Внесок Гедеона та Федора Балабанів в історію редагування

РЕФЕРАТ

з дисципліни « Історія редагування в Україні»

на  тему:

«Внесок Гедеона та Федора Балабанів в історію  редагування» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      На початку XVII ст., коли Львівська  братська друкарня не діяла, дві друкарні організував львівський єпископ  Гедеон Балабан. За його власними словами, один з єпископських соборів доручив йому виправити текст Требника. Можливо, йшлося про постанову Берестейського собору 1591 р., який обговорював книговидання. Єпископ Гедеон відповідально поставився до цього доручення і зібрав багато рукописних Требників, в тому числі з-поза кордону - з Молдавії, Волощини, Сербії.

     Після прийняття унії православним митрополитом київським Михайлом Рогозою александрійський патріарх Мелетій Пігас, який управляв у 1597-1599 рр. константинопольською патріархією, призначив Гедеона Балабана патріаршим екзархом. Конфлікт останнього з Львівським братством почав втрачати колишню гостроту, оскільки братчики вважали необхідним згуртування всіх прибічників православ'я. Сприяння братських діячів і допомогло Балабанові створити друкарню, до чого його заохочував також Мелетій Пігас. Для редакційно-видавничої підготовки патріарх Мелетій прислав найкращі, на його погляд, тексти Служебника, Требника, Біблії. Головним «сопоспішником» Гедеона Балабана у видавничій діяльності став його племінник Федір Юрійович Балабан, «ему же все тщаніє і попеченіє о сем бише, єже книги потребниї на світ іздати». Ф.Ю. Балабан навчався в Італії. Повернувшись на батьківщину, допомагав Памвові Беринді та іншим діячам культури.

     2 січня 1602 р. було підписано  (за посередництвом логофета Молдавії  Луки Строїча) угоду про примирення  Гедеона Балабана з Львівським  братством. Того ж місяця укладено  контракт єпископа Гедеона з  друкарем Симеоном Будзиного,  згідно з яким той заснував  друкарню у маєтку Федора Балабана у Стрятині (біля м.Рогатина) і надрукував у ній «Харитонію, тобто повчання попові та інші книги». Відома за архівними документами «Харитонія» - це брошюра «О хиротонії», чи, по-іншому, «Поученіє єпископськеє новоставленному ієреєві». В науковій літературі описані лише пізніші видання цього тексту, - починаючи з львівського 1642 р. і московського 1643 р.; у бібліографії було відоме й недатоване видання, яке вважали острізьким.

     Авторство приписували то київському митрополитові XVI ст. Сильвестру Бількевичу [14; c.12], то львівському єпископові Арсенію Желиборському, то митрополитові Сильвестрові Косову. Насправді, повчання входило до складу Кормчої книги вже у 1282 р., а було перекладене з грецької мови ще раніше [4; c.101-102]. Найстарше відоме друковане видання вийшло від імені луцько-острізького єпископа Кирила Терлецького, при чому не в Острозі, а у Вільнюсі, найімовірніше між 1586-1593 рр. На замовлення Гєдеона Балабана Будзина надрукував і передав замовникові 1100 примірників книжечки, яку єпископ вручав священикам при обряді хиротонії - посвяти в сан (раніше «поученіє» вручалося у вигляді рукопису-сувою). Будзині було передано для стрятинської друкарні обладнання, куплене Балабаном від львівського міщанина Анджея Мондровича. Крім того, Будзина замовив краківському ремісникові пунсони п'ятьох видів шрифту.

     За  первісною угодою власником друкарні залишався Будзина; єпископ обіцяв платити йому по 300 золотих на рік  і оплачувати харчування працівників  друкарні, а ремісник-друкар «все те... мав повертати йому книгами і до того давати по 100 книг в рік». Однак друкареві довелося позичити в єпископа кілька сотень золотих, що дало Балабанові привід привласнити стрятинську друкарню і пунсони, замовлені Будзиною в Кракові. Самого ж Будзину єпископ намагався перетворити з «ремісника, який працює за угодою», в свого слугу і навіть тримав його в ув'язненні, щоб примусити підписати новий контракт, «який подобався б лише Балабанові». У взаєминах Балабана з Будзиною яскраво проявився антагонізм майстра, для якого джерелом заробітку була його праця, з єпископом-шляхтичем.

     Конфлікт  між Будзиною і Балабаном продовжувався  приблизно з травня 1603 до січня 1604р. Ймовірно, ще Симеон Будзина почав  друкувати Служебник, закінчений у  січні 1604 р. Незабаром Будзина помер, а його колишні підмайстри за час з 22 липня 1605 до 19 вересня 1606 рр. надрукували в Стрятині Требник. В обох книгах власником друкарні виступає Федір Юрійович Балабан, він називає її «типографією моєю» також і в друкованому вкладному записі на примірнику Служебника, що був подарований монастиреві Спаса біля Старого Самбора. В той же час, в обох книгах вміщено герби Гєдеона Балабана, він же запросив до Стрятина Будзину й уклав з ним угоду. Ймовірно, друкарня Будзини перейшла до Ф.Ю. Балабана, оскільки він дав кошти для позик Будзині, за несплату яких той і втратив своє обладнання. Ставши власником друкарні і її безпосереднім керівником, Федір Балабан діяв у згоді зі своїм дядьком Гедеоном, який залишався головним видавцем.

     Ще  до закінчення судового процесу Гедеона Балабана з майстром, який спершу був власником або співвласником стрятинської друкарні, єпископ вирішив придбати ще одну, що стала б його повною власністю. Місце для неї було обрано в історичному центрі єпархії - селі Крилосі, важливому осередку культурного життя". 1 жовтня 1606р., через 12 днів після виходу стрятинського Требника, в Крилоській друкарні закінчено Євангеліє Учительне - досить близьке до оригіналу перевидання заблудівського друку Івана Федорова та Петра Мстиславця. Три з чотирьох крилоських заставок скопійовані з федоровських, зате шрифти крилоського Євангелія нагадують шрифти братської друкарні, що дозволяє припустити участь львівських майстрів в організації друкарства в Крилосі. Про співробітництво Балабана з братством при влаштуванні обох друкарень говорить і те, що в конфлікті Балабана з Будзиною посередниками між ними були керівники та члени братства - Гаврило Ярошевич, Федько Маляр, Іван Рогатинець, Федір Дичко, їм на зберігання було передано пунсони - предмет суперечки, вони ж поручилися, що Будзина виконає свої зобов'язання. Спочатку Гедеон поскаржився, що братчики не віддають пунсонів, але дальших скарг в архіві немає, отже, слід гадати, сторони погодилися. І якщо друкарське обладнання Федора Балабана перейшло після смерті власника до його спадкоємців, то крилоське - до Львівського братства. Братчики ставилися доброзичливо до видавничої діяльності Балабанів. Це підтверджується участю діячів братства в редагуванні книг для балабанівських друкарень.

     Очолював  редакторську роботу книжник, який підписався як «Феодор К»: в післямові Требника сказано, що його «тщанієм» книга «ізслідована і ісправлена», а інші літературні працівники не вказані. Його ототожнюють з колишнім вчителем Львівської братської школи росіянином Федором Касіяновичем, не виключено, однак, що це був Федір казнодія (проповідник) з Рогатина, відомий як писар львівського єпископа. З архівного документу 1603 р. відомо, що в Стрятині працював коректором (тобто фахівцем, який, в сучасному розумінні, був також редактором тексту) монах Веніамин. В одному з примірників Євангелія Учительного післямову підписав ієромонах Варлаам Гребеневий.

     Памво Беринда жив у Стрятині «в дому... Федора Балабана, мужа мудрості», який спонукав його зайнятися словникарством [1;c.476]. Ймовірно, при стрятинській друкарні Беринда не тільки займався літературною працею, але й вдосконалив свою кваліфікацію в галузі друкарської техніки. З балабанівськими друкарнями пов'язаний ще один племінник Гедеона -унівський архимандрит Ісая Балабан (він, як вже згадувалося, купував устаткування для стрятинської друкарні, а після її закриття був причетний до острізького осередку). Досить ймовірним є і припущення про участь в «редакторській колегії» Гаврила Дорофейовича, Тарасія Земки [9; c.12].

     Літературну працю в Стрятині міг вести і знайомий Памва Беринди рогатинський пресвітер Петро – автор поетичної епітафії Григорієві Желиборському (надрукованої в збірнику «Лямент...», Львів, 1615). При виправленні текстів для стрятинських і крилоських друкарень використовувалися різноманітні старі слов'янські та грецькі списки, враховувалися також місцеві звичаї. Знаменно, що до Требника включено возслідування «над отроки, хотящими учитися». Поряд з виправленням тексту книг, заслугою стрятинсько-крилоського гуртка було вдосконалення мистецького оформлення видань. Декоративні форти (титульні рамки), в яких помітні впливи пізньоренесансної графіки, продовжували федоровські традиції в книжковому мистецтві, їх дальший розвиток засвідчують не лише заставки в крилоському виданні, але й сміливіше застосування набірних прикрас - не тільки для обрамлення, але й для заставок.

     Серед складаних виливних прикрас з'являється  типовий для ренесансного орнаменту "дволистник". Вигравійовані на дереві заставки стрятинських видань спираються як на зразки місцевого рукописання, так і на досягнення стародрукової графіки, в тому числі західноєвропейської і південнослов'янської [3; c.96-98]. Зокрема для однієї заставки (з драконом в оточенні ренесансних рослинних мотивів) виявлено зразок у венеціанському виданні 1569 р. У клеймах заставок стрятинського Требника розміщені фігурні гравюрки з досить реалістичним зображенням на сюжети празничних ікон або з обрядово-побутовими сценками.

     Особливо  привабливі в стрятинських виданнях ініціали. Літери, накресленням близькі до антикви і пізніших «цивільних» шрифтів, розміщено на тлі рослинного орнаменту із зображенням людей і тварин - деякі з них використовують сюжети з античної міфології, але інші мають християнське тлумачення.

     Г.І. Коляда виявив прототипи частини стрятинських ініціалів у п'ятимовній Біблії Плантена (ця книга, до речі, була в бібліотеці Федора Балабана). Нам відомий примірник, в якому тло ініціалів зачорнено: світський або напівсвітський характер зображень не сподобався якомусь консервативно настроєному читачеві. В цілому, однак, нетрадиційність не завадила ініціалам такого типу істотно вплинути на оформлення наступних друкованих видань. Прийнялися в кириличній книзі і вперше застосовані у стрятинських друках кінцівки типу маскаронів (їх прототипи виявлено у виданнях друкарень Антверпена, Нюрнберга, Кракова та інших міст) та «арабескових ромбів», вельми характерних для ренесансної книжкової графіки багатьох країн.

     Цілосторінкові  гравюри Служебника (Іоан Златоустий, Василій Великий, Григорій Двоєслов) і Євангелія учительного (Калліст) мають спільні риси як з іконописанням, так і з ренесансною друкованою графікою. На кожній з них зображено постать у спокійній фронтальній позі, біля ніг якої – квіти [13; c.173].

     Орнаментика крилоського видання традиційніша, ніж стрятинських, зате в крилоському Учительному Євангелії 1606 р. вперше в практиці українського друкарства застосовано фігурні сюжетні гравюри-ілюстрації, вмонтовані в текст. Їх у книзі три: дві на тему про блудного сина (спрощені копії гравюр Альбрехта Дюрера та Ганса Зебальда Бегама), третя – «митар і фарисей» (прототип її виявлено у виданні 1596р. краківської друкарні Анджея Пйотрковчика). Крилоські ілюстрації, як і стрятинські орнаментальні прикраси, не механічно скопійовані, а перероблені, завдяки чому краще узгоджуються з елементами оформлення, типовими саме для кириличної книги. Я.П.Запаско відзначив "життєрадісну декоративність" стрятинської орнаментики, що перегукується із зразками народного мистецтва. Копії стрятинських і крилоських гравюр є не лише в українських виданнях, але й у книгах білоруських та волоських друкарень; стрятинське зображення Василія Великого й одна з крилоських заставок послужили пізніше зразком для московських граверів [12; c.75].

     У науковій літературі висловлювалася думка про оформлення видань балабанівських друкарень Памвом Бериндою. Визнаючи можливість впливу Беринди на мистецьке вирішення стрятинських книг, не бачимо надійних підтверджень того, що він був і гравером.

     Стрятинсько-крилоський видавничий гурток планував випускати книги «єдина по друзій», в тому числі твори «вчителів церковних» і книги «ініми язиками і писанії» (іншими мовами і шрифтами) [5; c.35]. Готувалися до друку Псалтир, твори Іоана Златоустого, «словенська Біблія ісправленная». Для видання Євангелія вже було виготовлено аркушеві гравюри зі зображеннями євангелістів, скопійовані з видання Петра Мстиславця 1575 р. Можливо, готувалася до друку Кормча книга, виправлення якої у 1604 р. закінчив ієрей Люблінської братської церкви Василій «при екзарху...кир Гедиону Балабану.,, творящу того Бремені попеченіє всім церквам» [10; c.223].

     Таким чином, редакційно-видавнича підготовка велася з великим розмахом, однак  до смерті Федора (1606) і Гедеона (1607) Балабанів вдалося видати лише частину  запланованих видань. Брат Ф.Ю. Балабана Олександр розрахувався з Памвом Бериндою [1; c.471], ймовірно - і з іншими книжниками та друкарями, однак видавничу діяльність не продовжив ні він, ні новий львівський єпископ Ієремія Тисаровський. Більшість працівників обох друкарень роз'їхалися до різних міст, хоча в Крилосі та Стрятині залишилися книгозбірні, тривало далі й книгописання (зберігся цікавий Збірник, переписаний Василем Демковичем у Стрятині (1618р.) [11; c.81].