Співвіднощення поняття свобода слова та інформація з обмеженим доступом

План 

1. Вступ

2. Співвіднощення поняття свобода слова та інформація з обмеженим доступом  

3. Свобода слова  та  інтернет

         4. Висновок

      5. Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

  Тему своєї наукової роботи я обрала тому що вона є дуже актуальною в наш час.

  Розбудова незалежної демократичної правової Української держави потребує реформування всього державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення у відповідність до вимог сьогодення, що передбачає необхідність як структурних перетворень законодавства, яке б більш повно і точно гарантувала свободу слова в України.

Тема наукової роботи набуває особливої актуальності у зв'язку з посиленням у сучасній науці інтересу до вивчення функціонального аспекту мови і мовленнєвої поведінки комунікантів. Як писав, Альберт Камю:”коли преса є вільною, вона може бути як доброю, так і погоною, але коли преса контролюеться,вона може бути тільки поганою ”-сформульвана півстоліття тому, дана теза залишаеться слушною й дотепер.

  Одним із найблагородніших завдань права є охорона важливого,притаманного кожній людині якості,як свобода,зоокрема,-свобода слова! Так згідно з ст 34 п 1 Конституції України:”Кожному гарантується право на свободу думки і слова,на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Свобода слова є одним з головних чинників розвитку громадянського суспільства та невід’ємною складовою права громадян на отримання інформації. Саме наявність свободи слова перетворює засоби масової інформації на ефективний інструмент контролю громадян - платників податків над державою.(1) Свобода слова виступає гарантом демократичності країн, тому не дивно, що вона закріплена в ст 10 в Конвенції про захист прав людини і її основних свобод.в ст 10 мовиться, що:

1. Кожен  має  право на свободу вираження поглядів. Це право включає  свободу  дотримуватися  своїх  поглядів, одержувати і передавати  інформацію та  ідеї  без  втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.Ця стаття не перешкоджає державам вимагати  ліцензування  діяльності  радіомовних,телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення  цих  свобод,оскільки воно пов'язане зобов'язками і відповідальністю,    може підлягати таким формальностям,  умовам,  обмеженням або санкціям,  що  встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки,  територіальної цілісності  або  громадської

безпеки,  для  запобігання  заворушенням чи злочинам,  для охорони здоров'я чи моралі,  для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання   розголошенню   конфіденційної   інформації  або  для підтримання авторитету і безсторонності суду.(2)

Тобто, держава повинна законодавчо і на практиці забезпечувати плюралізм думок у ЗМІ, а громадкість через ЗМІ має право доступу до належної і точної інформації та різноманітних думок і коментарів щодо суспільно значущих подій.

Як ми знаємо, у сучасному суспільстві свобода слова реалізується насамперед через діяльність засобів масової інформації‚ які виступають основним механізмом задоволення інформаційних потреб людей‚ публічного висловлення ними своїх ідей‚ поглядів і думок. (3) Головна функція ЗМІ – це доведення до громадськості достовірної ,хочу підкреслити-суспільно важливої інформації, а не будь-якої іншої, яка може призвести до втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь  і гідність-(п8 ст 3 Закону України” Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, а також відповідно до статті 46 Закону України” Про інформацію”:

„ Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України,пропаганди війни, насильства, жорстокості,  розпалювання  расової,національної,  релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів,

посягання  на права і свободи людини.Не підлягають розголошенню відомості, що становлять  державну або іншу передбачену законодавством таємницю.Не  підлягають  розголошенню   відомості, що стосуються лікарської   таємниці,  грошових вкладів,прибутків  від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння),листування,телефонних  розмов  і  телеграфних  повідомлень,  крім випадків,передбачених законом.”(4)

Щож, якщо уважно розглянути вище зазначенні статті законів України,то можно зробити висновок, що хоча основний закон, тобто Конституція України, і закріпила в статті 34 що, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, закони України це право певною мірою обмежують.(1)

Отже, моя мета в цій роботі прослідити:

-співвіднощення поняття свобода слова та інформація з обмеженим доступом;

-свобода слова та  інтернет. 
 
 
 
 
 

Питання 1

  Щож, я почну розгляд цієї роботі з питання, яке на мою думку є найбільш актуальним і ключовим на сьогодні, це – співвіднощення поннятя свобода слова та інформації з обмеженим доступом.

   Необхідність розгляду питання про співвідношення поняття свобода слова та інфрмації з обмеженим доступом необхідно , бо:

-по-перше, відсутннє чітке і однозначне тлумачення правової норми ст.30 Закону України „Про інформацію” : „Іннформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.”(4).

- по-друге, актуальність такого дослідження вказують і положення ст.7 Закону України „Про основи національної безпеки України”, в якій зазначено ,що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України , стабільності в суспільстві в інформаційній сфері є, зокрема, „появи обмеження слова та доступу громадян до інформації”.(5)

 Як відомо, інформація є важливим і необхідним елементом діяльності людини, суспільства і держави. В Україні інформацію можна поділити на два види: загальнодоступна інформація та інформація з обмеженим доступом.(4) Розглядаючи зміст поняття „інформація з обмеженим доступом „ ,зауважемо, що даний термін законодавчо не визначений.

У міжнародній  Угоді між Кабінетом Міністрів  України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації (ст.1) закріплено таке визначення : „Інформація обмеженого доступу – інформація право доступу до якої обмежено відповідно до національних законодавсв держав Сторін”(6)

Правовий режим  інформації з обмеженим доступом покликаний охороняти відомості, вільний  обіг яких може порушити права та інтереси держави, суспільства і окремої  особи, забезпечити інформаційну незалежність суб’єктів приватного права у  відносинах із державою і між собою, узгодити публічну потребу у свободі інформації та право кожного на збереження таємниці.

Визначаючи зміст  поняття „інформація з обмеженим  доступом” необхідно враховувати також положення чинного законодавства України, які закріплюють правові підстави та процедури обмеження доступу до інформації певних категорій. Адже, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод, і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. При цьому кожному громадяну забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків , передбачених законами України.(4 ст9). Гарантіями ж охорони права на інформацію є  норми, згідно з якими відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у необгрунтованому віднесенні окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.(4 ст 47)

Реалізація права  на інформацію громадянами , юридичними особами і державою не повинна  порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права , свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Отже, інформація з обмеженим доступом – це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України і доступ до яких правомірно обмежений власником таких відомостей.

Згідно ст. 30 Закону України "Про інформацію", інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденціальну (конфіденційна - це більш вдалий і широко вживаний термін) і таємну.(4)

Конфіденціальна (конфіденційна) інформація - це, відповідно до Закону, відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї систем (способів) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру , а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої є загрозою для життя і здоров'я людей. Прочитавши уважно поняття „конфеденційна інформація”, можна підкреслити декілька недоліків, а саме: по-перше, до переліку суб”єктів права власності конфеденційної інформації не включено державу,яка також володіє відомостями конфеденційного характеру; по-друге, після слова „відомості” визначення слід доповнити конструкцію „що не становлять  передбаченої законом таємниці”.(7)

 Стосовно інформації,  що є власністю держави і знаходиться в користуванні   органів   державної   влади чи  органів місцевогосамоврядування,  підприємств,  установ та  організацій усіх форм власності,  з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено  обмежений  доступ  -  надано  статус  конфіденційної.

Розглянемо тепер  поняття „таємна інформація”. У  законодавстві України немає визначення поняття „таємна інформація”, А.І. Марщак пропонує таке визначення : „Таємна інформація- це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі ,суспільству і державі”(7).

  Розглянемо  більш докладно, які відомості  становлять державну таємницю  в Україні. Як відомо, кожна держава з метою захисту своєї національної безпеки та деяких інших державних інтересів відносить певну інформацію до державної таємниці. В нашій країні суспільні відносини,пов”язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречування, регулює Закон України „Про державну таємницю”,прийнятий в січні 1994р. Цей закон був помітним кроком на шляху від тотального засекречування за часів СРСР до регулюваня питань таємності,притаманного демократичній країні.(8)

Закон України  „Про державну таємницю”(9)визначає державну таємницю як вид таємної інформації у сфері оборони,економіки , науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку,розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України і які через це підлягають державній охороні. Ступінь секретності інформації визначаеться можливою шкодою, спричиненою внаслідок її розголошення,і впроваджує різні обмеження у відповідності ло ступення секретності.

У ст.8 перелічина інформація в різних сферах державної  діяльності, яка може бути віднесена до державної таємниці. Наявність такої статті є, безумовно, суттєвою позитивною рисою Закону. Однак, у цьому переліку викликають великі сумніви такі характеристики у сфері оборони, як чисельність Збройних Сил України, Прикордонних військ, Національної Гвардії України (зауважемо,що відповідно до п.22 ст 85 Конституції затвердження чисельності усіх військових формувань є поноваженням Верховної Ради України,тобто має бути визначенно законами – відкритими публічними нормативно-правовими актами – і, отже, не може бути таємною інформацією); у сфері економіки фінансування обороного замовлення; у сфері державної безпеки і охорони правопорядку- фінансування розвідки,контррозвідки та оперативно-розшукової діяльності.(1)

Слід зазначити  також, що Закон в ст.8 забороняє засекречувати будь-які відомості,якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, завдаватемнеться шкода здоров”ю та безпеці населення. Не може бути засекреченою інформація про стан довілля,про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров”я населення, його життєвій рівень,включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення,а також соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення,про факти порушень прав і свобод людини і громадянина ; про незаконні дії органів державної влади,місцевого самоврядування та  їх посадових осіб та інша інформація,яка відповідно до законів і міжнародних договорів України не може бути засекречена. Про те це не означає,що відповідна інформація є безумовно відкритою,тому що дія цього Закону поширюється лише на державну таємницю, і непоширюється на інші види обмежень у сфері інформації. Ст.9  Закону встановлює,що віднесення інформації до  державної таємниці здійсняється за мотивованим рішенням державного експерта таємниць. (9)