Омонимические явления

       В українському письменстві розвиток поетики зумовлений практичними  потребами освіти (застосовувалася  в обов’язкових курсах братських  шкіл); у ній були виокремлені  дві частини (загальна та часткова поетика) та риторика. Теоретики, які й були й викладачами,  спиралися на теорію Аристотеля чи Горація, трактати М. Віди, Я. Понтана, Ю. Скалігера та ін., а  також на досвід давньоукраїнських  авторів, які були обізнані із досвідом Г. Хіровоска, його міркуваннями про  тропи та стилістичні фігури, вміщеними  в Ізборнику Святослава 1073.

       Елементи  поетики з'явилися  у працях А. Еласонського, Лаврентія Зизанія  Тустановського, який увів до "Граматики  словенської" (1596) розділ "О метрі  і рифмі. Пересторога хотящим  вірш складати", а також Мелетія  Смотрицького, "Грамматіка словенскія" (1618; 1619)  якого мала розділ "О  просодіи стихотворной". "Лексікон словеноросский" (1627) Памва Беринди  висвітлював особливості віршування. Версифікаційні спостереження віднаходять  і в кременецькій "Граматиці, або  письменниці язика словенскаго" (1638).

       Загальна  поетика містила теоретичні положення, розкривала еволюцію поезії, визначала  її, описуючи такі аспекти, як предмет ("матерія"), спосіб висловлення (віршова  мова), мета (повчально-розважальна). За її основу обирали мімезис та вигадку. Прикладна (часткова) поетика стосувалася  різновидів версифікації, правил віршування, супроводжувалася відповідними зразками, часто написаними викладачем. Крім того, учні набували знань про стиль, період, тропи, фігури, ритмо-інтонаційні  особливості поетичного мовлення, знайомилися  з епічною, ліричною, драматичною, епіграматичною, панегіричною, курйозною, зоровою та ін. поезією, дізнавалися про байки, загадки,пародію, емблеми, символи, алегорію тощо, вчилися, як викладати (оповідь, діалог, змішаний стиль), зображувати, використовуючи відповідну віршову форму, або викликати у реципієнта задоволення, співчуття, потребу в моральних чеснотах, вправно застосовувати певний віршовий розмір. Зазвичай приклади обирали з латино мовних текстів, доповнювали їх зразками польської та давньої української, переважно барокової поезії. Особливо шанували епопеї на зразок "Енеїди" Вергілія, хоча цей жанр не розвинувся у давній українській літературі.

       Попри безліч різноманітних визначень  і тлумачень терміна "поетика", в  роботі ми будемо опиратися на його трактування літературознавцем  та дослідником  В. Пахаренком. Зазначимо, що він виокремлює дві складові поетики  – теоретичну й практичну. Теоретична поетика досліджує своєрідність, закони розвитку літератури як особливої  форми духовної діяльності людини. Практична поетика – вивчає саму техніку літературної творчості, побудову творів,   мову,   віршування,  тобто  художню  форму.  На  прикладі  творчості Д. Білоуса ми і простежимо значення практичної поетики.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 2.

       МОВНОСТИЛІСТИЧНІ  ТА КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ Д. БІЛОУСА 

       Кожна окремо взята поезія Д. Білоуса являє  собою яскравий шедевр української  літератури.  Прості та легкі для  сприймання вона по особливому впливає  на читача. У художній літературі слово виражає не тільки думки, але й впливає на читача за допомогою підсилювально-виражальних засобів, бо художня виразність твориться на мовній основі і зумовлена мовним контекстом.

       Збірка  Д. Білоуса «Диво калинове» присвячена рідній мові. Це

         поетична розповідь про дивовижну  красу, мелодійність і чарівливість таємниць рідної мови.

             Кожне задумане його слово не даремне у тому місці і з тими словами, які його оточують, воно несе певне значення, поєднує в собі стилістичні фігури у контексті, таким чином виконуючи певні функції. Бо стилістичні фігури художнього мовлення , по-перше є наслідком свідомого авторського вибору, розрахованого з метою вплинути на свого читача, і по-друге виконують ті ж різноманітні функції як, наприклад, індивідуалізації та типізації мовлення, емоційного увиразнення.

       Стилістичні засоби увиразнення мовленя складає  група стилістичних фігур мовлення – своєрідних відмітних форм синтаксичного  впорядкування фрази.

       Д. Білоус дуже вдало оперує художніми  прийомами для яскравого, цікавого оформлення своїх поетичних текстів.

       До  його збірки, як ми вже говорили, увійшли  вірші про любов до слова, до мови, які мають специфічне оформлення: великий арсенал загадок, загадки-жарти, шаради, він використав навіть функції акровірша.

             У загадці  «А відгадайте-но: що я таке?» поет використовує такі художні засоби, як риторичне запитання метафора, синекдоха, епітети:

       Загадка

       А відгадайте-но: що я таке?

       Всі хочуть, як народиться дитина,

       щоб я було красиве і дзвінке,

       бо  носить все життя мене людина.

       (Ім’я) [5,10]

       Вже на початку рядочків автор звертає  зацікавленість читача, ставлячи на перше місце риторичне запитання – що я таке?

       Всі  - синекдоха, використана  для увиразнення поетичного мовлення на кількісному зіставленні.

       Епітети красиве і дзвінке роблять вдалі спроби підкреслити мелодійність  нашої мови.

       Метафора носить розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю.

       У назві наступної загадки присутнє протиставлення слів зліва – справа, яке переносить читача у плутанину, хоча суть відгадки не залежно від позицій цих слів одна й та сама.

       Римування перехресне, що підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача, створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови.

       ЧИ  ТО ЗЛІВА, ЧИ ТО СПРАВА

       Загадка

       Є слова — ну й цікаво!

       Є слова — просто диво!

       Прочитаймо  їх з вами:

       чи  то зліва направо,

       чи  то справа наліво —

       означають те саме.

       Ось дивіться: корок, біб,

       око, Кирик, зараз, піп...

       Є ще й інші на умі,

       та  назвіть ви їх самі. [5,35]

       У назві цієї загадки присутнє протиставлення слів зліва – справа, яке переносить читача у плутанину, хоча суть відгадки не залежно від позицій цих слів одна й та сама.

       Є слова — анафора, здійснена в цьому контексті для того, щоб звернути увагу читача на слові, на їх можливостях, функціях. А знак оклику у кінці цих рядків  підвищує емоційність та цікавість. Таким чином, автор із самого початку заінтриговує читача:

       Є слова — ну й цікаво!

       Є слова — просто диво!

       Сполучники чи то утворюють полісиндетон, які уводять читача у у плутанину так само, як і назва самого вірша.

       Поет  використовує такий художній троп, як асиндетон, що полягає у пропуску сполучників , що зв’язують окремі слова:

       Ось дивіться: корок, біб,

       око, Кирик, зараз, піп...

       А головним зособом милозвучності  виступає асонанс – повторення голосного о, що пiдсилює музичнiсть мови.

       Дуже  цікава загадка Д. Білоуса, відгадка якої створена на протиставленні. Відгадка полягає у двох словах, зовнішня сторона яких однакова, різниця лише в наголосі. Автор звернувся до омонімів, а саме омографів.

       СЛОВО ЦЕ – СТАРОВИННА БУДОВА

       Загадка

       Слово це — старовинна будова

       з гостряками мурованих веж.

       Щойно зміниш ти наголос слова

       цим одразу будову замкнеш.

       Що  це за слово?

       (замок, замок) [5, 47]

       У вірщі ясно виділяеться звук о, що створює асонанс.

       Цікаво  підібрані епітети - старовинна, мурованих. Що це за слово?- риторичне запитання, яке притаманне його загадкам.

       Не  менш цікавою є наступна його загадка. Зачин її побудовано на протиставленні слів лінивий та кмітливий, та ніколи і хвилина.  

       ЛІНИВОМУ  НЕ РОЗГАДАТЬ НІКОЛИ

       Загадка

       Лінивому  не розгадать ніколи,

       кмітливому  на відповідь — хвилина.

       А буде наша загадка така:

       три букви, означають те, що й поле.

       Додай знак м'якшення — і вже тварина

       з родини оленів, струнка й прудка.

       Що  це таке?

       (Лан  і лань) [5, 63]

       Лінивому, кмітливому, струнка  й прудка – епітети, що роблять мову винятково барвистою, емоційно-образною.

       В цій загадці автор звернувся  до патронімічної відгадки слів. Лан і лань – пароніми, що дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу

       картину, насичену образами. Паронімія забезпечує, крім того, музичність фрази.

       Загадка «Маленька, менша від мачини» є цікавим ілюструванням алітерації. Повторення приголосного н сприяє більш чіткій ритмічній організації вірша.

       Також у вірші простежується асонанс  голосного и :

       МАЛЕНЬКА, МЕНША ВІД МАЧИНИ

       Загадка

       Маленька, менша від мачини,

       ні  з ким не стану на борню.

       А при читанні, коли треба,

       й людини мову зупиню.

       Що  це таке?

       (Крапка) [5, 101]

       Слова маленька, менша наділені зменшено-пестливим значенням, що надає образності віршу. Такі загадки про розділові знаки допоможуть урок мови зробити цікавим та веселим.

       Незвичайною є така загадка поета:

       КРУГЛА  КУЛЯ 

       Загадка

       Кругла  куля непроста,

       голуба, велика:

       без будинків там міста,

       без води там ріки;

       без людей і без землі

       і шляхи, і гори,

       і моря, і взагалі

       всі земні простори.

       Що  це таке?

       (Глобус) [5, 138]

       З початку рядків нас зустрічають  епітети  кругла, непроста, голуба, велика, які роблять мову виразною, образною, експресивною.

       Яскраво виражений у вірші полісиндетон, який виконує роль підсилення кожного з членів речення:

       без будинків там міста,

       без води там ріки;

       без людей і без землі

       і шляхи, і гори,