Розвиток української періодики на Сході 1905-14 рр.– “Хлібороб”

Протилежна ситуація склалась на Наддніпрянській  Україні. Тут до лютневої революції 1917 р. не могло бути й мови про  українське військо.Звісно,коли не було національного війська,то не було й національної військової періодики.Серед солдатів-українців почали створюватися військові комітети,клуби. Поступово в усіх гарнізонах – від Тернополя до Москви – організовуються військові віча. Розуміючи,що треба приділити увагу  національному вихованню солдатів,політики розпочинають активну видавничу роботу.1 червня 1917 р. тижневик,присвячений військовим справам,“Українська військова справа”. Це перший український військовий часопис у Наддніпрянській Україні. Незабаром з подібною програмою починає видаватися й інший часопис - "Вісник Українського Військового Генерального Комітету”. З 1918 р. видання українських воєнних часописів на Наддніпрянщині збільшується.З’являються друковані органи інформативного бюро УНР (1919-1920 ) “Ставка” (Фастів,редактор Григорієва),згодом-під назвою “Українська ставка”; “Новини”,що виходили в місці перебування передових частин армії; “Запорожець”,“Україна”,“Український козак”.Перший номер часописа “Стрільця” (В.Пачовський Д.Вітовського) вийшов у Тернополі 1 січня 1919 р. Програму часопису редакція виклала тільки 25 березня 1919 р.: “Мета часопису,- підкреслювалося,- удержання української армії через скріплення її моральної сили”.Окрім “Стрільця”,з1918 р. “Полева газета”, “Стрілецький шлях”. Однак видання обходилося дорого,вони не мали великої популярності,велися непрофесійно. Тому командування УГА вирішило об’єднати часописи із газетою “Козацький голос”,що став після цього друкованим органом усієї армії ЗУНР.Необхідно зазначити,що українська воєнна преса загалом була лояльною до більшовиків.Військові часописи виконували й своєрідну роль листоноші. Вони друкували невеликі оголошення,повідомляли про родини фронтовиків.Військові часописи докладали багато зусиль для створення міцної,дисциплінованої армії.Через деякий час фронт   стабілізувався,а 12 жовтня 1920 р. Польща,Радянська Росія і Радянська Україна підписали прелімінарний мир. Радянсько-польська війна закінчилась.

7Центральна Рада і мережа  її друкованих видань

Лютнева революція 1917р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінційних осередках… З кожним днем шириться її мережа, поширюється її обґєм і завдання. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.

17.03.1917 у Києві утворилась Центральна  Рада. Створила пресове бюро, у  якому друкувала публічні декрети,  офіційні повідомлення, відозви. Його метою було:”Сприяти розвитку укр. преси та поширювати відомості про неї”, Прес-бюро працювало у Києві і регіонах. Цей період називають “Медовим роком укр. преси”. Другим офіційним виданням був “вісник центрального ген. Секретаріату України”.

8 Свобода преси і цензури  в часи Гетьманщини

29.04.18-переворот, до влади приходить  Скоропадський.На наступний день-цензура,  подвійна (українська+окупаційна(німецько/угорська)) Закриває “Боротьбу”,”Народну  волю”=>преса проти гетьмана.Особливо обурив арешт міністрів та зірвання засіданння Ради. Створюється бюро преси на чолі з Донцовим та Дорошенком, яке розробляє перелік питань, які не можна порушувати у пресі (критикувати дій гетьмана, законодавчі акти, родину гетьмана тощо), санкції-штрафи, арешти. На прохання з’їзду журналістів послабити пресу, вони її посилюють. 4 жовтня-наказ про попередню цензуру друкованих видань/часописів, вводиться ще й військова цензура. Цензори переважно місцеві=>великий штат. Цензура сильна – Київ, Могилів, слабка – Харків, Херсон. Видання Скоропадського-“Україна”(з ілюстрованим додатком), “Вісник”(для міністрів). Але, незважаючи на всї заборони, журналісти продовжували боротися з цензурою=>у листопаді цензуру знято. Багато статей було у вересні про питаня української мови, висувалися вимоги про надання їй статусу державної.

9Преса українських соц.партій  доби Директорії

Першим укр. Органом у цей  час стає щоденна газета під назвою “Нова Рада”, стає офіційним виданням партії соціалістів-федералістів(на чолі   якої був Єфремов). Починає вона виходити з 25.ІІІ.1917р., за редакцією А.Ніковського. Видавало її Тов-во підмоги літературі, науці і мистецтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М.Грушевський, Є.Чикаленко, С.Єфремов, І.Шрам…По смерті Семиренка, добродія Укр. Преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на українські цілі 3000.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання “Нової ради”, спадкоємниці попередньої “Ради”. Був добре налагоджений інформаційний відділ та оглядипреси, а також відділ дописів. Газета мала велику популярність. Партія Єфремова проголосила курс на федералізацію України, але у складі Росії. У червні 1917р. тон статей змінюється. Проголошуються ідеї незалежної України.30.ІІІ за редакцією Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назво. “Робітнича газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робутництва та політичне освідомлення його. Тематика: соціальні проблеми робітників, профспілкоий кооперативний дух, проблеми мови. “Робітнича газета” закликає до плюралізму думок. Винниченко за самовизначення України в межах Рос. Держави. Газета мала виразне національне обличчя. Обстоювала право укр. мови на розвиток. Порушувала питання про національну еліту, громадське виховання і національне сумління. Популярним жанром газети був фейлетон. Жовтневу революцію сприйняла насторожено статтею “Сподіване сталося”. Не вірила у позитивність перевороту. Дописувачами були Грінченко, Грушевський.З 1 травня 1917 укр. партія соціалістів-революціонерів (УПСР) почала видавати свій офіційний орган під назвою “Боротьба”. Головний редактор – М.Шарга. Автори: Шаповал,М.Салтан, Н.Григоріїв, А.Терниченко… Ессери промовляли від імені хліборобів. Переважно селянська тематика. Порушувалися проблеми політичних свобод. Не вірила більшовикам. Укр. преса зорієнтувалась у приходу більшовизму. “Боротьба” теж звертається до Юрія Коцюбинського. Шаповал пише “Ні, ми не віримо Рос. Владі.” У 1918 стався розкол УПСР.За якийсь час “Боротьба” стала органом лівої течії партії, що оформилася в самостійну політичну партію, прибравши собі   назву за органом “Боротьбісти”(підтримувала Леніна).

10 Друковані і рукописні видання січових стрільців

Часописи, писані від руки або відбиті  на гектографі. Найвищий наклад складав 100 примірників,виходила з дозволу  стрілецької команди на кошти  з власного продажу. “Вісник Пресової Кватири УСС” з травня 1916 до червня (2 числа). Зміст – повідомлення, л-рні твори, статті на теми мови, л-ри, громадського життя і національних змагань.Крім нього виходили гумористично-сатиричні часописи “Бомба”,”Самохотник”,”Самопал”(див.пит.5).”УСС”7чисел, останнє у Відні 1917р.

11 Укр.преса періоду  НЕП

НЕП – нова економічна політика, почаласяу 1921р. Основний зміст-дозвіл приватної торгівлі/підприємства. На цей час припадає початок українізації, це час робсількорівської та робітничо-заводської преси. “Господарсько-Кооперативний  Часопис”. З 1 травня 21р., видавець “Сільський господар”, виходив до грудня 21р. Але у 22р. у серпні було ухвалено продовжувати”ГКЧ” як вже двотижневик і таким залишиться. За 2 роки став ілюстрованим журналом, поруч з кооперативної пропаганди та інструктування управ кооперативів звертав увагу на нац.-к-рне усвідомлення. З 25-“Сільський господар” при однойменному товаристві. Велику роль грають робсількори та фабрично-заводська преса (см. питання 13,14)

12 Курс на диференціацію  та коренізацію укр. преси 20-х  рр.

З 1923р. кількість преси українською мовою збільшується. Ця доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою "українізації". 1925р. російська компартія змінює назву РКП(б) на “всесоюзну Комуністичну партію більшовиків” ВКП(б). Двадцяті роки принесли і позитивне у розвиток української національної ідеї та культури.Українці на великій етнічній території відчули на певний час волю, коли у вогні революції 1917р. був знищений соціальний та національний визиск самодержавства і великої імперської нації.Почався бурхливий процес культурно-національного відродження. Це сприяло утвердженню українців як самобутньої державницької спільноти. Особливо посилився цей процес у роки політики “коренізації” (1923-1927рр.).Справа в тому, що в усіх партійних структурах в Україні переважала партійна еліта –російська за походженням.Але більшовики усвідомлювали:, щоб закріпитися-укоренитися в національних республіках потрібно розмовляти з   місцевим населенням його мовою, створити слухняні власні партійні кадри=>рішення ХІІ з”їзду РКП(б) 1923р. про політику коренізації в національних республіках. А це сприяло, попри сподівання партійних вождів, стрімкому злету національних культур, у тому числі й в Україні, де цю політику коренізації очолив новоприсланий з Москви перший секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович, який навіть сам узявся вивчати українську мову.Відбувається розвиток щоденної газети “Вісти” в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістських сил. Це ж становище затримується у “Вістях” якийсь час і по смерті В.Блакитного 1925року, наступником якого в редакцію приходить Є.Касьяненко. На сторінках додатку до “Вістей” під назвою “Культура і побут” з”являються відомі памфлети М.Хвильового, де підносить він історичне гасло “Геть від Москви”. Тут же праці М.Шрага, П.Христюка, М.Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті сторінка гумору і сатири Остапа Вишні (П.Губенка), що спричиняю особливу популярність часопису серед ширших кіл громадянства.До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта”. Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з   поворотом з еміграції проф.М.Грушевського, науковий орган українознавства “Україна”, як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.Видання футуристів “Авангард” 1928-1929рр., що фактично являли собою три бюлетені, за редакцією Поліщука. Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин”, згодом –“Плуг” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка. Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт”, який у 1927році став органом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука. Наслідки політики коренізації були досить відчутними.1927р. 70% урядових установ вели свої справи українською мовою, 80% загальноосвітніх закладів проводили навчання українською мовою, 87% газет видавалося українською мовою, українська інтелігенція створила низку громадських організацій, зокрема й письменницьких, які відігравали величезну роль у суспільному житті республіки. Відбувався процес відродження української нації, що, безумовно, вело до постановки питання про її суверенітет. Це злякало більшовиків.З 1930-1932рр– закінчення “українізації”, кінець розвитку українознавства, наступ на українську науку, починаючи з 1932року, -геноцид, голодомор 1932-1933рр., починається наступ на пресу, яка закабалюється радянським керівництвом, повернення до російської мови, цілком оформлюється партійно-радянська преса з 1930р., з її посутніми рисами, починається фізичне винищення журналістів, публіцистів, згодом посилюється практика “донос через газету”.

13 Робсількорівський  рух в історії української  журналістики

За наказом Леніна, на 5 штатних праціввників преси має співпрацювати 50, а то й 500 робітників і селян. Понад 60% газетної площі мало відходити на тих дописувачів. Професійним співробітникам, виходить, залишалося лише 40%. До 22 року передрук листів до редакції ролбітників, але з 1923 року – новий рівень. Започатковується постійна праця з робсількорами. Поширюється практика анонімних матеріалів. Робсількорівський рух – це палиця на два боки – за одного за допомогою преси виправлялися помилки, а з другого це був шлях зводити   розрахунки (через анонімність).

Грудень 1924 – Всеукраїнська  нарада про роботу на селі: “Треба керувати робсількорами так, щоб вони працювали  на користь партії” (Газета “Вісті”, 5 грудня 1924)

З 1924 року – перехід від вихизування до реальної політичної боротьби.

Тематика – домінуючі “Висвітлення тяжкого становища бідняків”, “розпалення  соц. жаднощів”, “розпалення соц. труднощів”.

14 Місце фабрично-заводських  багатотиражок у мережі української  періодики

За наказом Леніна, на 5 штатних праціввників преси  має співпрацювати 50, а то й 500 робітників і селян. Понад 60% газетної площі  мало відходити на тих дописувачів. До того ж на кожному заводі/фабриці/підприємстві мав бути свій печатний орган. Тематика була однобічна – неправдиво оптимістичні/пропагандистські гасла, пафос, знаки оклику в надмірній кількості та історичні гасла на всіх шпальтах. Згодом, ближче до 30-х рр. додалися ще й скарги та повідомлення про “порушників соц. правил” та методи покарання, що до них будуть задіяні. Поступово цей вид преси переростає у суцільне викриття “злочинців народу” та заохочення т.зв. “позик державі” (коли робітники відмовлялися від заробітної платні на користь держави, називаючи це позикою на державні потреби). Позитивним було те, що саме така преса виховала неймовірно велика почуття патріотизму, яке стало в нагоді під час ІІ св. війни. Тематика: соц. змагання,стаханівський рух,викриття недоліків,відповіді на критику,короткі нариси ударників соц.виробництва з їх портретами,портрети учнів, що вчаться на 5 і беруть участь у громадському житті шкіл,замітки про культурне життя заводчан,повідомлення про судові справи і замітки про мітинги трудяших та агениів гестапо. “Комсомолець України” липень 25 року вживає вперше термін “чистка”і описує цей процес.

15 «Вісти ВУЦВК” або  “Вісти Всеукраїнського Центрального  Виконавчого Комітету Рад” почала  щоденно виходити коли започаткувалась  комуністична та офіційна совєтська  преса на українських землях. Спочатку українською/російською мовою, а з числа 131, коли редакцію перебирає В. Блакитний (Еланський) – тільки українською.   Стають єдиним органом, що гуртує дійсно українські сили, які пробували пристосуватись до радянської системи. “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” –лозунг. Газета пройнята духом патріотизму та віри в світле майбутнє, яке український народ повинен вибороти собі. У кожному номері заклик на боротьбу: “Робітники і селяне! Єднайтеся біля своєї радянської влади, щоб остаточно добити буржуазну контр-революцію!”,матеріалами впливала на свідомість та формувала думку українців. Так наприклад, в кожному номері друкувалися фейлетони Grammеrа, який доже тонко зачіпав найуразливіші струнки української душі. Крім заклику на боротьбу, гуморист писав про чиновників та високопоставлених осіб, які лише вдавали з себе “великорозумних панів” і часто забували, що вони такі ж люди як і інші і до них треба ставитьсь “по-людськи”. Велика увага та місце в газеті приділялась новинам з фронту. Відчувається щира радість правди в яку всім серцем вірили українці. “ВСІ НА ВИБОРИ! ПІДТРИМАЙМО РАДЯНСЬКУ ВЛАДУ!” Редактор та його помічники щиро вірили в її ї переможність, тому це вони утверджували в широких масах. В кожному номері давалися звіти з’їздів з повним аналізом програми, та прийнятими рішеннями. Особливо піднесено звучали обіцянки покращення умов життя робітників та селян. Оприлюднювалися декрети та розпорядження. Постійною рубрикою була рубрика ”Життя за кордоном”, в якій аналізувалися технічні здобутки країн світу, з метою перейняття чужого досвіду. Крім цього була постійна рубрика оголошень, привітань.  В період “українізації” відбувається розвиток газети “Вісти” в напрямку скупчення визначніших українських літературних наукових і журналістських сил. Це ж становище затримується деякий час і після смерті В. Блакитного(1925р.), наступником якого в редакцію приходить Є. Касьяненко. На сторінках додатку до “Вістей” під назвою “Культура і Побут”, який раніше називався “Література. Наука. Мистецтво.” з’являються відомі памфлети Хвильового, де підносить він історичне гасло “Геть від Москви!”. Тут же праці М.Шрага,   П.Христюка, М.Чечеля з економіки, історії, техніки…Врешті, сторінка гумору і сатири О.Вишні (П.Губенка — П.Грунського), що спричинюється до особливої популярності часопису серед ширших кіл громадянства.

“Вісти ВУЦВК” намагалися донести правду до громадян, вдихнути їх дух боротьби, віри в перемогу. Вони не боялися правди, сам редактор — В.Блакитний не один раз “прописував” деяких чиновників, відкриваючи тим самим правду про нього. На той час це був єдиний орган, який намагався згуртувати українські сили навколо радянської системи.

16 Прогресивні видання  Зах. Укр. 20-20рр

17 Мережа українських  л-рних журналів 20-рр.ХХст.

Народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта”. Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.М.Грушевського, науковий орган українознавства “Україна”, як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.

Видання футуристів “Авангард” 1928-1929рр., що фактично являли собою три  бюлетені, за редакцією Поліщука. Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин”, згодом –“Плуг” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка. Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт”, який у 1927році став органом ВУСПП   (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука.

18 Літ.дискусія 25-28 рр.

Розпочав її М.Хвильовий  на сторінках “Культури і побуту “ — додатку газети “Вісті ВУЦВК”,надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. пристрасний  памфлет під “чудернацькою” назвою: “Про “сатану в бочці”, або про  графоманів спекулянтів та інших  “просвітян”, спрямованою проти плужанського масовізму та “червоної” халтури.Стаття справила величезне враження не лише на літературну громадськість,а на всю національну інтелігенцію.Невдовзі,24 травня,з приводу неї у великому залі Всенародної бібліотеки України в Києві  відбувся диспут “Шляхи розвитку сучасної літератури”,на якому були присутні представники всіх літературних організацій Києва- “Гарту”, “Плуга”,“Ланки”,“Жовтня”.У диспуті взяли участь О.Дорошенко (головуючий), Ю.Меженко (доповідач),Б.Коваленко,М.Зеров, В.Десняк,І.Ле, М.Рильський.Якщо більшість промовців підтримала пафос дражливої статті, розвивала багато в чому суголосні думки (непересічно виступив М.Зеров, який згодом ще відгукнувся низкою статей у пресі), то Б.Коваленко, І.Ле, С.Щупак вбачали в ній небезпечний ідеологічний ухил, недозволену атаку на той невибагливий загал у літературі, і використали дискусію для звичних “класових” звинувачень на адресу “попутників”.Тим часом у Харкові події розвивались ще бурхливіше.Навздогін своїй першій статті М.Хвильовий опублікував ще цілу серію матеріалів, полемізуючи зі своїми опонентами, серед яких найактивнішим був С.Пилипенко.Багато ущипливих закидів М.Хвильового він узяв на свою адресу та “Плугу”.Г.Яковенко, С.Пилипенко, Б.Коваленко та інші прихильники масовізму закидали критику та його однодумцям “олімпійство”, зарозумілість, ревізію партійної лінії в літературі.Коли ж М.Хвильовий у гострій формі висловив думку про те, що задля подолання культурницького епігонства і окреслення власного шляху українській літературі треба орієнтуватися не на Москву (“центр всесоюзного міщанства”), а навчатися у “психологічної Європи”,дискусія з літературної площини перекинулася в політичну, в неї втрутилися партійні функціонери, а потім безпосередньо Політбюро ЦК КП(б)У.Хвильовий виступав проти засилля сумнозвісного масовізму, зведення ролі мистецтва до   ролі ідеологічного обслуговування партійної і державної політики.Порушує питання про орієнтації української культури “Європа чи просвіта”? Коли поняття “просвіта” уособлює тут усе відстале, Європу Хвильовий трактує як психологічну категорію.Наголошує на необхідності позбутися віковічного назадництва, залежності від “російського диригента”.Дискусія набирає політичного характеру – не виходить “ВАПЛІТЕ” і закривається організація.Хвильовий1 змушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології.Крізь його памфлети проходить три тези: кінець малоросійському провінціоналізмові,українське мистецтво прилучається до світового, і в першу чергу, західноєвропейську,кінець російській гегемонії на Україні, Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? – Самостійна.Ну так і Україна самостійна,українське мистецтво має власну велику місію, вона започатковує новий великий культурний рух, що йому Хвильовий дав умовну назву “Азіатський ренесанс”. Політичний злам у літературній дискусії стався після появи “Апологетів писаризму” навесні 1926 р. Тут Хвильовий вдався до рішучого протесту проти “диригентської палички Москви”,яка постійно паралізувала національне життя Україні.Зокрема, у 13 розділі “Московської задрипанки” він, уживаючи засіб синекдохи, наполягав: “Від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати.”Розділяв погляди М.Хвильового і М.Зеров: “Гадаю,що для розвитку нашої літератури потрібні три речі: 1)засвоєння досвіду всесвітнього письменства, і вперта систематична робота коло перекладів та добра освіта письменників,2)виявлення нашої української традиції і переоцінка нашого культурного надбання, 3)мистецька вибагливість: підвищення технічних вимог до початкових письменників”.Протистояли в літературній дискусії  М.Хвильовому, і М.Зерову А.Хвиля,С.Пилипенко та ін. Партійні діячі трактували позицію Хвильового,як “національне ухильництво”,як ідеологічну диверсію, котра спрямовує проти… Москви не лише співвітчизників,а й західно – європейський пролетаріат, який із захопленням дивиться на прапор,що повіває над Москвою. Й.Сталін,ознайомившись із “Апологетами писаризму” вичитав там гасло “Геть від Москви”! у тенденційно політичному значенні та негайно надіслав листа (26 квітня 1926 р.) Л.Кагановичу, генеральному секретареві ЦК КП(б)У,який сприйняв цей лист як обов’язкову   директиву . У літературну дискусію активно втрутилися партійні функціонери високих рангів . Розмова блискавично перевелася з естетичної площини на політичну .Вкотре відбулась груба підміна понять. Більшовики керувались твердим наміром оволодіти посталою ситуацією, надалі не допускати подібного недогляду .І вони свого домоглися .Літературна дискусія “захлинулася” .Її учасники були дискредитовані,а перегодом фізично знищені.