиків – на період від 13 до 16 років). У наступні роки темп збільшення довжини тіла поступово знижується.

Довжину тіла вимірюють дерев’яним зростоміром – вертикально поставленою двометровою планкою 15 см завширшки. Унизу планка закінчується площадкою розміром 70х50 см. На планку-шкалу нанесені сантиметрові поділки. Уздовж по шкалі вільно пересувається перпендикулярно прикріплена планшетка. Для вимірювання довжини тіла людина стає на площадку прямо, спиною до шкали, торкаючись її потилицею, лопатками, сідницями і п’ятками. Коліна при цьому розігнуті, п’ятки прилягають одна до одної, голова фіксується так, щоб зовнішні кути очей і слухових ходів були на одній горизонтальній лінії. Рухому планшетку опускають до стискання з верхівкою голови. Якщо вимірюється довжина тіла сидячи, потрібно сісти так, щоб торкатися планки сідницями і лопатками.

Для вимірювання довжини  тіла в домашніх умовах потрібно прикріпити сантиметрову стрічку до косяка дверей (або на стіну) так, щоб кінець її був дещо вище голови. Потім потрібно покласти лінійку на голову (паралельно до підлоги) і притиснути її до сантиметрової  стрічки. Обережно повернутись (щоб  не зрушити лінійку) і відмітити  число, що показує довжину тіла.

Визначати довжину тіла потрібно не рідше двох разів на рік. Найбільша  величина довжини тіла реєструється вранці, увечері вона може зменшуватись на 1-2 см.

Для тих, хто хоче підрости, потрібно правильно харчуватись( обов’язково  включати сир з медом, печінку, яйця, достатню кількість різноманітних  овочів і фруктів, шипшину, обліпиху і ін., вести здоровий спосіб життя), а також систематично виконувати комплекс спеціальних вправ, який буде сприяти збільшенню довжини тіла.

Окружність грудної  клітки (грудей) – один із важливих показників фізичного розвитку, який з віком збільшується (переважно до 20 років у хлопчиків і до 18 років у дівчаток). Приріст цього показника дещо знижується після 13 років у дівчаток і 16 років у хлопчиків.

Окружність грудей вимірюється  в трьох фазах: під час звичайного, спокійного дихання (в паузі), при  максимальному вдиху і видиху. При накладанні вимірювальної стрічки  руки слід дещо підняти, потім опустити. На спині стрічка повинна проходити  під нижніми кутами лопаток, а  спереду – по нижньому краю соскових кружків – у чоловіків і  над грудною залозою – у  жінок. Під час вимірювання потрібно звернути увагу на те, щоб при  максимальному видиху він не сутулився  і не згинався вперед.

Після вимірювання можна  визначити екскурсію грудної  клітки (різниця між величинами окружностей  на вдиху і видиху). Цей показник залежить від розвитку грудної клітки, її рухомості, а також від типу дихання. Екскурсія грудної клітки в молодих людей коливається  від 6 до 9 см. Якщо учень має високі показники фізичного розвитку і  багато уваги приділяє циклічним  вправам, що розвивають витривалість, екскурсія грудної клітки може бути значно більшою.

Маса тіла. Зважувати треба без одягу і взуття, з точністю до 50 г. Не можна зважувати зразу після їжі.

Динамометрія. Силу м’язів кисті визначають ручним динамометром. Для цього треба взяти динамометр у руку, витягнути її в бік і стиснути кисть. Показники знімають на шкалі.

Станова сила. Силу м’язів-розгиначів спини визначають становим динамометром. Ручка динамометра повинна бути на рівні колін. Руки і ноги прямі, розгинати спину треба з максимальним фізичним зусиллям без ривків, не згинаючи ніг. Вимірювання повторюють 2-3 рази і записують максимальний результат. Вимірювати силу м’язів-розгиначів спини не рекомендують при болях у попереку, менструаціях, опусканні нутрощів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.

2. Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.— 1978.— № 12.— С. 21.

3. Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.

4. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар, 1997.— 207 с.

5. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.— Львів, 1993.— 131 с.

6. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.

7. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.— М., 1986.

8. Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.

9. Определение физической подготовленности школьников /Под. ред. Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

10. Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

11. Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

12. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.— С. 181.

13. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.

14. Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.

15. Шиян Б.М. Методика  фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.— 232 с.

16. Шиян Б.М., Папуша В.Г.  Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч, 2000.— 183 с.

17. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.— 1981.— № 11.— С. 27-29.