Використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури

•    у проведенні всіх заходів  налагоджуйте міжпредметні зв'язки —  це найбільш надійний і перспективний шлях залучити до розв'язання проблем фізичного виховання педагогічний колектив загалом;

•    задля безперервного  вдосконалення згаданих форм фізичного  виховання, підвищення результативності щоразу по закінченні заходів підсумовуйте їх;

•    і головне: штампи і  шаблони ніколи не принесуть успіху в роботі [10].

 

Висновки

З вищенаведеного можна зробити  наступні висновки:

Спорт є ефективним засобом фізичного  виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення  фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення

Але він не зводиться лише до фізичного  виховання спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне  та інші значення. Це особливо стосується "великого спорту". Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). 3 іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом. І він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості.

Сучасний спорт займає важливе  місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту є  змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка  регламентація взаємодії учасників  змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті —досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як моделі для вивчення фізичних і психічних можливостей людського організму в екстремальних умовах.

Видовищна функція, з одного боку, задовольняє прагнення великої  кількості людей одержати емоційний  заряд як учасників змагань у  ролі вболівальників, з іншого — створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.

Ігри виступають як засіб фізичного  виховання і як метод організації  дитячого колективу. Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку.

Особиста рухова участь у грі  допомагає педагогу скоротити відстань між собою і дітьми. Вихователі-майстри  володіють ігровими ситуаціями, які дозволяють їм увійти в духовний світ учнів, направити їх ініціативу і творчу активність у потрібне русло. Платон розглядає гру як умову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователя розкриваються здібності, інтереси, якості їх особистості, які залишаються прихованими за інших обставин. Аналогічної думки притримувався і Квінтіліан.

Зрозуміти природу ігрового методу можна на основі розуміння суті гри, тому що для нього притаманні ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші від останніх за формами реалізації. Не використавши жодної відомої гри, можна провести все заняття ігровим методом. Характерною оцінкою методу є сюжетна організація рухової діяльності. Сюжет визначає змістовну канву поведінки і взаємодії тих, хто виконує тренувальне завдання. Виконання навчально-тренувальних завдань ігровим методом слід розглядати як систему різноманітних рухових дій, які виконуються у межах прийнятих правил. Практично будь-яку фізичну вправу можна виконати ігровим методом. Наприклад, ігровим методом можна виконувати навіть тривалий біг з прискореннями ("Стань лідером"). Для виконання цього тренувального завдання бігову трасу розділяють на 25-, 50-метрові чи іншої довжини відрізки. Група учнів, розміщена в колону по одному, долає визначену відстань (1,2 чи більше кілометрів залежно від рівня тренованості і педагогічного завдання), пересуваючись із запланованою середньою швидкістю. Сюжет гри полягає у тому, що на кожному відміряному відрізку повинна відбуватися зміна лідера. Останній у колоні повинен зробити прискорення, випередити групу і очолити ч. Рішення щодо моменту початку прискорення, його величини і тривалості приймається кожним учасником гри самостійно. Суть полягає лише у тому, що на визначеному відрізку він повинен переміститись з останньої позиції в колоні на позицію лідера. Якщо хтось з гравців не встигає зробити це в межах визначеного відрізку, то вибуває із гри.

Підвищене емоційне тло виконання  навчальних завдань ігровим методом  сприяє адаптації учнів до тренувальних впливів. Захоплюючись сюжетом, учні можуть без перевтоми виконати набагато складніші завдання, ніж іншими методами. Водночас надмірне збудження під час гри може спричинити травми, функціональні перенапруження в осіб, що мають вади в діяльності серцево-судинної системи, фізично слабо розвинених та літніх людей.

Використовуючи ігровий метод, уважно слідкуйте за тим, щоб гравці чітко дотримувались прийнятих  правил, але не заважайте частими  втручаннями творчому пошуку оптимальних  рішень поставлених завдань.

Найхарактернішими рисами ігрового методу є наступні:

• широкі можливості відтворювати стосунки між людьми у вигляді взаємодопомоги і гострого суперництва;

• яскраво виражена емоційність, що вимагає старанно регламентувати і  регулювати стосунки між гравцями;

• швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення коректив у дії гравців з метою оперативного вирішення проблем, що виникають;

• можливість надання гравцям широкої  самостійності вибору засобів діяльності і способів поведінки, прояву ініціативи і творчості в діях;

• навантаження, яке одержують учасники, залежить від активності гравців і характеру виконання ними ігрових функцій, що унеможливлює її сувору регламентацію з боку педагога;

• комплексне використання рухових  навичок, прояву фізичних, вольових і  моральних якостей для досягнення успіху, що визначає комплексну дію гри на організм учнів.

Ігрова діяльність повинна відповідати  таким вимогам:

• форма ігрової діяльності, її зміст визначається метою. В ній  головними є дії, пройдені за програмою  навчання. Мета кожного учня — виконувати ці дії з великою швидкістю, оптимальними зусиллями і максимальною доцільністю;

• дії, що здійснює учень у грі, повинні відповідати його вмінням  управляти собою та його силі і  спритності. Якщо вимоги, які ставить  гра перед дитиною, можна легко виконати, то це забезпечить їй почуття задоволення;

• ігри повинні поступово і послідовно ускладнюватись та урізноманітнюватись. Всі дії учнів при цьому  обумовлюються певними правилами, які теж поступово і послідовно ускладнюються. Окремі ускладнення  і видозміни правил можуть вводитись і з ініціативи учнів. Контролювати дотримання правил можуть особи, обрані самими учнями із свого складу.

Якщо учень навмисно порушує  прийняті правила, він вилучається  з гри на визначений час для  заспокоєння і обдумування своєї поведінки.

Спрямування ходу гри, вибір учасників, нагляд за суворим і точним дотриманням  правил повинні цілком належати учням. Вони при цьому повинні привчатись ставитись до правил, як до закону.

Відкриваючи зелену дорогу ігровому методу, важливо пам'ятати, що гра — серйозна справа. У процесі гри в дітей розвиваються рухові якості, формуються навички і ставлення до інтересів інших дітей, усього колективу, виховується почуття справедливості, чесності і взаємоповаги.

При використанні ігрового методу в  роботі з дітьми актуальним є й аспект дозування навантаження. Дитина молодшого шкільного віку краще, ніж дорослий, визначить, скільки їй стрибати і бігати. Це закладено в її природі. Така регуляція своєї рухової активності в дітей постійна. Коли вони втомлюються, то самі намагаються або відпочити, або змінити характер рухів.

Звідси — важливий педагогічний висновок: не треба дитину стримувати, перешкоджати їй гратись, рухатись, розвиватись.

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України "Про фізичну  культуру і спорт".

2. Должиков И.И. Учитель работает  по своей системе // Физическая  культура в школе. — М, 1993. —  № 5. — С.10.

3. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік  Н.В. Формування професійних умінь  у майбутніх вчителів фізичної  культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.

4. Куц О.С., Леонова В.А., Галайдюк  М.А. Модель спеціалістів по  спеціальності 7010201 і професійно-педагогічна  діяльність // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матераіли П-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Київ-Луцьк, 1996. — С. 68-72.

5. Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических  сочинений. — М.: ФиС, 1951. — Т. 1.—  С. 295.

6. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.

7. Сінгаєвський С.М., Сінгаєвська  О.С. Оптимізація системи підготовки  вчителя фізичної культури у  педагогічному вузі // Конференція  підготовки спеціалістів фізичної  культури та спорту в Україні  // Упорядники: В.І.Завацький та ін. — Луцьк, 1994. — С. 241-243.

8. Сатиров Г.Н. О связи, коротую  не расторгнуть //Физическая культура  в школе. — М., 1994. — № 5. —  С.16.

9. Теория й методики физического  воспитания / Под. ред. Ашмарина  Б.А. — М., 1990.

10. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах. – К., 1998.

11. Фізичне виховання. Словник-довідник. – К., 1998.

 

ДОДАТОК

 

РУХЛИВІ ІГРИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ

НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

“Стрибунці”

Для проведення цієї гри потрібні волейбольні м’ячі відповідно до кількості команд. Затиснувши волейбольний м’яч між колінами, гравець за командою вчителя починає стрибати вперед. Дострибавши до повороту, він бере м’яч у руки й пробігає шлях у зворотному напрямі. Передавши м’яч у руки гравцеві, що стоїть попереду, займає місце в кінці колони. Наступний гравець набирає таке саме вихідне положення, як і перший. Перемагає та команда, яка першою закінчила виконувати вправу.

 

“Вудочка”

гравці стають у коло обличчям до центру. Відстань між ними 1-2 кроки. Керівник стоїть у центрі і крутить мотузку з мішечком на кінці (вудочку), так, щоб вона ковзала по підлозі під ногами гравців. Діти стрибають, а якщо когось вудочка зачепить – той вибуває.

 

“Бігуни-скакуни”

Беруть участь дві команди –  бігуни і скакуни. Позначається лінія, біля якої розташовані скакуни. За 15-20 м від неї – зона завширшки 1,5-2 м – “канава”. За першим сигналом обидві команди займають певне положення старту, за другим – прямують уперед. Скакуни намагаються швидко досягти канави і перестрибують через неї, а бігуни – наздогнати і захопити стрибунів.

 

“Лисиця і курчата”

На одному боці майданчика за однією лінією ставлять перешкоду. Це – “курник”. На протилежному боці позначають  нору для “лисиці”. Середина майданчика – це подвір’я. З гравців вибирають ведучого – “лисицю”, решта дітей – “курчата”. Вони ходять по майданчику, шукають собі їжу. На сигнал керівника “Лисиця!” “курчата” тікають до “курника”, ховаючись від неї. Гра закінчується, коли “лисиця” спіймає визначену кількість “курчат”.

 

“На прогулянку”

Гравці розміщуються по всьому майданчику, стоячи у накреслених  колах. Ведучий залишається поза колами. Він говорить: “На прогулянку!”  – всі вибігають зі своїх кіл  і рухаються по майданчику. Закомандує “Дощ іде!” стараються зайняти кола, а кому їх не вистачило, той стає ведучим.

 

“Поїзд”

Гравці поділяються на дві команди. Креслять лінію старту і фінішу. Діти стоять у колоні по одному, кладуть  руки на плечі свого гравця, який стоїть попереду. Перший у колоні “тепловоз”, а інші – “вагончики”. За сигналом керівника поїзд починає їхати. Виграє команда, яка швидше перетне лінію фінішу.

 

“М'яч ведучому”

команди шикуються  в колону перед стартовою лінією. Направляючі роблять 2-4 кроки вперед і повертаються кругом, обличчям до своїх команд. М’ячі в руках  направляючих. За командою вчителя вони кидають м’яч переднім гравцям своїх команд. Останні одержавши м’яч, кидають його раніше засвоєним способом (від грудей, з-за голови і т.д.) направляючому. Гравець, що виконав вправу, стає в кінець колони. Направляючий тим самим способом передає м’яч наступному гравцеві і так далі.

 

“Передай сусіду”

Учасники  шикуються у шеренгу й розмикаються на витягнуті руки. М’яч у руках  направляючого. За командою вчителя  він його кидає партнеру праворуч, той – далі. Коли м’яч дійде до останнього гравця той біжить на правий фланг своєї команди, стає праворуч і так далі.