Іван Франко Журналіст

                   Тема: Іван Франко Журналіст

Одже, в середині 70-х років, коли 20-річний Іван Франко, спершу дрогобицький гімназист, згодом студент Львівського університету, починає свою журналістську діяльність.

"Революційно-демократична  українська періодика постала  не звичайним шляхом організації  видань з революційною програмою,  а шляхом переродження та ідейного  самозаперечення рядового студентського  журналу "Друг", " - пише у  передмові до своєї монографії "Українська революційно-демократична  журналістика" (Київ, 1959) О. І. Дей.  

 Журнал "Друг" почав виходити весною 1874 року як орган москвофільської студентської організації "Академический кружок", що існував при Львівському університеті (аналогічний народовський гурток називався "Дружний лихвар"). Вже на третій рік існування "Академического кружка" члени цієї організації вирішили розпочати видавничу діяльність, маючи на меті випускати "Бібліотеку повістей", для чого члени гуртка отримали для перекладу різноманітні, як правило, другосортні твори польської, французької та німецької літератури. "Бібліотека повістей" так і не була реалізована (єдиний випуск містив оповідання Антона Дольницького, члена гуртка, "Принада"), але відповідальний комітет вирішив з 1 квітня 1874 року видавати двічі на місяць літературну газету розміром в один аркуш, що містила б поезії, наукові статті, всячину та новини

      В такий журнал приходить у 1874 році Іван Франко, дебютувавши під псевдонімом "Джеджалик" з сонетом "Народнії пісні", наступного року давши на конкурс на повість з життя  Русі свою першу повість "Петрії і Довбущуки", написану живою народною мовою, а також друкуючи в журналі  свої поезії, що яскраво виділялися на сторінках "Друга". Втім, це був  далеко не той Франко, що постає у  подальшій своїй творчості. "Патріотизму  я тоді ще не знав, " - зазначає він  у своїй автобіографії. Та Франко був безсилий на цьому етапі змінити  концепцію "Друга", його другосортність та неперебірливість, відірваність від  потреб народу, яку палко засудив  у своїх листах до редакції М. Драгоманов. Редакція "Друга" вступає у  палку полеміку з Драгомановим, піддаючи критиці його твір "Видумки "Киевлянина" та польських газет про малоросійський патріотизм".

      Іван  Франко вступив до "Академического кружка" в липні 1875 року. Вже восени його вплив на редакцію журналу різко  зростає. Відповідно вплив завзятого  москвофіла С. Лабаша падає, до редакції приходять Іван Белей і Павлик, який, за його власними словами, "вступив  у кружок з гадкою заговорити про  хлопів між тими, що з них колись має вийти інтелігенція". "Москвофільство" Франка, що змусило його вступити саме до "А. К. ", а не до аналогічної  народовської організації, вичерпувалося  активним ознайомленням з найкращими зразками російської літератури та журналістики. Виникнення у "Друзі" нової течії  він пояснює так: "Каменем спотикання стало для "Друга" то, про що він так часто і самоувірено  говорив і спорив з другими  пустозвонними львівськими газетами, а особливо зі "Словом": язик і  правопис. З кінцем 1875 року обновилися в редакції "Друга" спори щодо язика, комітет редакційний не міг  прийти до згоди, кожен член давав  свої пропозиції - розуміється, одна дурніша  від другої... За час сварки почали в редакції виділюватися дві противні сторони, одна більше консервативна, друга - більше поступова". Починаючи з  зими 1876 року Франко і його однодумці  палко виступають у "Друзі" за народну мову. Нарешті, аж у середині 1876 року, "Друг" оголосив офіційну відмову від язичія на користь  живих української та великоруської  мови.

      1 січня 1890 року Франко та Павлик  організували журнал "Народ", що 

у Франко та Павлик організували журнал "Народ", що

проіснував рекордно довгий для видань радикалів час - п'ять з половиною

років. "Народ" був "журналом громадсько-політичним і почасти

науково-популярним". Художній літературі в журналі відводилося  мало

місця (позаяк тепер  у радикалів була конкретна мета, конкретний

противник, отже, пропаганда та агітація вимагали докладання набагато

більших сил). На третьому році видання художня література з "Народу"

зникла зовсім: це було практично перше видання  в Україні, що стало

повністю публіцистичним. 

Кожен номер журналу  відкривався передовою статтею, написаною кимось з

членів редакції (відповідальним редактором був Франко, видавцем -

Павлик). В журналі  друкувалися, крім них, Леся Українка, П. Грабовський,

В. Стефаник, Н. Кобринська, Л. Мартович, О. Кобилянська тощо. Крім того,

виправдовуючи свою орієнтацію на "хлопство", радикали запросили до

співпраці кореспондентів з-поміж селян. У перші роки свого  існування

"Народ" дуже  часто публікував листи та  кореспонденції селян (до того  ж

деякі з них за освіченістю не відставали від міщанської інтелігенції),

та згодом покинули, бо ці публікації були доволі низькоякісні і

слугували мішенню  для постійних нападок та знущань  з боку опонентів.

Крім того, "Народ" одразу ж накликав гнів австрійських властей та

крупних торгівельних фірм, критикуючи нову тенденцію, що приносила

капіталістам великі прибутки: еміграцію галичан до Америки. 

Тема інтелігенції в "Народі" була далеко не провідною. У статтях "Як

би нам в біді рятуватися", "Що таке громада  і чим би вона повинна бути"

Франко повторює відомі вже нам думки щодо призначення  інтелігенції,

служіння народові тощо. У 1892-94 роках Франко жив у  Відні, закінчуючи

свою докторську дисертацію, і майже не співпрацював у "Народі", що

негативно відбилося  на змісті журналу. Водночас радикали за відсутності

Франка не змогли дати раду внутрішньопартійним суперечкам, "Народ"

перенасичувався просоціалістичними публікаціями (чого не припустив би

обережний Франко), і  зрештою у серпні 1883 року під загрозою закриття

журнал мусив зректися зв'язку з радикальною партією. Тепер  він звався

просто "русько-українська часопись". Журнал вочевидь вже не міг

задовільнити інтересів  Франка-редактора і Франка-публіциста, тому,

повернувшися до Львова восени 1894 року, він розпочинає видання більш

літературного, ніж  політичного, журналу "Житє і слово", редактором якого

був сам. У "Народі" Франко продовжував вести розділ "Сучасна хроніка",

де з'являються  його статті "Камінь преткновенія", "Два з'їзди", "Вари

воду, вода буде" тощо. 

Одночасно з "Народом" радикальна партія почала в 1891 році видавати

газету "Хлібороб", що вона, на відміну від "Народу", справді досягла

доволі високої  популярності саме серед простого народу, себто селян. Уже

в "Запрошенні до передплати" було зазначено: теоретичні питання в

"Хліборобі"  підніматися не будуть, в висвітлюватиме  практичні справи в

житті трудящих. Згодом видання "Хлібороба" було перенесене зі Львова до

Коломиї. Редакторами  були Франко, Павлик та представники "нової 

ломиї. Редакторами  були Франко, Павлик та представники "нової

інтелігенції" С. Данилович, І. Герасимович тощо.