Внутрішня структура і художнє оформлення книги

Мiнiстерство освіти та науки України

Миколаївський національний університет  iм. В.О. Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з курсу «Історія видавничої справи»

Тема: «Внутрішня структура і художнє

оформлення книги

у другій половині XV ст.»

                                       

 

 

 

 

 

 

                                       

                                        Виконала:

                                                                                        студентка 241-Б гр.

                                                                                                   Єремейчук Л.

 

 

                                                                                Перевірила:

Гузенко С.В. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Миколаїв 2011

План

1.Книгодрукування у XV столітті.

2.Книги у другій половині XV століття:

   А.Внутрішня структура  книги

   Б.Художнє оформлення

3. Прикраси книжок у другій половині XV ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Книгодрукування у XV столітті.

У XV ст. в Україні розквітає  книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав дві книжки слов'янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Празі видрукував двадцять три книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську мову (у той час Україна й Білорусь були пов'язані державною належністю до Великого князівства Литовського, тісними культурними відносинами й спільністю книжної мови).

 Книги з кінця XV ст. вже не пишуться, а друкуються (так звані “биті книги”). У 1447 р. німець Йоганн Гутенберг почав друкувати їх металевими рухомими літерами. Однак є відомості, що ще до Гутенберга або одночасно з ним таким способом друкували голландець Л. Костер та бельгієць П. Валдфогель  
 
Існують наукові гіпотези й щодо виникнення книгодрукування в Україні. Дослідники вважають, що українська друкарня існувала ще до 1574 р. Одна із гіпотез пов’язана з іменем львівського міщанина Степана Дропана, який в 1463 р. відновив Онуфріївський монастир, заснований ще князем Левом. У документах пізнішого часу, зокрема XVII ст., є згадка про те, що в 1460 р. Степан Дропан подарував монастиреві власну друкарню. В 1518 і 1571 р. друкарні заводять Константин Іванович та його син Константин-Василь Константинович Острозькі.

До 1531 р. друкарні були в Києві  та Острозі, як свідчать відомості, вміщені  в описі київського намісництва 1787 року. В описі книг Словітського монастиря, який був складений у 1826 р., згадується ще шість дофедорівських видань. Але пізніше, в королівському привілеї 1592 р., було підтвердження, що братська друкарня давно існувала, і лише декілька років тому була реформована. Дане припущення спростовує польський дослідник Бандтке, який стверджував, що братство навмисно написало королю про існування друкарні, щоб полегшити отримання привілею. Одним із переломних моментів у культурному житті України стала поява друкованих книг. Перші п’ять книг друкованих кириличним шрифтом старослов’янською мовою вийшли 1491 р. в краківській друкарні німця з Нойштадту Швайпольта Фіоля . Він вперше застосував двоколірний друк у своїх книгах. Починаючи з 1517 року в Празі, а з 1525 року у Вільно друкарством займався Франциск Скорина. Його книги за рівнем художнього оформлення були вищими за всі попередні слов’янські взірці. Першодруки білоруса відкрили шлях використанню протестантської літератури на українських землях. Це сприяло проникненню наукової літератури із Західної Європи.

Однак першодрукарем в  Україні історична наука вважає росіянина Івана Федорова. Є досить суперечливе ставлення істориків  щодо постаті друкаря. Так, Я. Запаско  вважає, що І. Федоров заклав міцну  основу для друкарства в Україні, а разом з тим освіти й літератури . Д. Антонович в одній із своїх  праць стверджує, що в друкарській  справі Федоров не був великим  спеціалістом. Друкар завжди намагався  забезпечитися вправними помічниками, такими, як Петро Мстиславець, Гринь  Іванович.В 1569 р. Іван Федоров і Петро Мстиславець в Заблудові видали “Євангеліє учительне”, а через рік - Псалтир та Часослов. У Львові Іван Федоров надрукував “Апостол”. Праця над ним тривала майже рік – з 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р. В 1578 р. в Острозі росіянин надрукував “Буквар”, “Апостол” та “Буквар” використовувались навіть в Болгарії. Книги Івана Федорова друкувалися на білому високоякісному папері місцевого виробництва (папірень Буська і Лівчич) та привізному (з Крешович, Могили, Прондника, Духацького) .

 

 

 

 

 

2.Книги у другій половині XV століття

 

Внутрішня структура

 

Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними загарбниками у XIV-XV ст., мистецтво рукописної книги все-таки не припиняло розвитку. Особливо багатою різноманітною стала орнаментика заставок, ініціалів та внутрішня структура книги взагалі. Вони компонуються на основі рослинних, тератологічних (звіриних) та вигадливо сплетених геометричних елементів -плетінки.

Виготовлення книг забирало багато сил та часу, як наслідок, робило їх коштовністю, яку не тільки берегли, але прагнули надати й привабливого вигляду. Вже найдавніші з оправ, що збереглися, мають прояви  оздоблення . Особливо це характерно для епохи Відродження, коли дуже часто давні книги, за бажанням власника, заново оправляли в розкішно оздоблені оправи, конструкція яких не лише не сприяла збереженню рукописних книг від руйнації, а навіть прискорювала.

Внутрішня структура книги залежала від багатьох причин: від типу книги, призначення або від соціальної приналежності можливостей замовника. Більшість книг виконувались спеціально на замовлення, а замовниками, як правило, були короновані особи, члени їх сімей, ієрархи церкви. Для їх створення залучали спеціальних майстрів.

Другий тип складали книги, що призначалися для читаючої публіки - духовенства, освічених людей з різних верств населення, викладачів шкіл, студентів.

 

Загалом, проблема  внутрішньої структури  давньої  книги  була ще мало вивченою, отже мала перспективи для подальшого дослідження.

 

 

 

Художнє оформлення

 

Першим маляром, причетним до художнього оформлення друкованої книги, є львівський майстер Лаврін Пухала (Пухальський) (1540-ві – 1608 рр.). Документально засвідчені його близькі стосунки з друкарем Іваном Федоровим характеризують майстра, як представника того українського середовища, з яким російський друкар підтримував якнайтісніші контакти під час перебування у Львові. Пухала цікавий як один із авторів проекту мистецького оздоблення львівського “Апостола” 1574 року. На це вказав Іларіон Свєнціцький через монограму “ЛП” на гравюрі фронтиспісу книги .

 В історії української  книжкової гравюри вирисовується  орієнтація на західноєвропейську  традицію у взірцях, а на  перших порах і майстрах. Варто  пригадати стосунки Івана Федорова  з вроцлавським гравером Блазіусом Ебішем та Венделем Шарфенбергом із Кракова, що гравіював львівського “Апостола” в 1574 р..

Острозька Біблія – характерний  пам’ятник книги українського Відродження. Приклад, коли в рамку на випускному аркуші (форта) вставлено назву книги і взагалі весь текст випускного аркуша, яскраво це підтверджує. Таке оздоблення широко використовувалось в українському друкарстві. Василь Тяпинський переклав Євангеліє на “просту руську мову”, а також в своїй убогій друкарні видав короткий катехізис для “науки дітей”. Його друкарня була мандрівною, і можемо зробити припущення, що діяльність Тяпинського попереджувала навіть заблудівські друки Федорова. Видане ним Євангеліє вказувало на риси мистецтва Ренесансу. Окраси полягають в ініціалах, що складаються з чітких літер в прямокутниках, заповнених рослинними ренесансними орнаментами.

Особливою розкішшю відзначалися оправи, такі як у напрестольних  євангеліях та апостолах, що були невід'ємною частиною декоративного вбрання церковного престолу. Оправи цих книг прикрашалися окладами, як за бажанням замовників, прикрашалися золотом, сріблом, дорогоцінним камінням, чеканкою, гравіровкою, тощо. Розкіш цих оправ була також їх недоліком, бо приваблювала до себе блиском золота та каміння, в раз війни або ворожого нападу вони привертали особливу увагу загарбників. Як наслідок, лише незначна частина цих давніх оправ збереглася до сьогодення.

Високого рівня досягло  мистецтво ілюстрування рукописних книг у XIV—XV ст. Справжнім шедевром вважаються мініатюри Київської  псалтирі, переписаної в 1397 р. у Києві  монахом Спиридонієм. На білому пергаменті розміщено низку чудових мініатюр, виконаних синім, червоним, багряним, зеленим, золотисто-вохристим кольорами, вкритих густою сіткою золотих штрихів, завдяки чому вони сяють і переливаються, справляючи незабутнє враження на глядачів.

Водночас така манера виконання  мініатюр має джерельне значення, оскільки проливає світло на поширений  в Україні стиль ілюстрування рукописних книг пізнього середньовіччя.

Серед мініатюр Київської  псалтирі, на відміну від попередніх пам'яток, трапляється чимало жанрових картин: будівництво вежі, розписування посуду гончарами, батальні сцени. Кольоровою гамою, високою майстерністю виконання, сяйвом золотих штрихів мініатюри київські псалтирі успадковують традиції мозаїки київських храмів XI—XII ст.

 

 

Новий напрям оздоблення рукописів  відкрив невідомий майстер Євангелія  кінця XV - початку XVI ст. Він одним  із перших почав оточувати всю  сторінку тексту, заставку мініатюри  Євангелій рослинним готико-ренесансним  орнаментом. Його творчість вплинула на подальшу еволюцію книжкової мініатюри, яка поступово ставала менш умовною. Виразником нових ідей був майстер Андрійчін, який ілюстрував такі книги, як "Холмське Євангеліє", "Євангеліє" (зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва) та ін.

Будівництво міста  Білгорода. Мініатюра Радзивілівського літопису.

 

 

 

 

 

 

       

 

 

 

         3. Прикраси книжок у другій половині XV ст.

 

У середині XV ст. серед книжкових  прикрас плетінчастого характеру провідне місце почали займати заставки, виконані з округлих геометричних форм так званого циркульного, або концентричного, орнаменту. Ці геометричні форми нагадували коло, а також цифру «8». Орнамент нововізантійського стилю (кінець XIV—початок XV ст.). Цей орнамент створений на основі заставок візантійських манускриптів X—XII ст., виконаних геометричним орнаментом у поєднанні з рослинно-квітковими мотивами. Яскраво розфарбовані декоративні елементи в заставках компонувалися з численними перегородками і за творчою манерою віддалено нагадували техніку київської перегородчастої емалі XI ст. В Україні цей орнаментальний стиль не набув належного поширення: геометрично-рослинними нововізантійськими прикрасами був оздоблений лише один вітчизняний рукопис — Київський Псалтир.

Орнамент стародрукарського стилю. Цей орнамент створено на основі ксилографічних орнаментально-декоративних прикрас друків Івана Федорова. Орнаментика стародрукарського стилю вплинула на оздоблення рукописів лише частково і значного поширення, особливо в українській рукописній книзі, не набула. Це пояснюється тим, що художня виразність орнаментики базувалася не на колірності (а це було основою рукописної книги), а на новій книжковій естетиці — співвідношенні чіткого друкованого чорною фарбою тексту та білого паперу.

Орнамент розвиненого рослинного стилю (кінець XV ст.). В українських рукописах XIV—XV ст. рослинний орнамент ще займав незначне місце: спрощені рослинні елементи використовувалися тільки для доповнення тератологічних і плетінчастих заставок та ініціальних літер. З кіпця XV—початку XVI ст. декор із рослинного орнаменту значно ускладнився, його елементи почали наближатися до природних форм.

 Рослинні прикраси стали  з'являтися на книжкових полях,  іноді облямовуючи текстові стовпці  на сторінках. Вітчизняні майстри  книги перейняли цей прийом  оздоблення книжкових розгортів у західноєвропейських, зокрема у чеських і польських митців. Рослинні книжкові прикраси готичного характеру, побудовані з кострубатих гілок, не набули широкого розповсюдження в українських рукописах.

 Майстри книги поступово  відходять від гілчастих обрамлень  текстів, які мали вигляд подовжених  паростків у великих ініціальних  літерах, і створюють на полях  рукописів самостійні рослинні  композиції.

Крім загального декоративно-орнаментального  оздоблення, рукописи також ілюструвалися  сторінковими сюжетними малюнками  — мініатюрами. Це багатокольорові  зображення канонічних святих або київських  князів того часу.

З XV ст. з'являються мініатюри з  композиціями побутового та історичного  змісту. Чимало їх загинуло під час  воєн та пожеж. Але й ті, що збереглися, дають нам уявлення про високе мистецтво художників давніх часів. І хоч з середини XVI ст. на Україні  почалося книгодрукування, рукописна  книга не припиняла свого існування. Вона жила поруч з друкованою книгою і наприкінці XVI - початку XVII ст. досягла найвищого свого розвитку.

Графічне оздоблення книги набуло іншого характеру в XVII-XVIII ст., коли масове книгодрукування повністю витіснило нелегкий труд книгописців та ілюстраторів.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Александрович В. Львівські малярі XVI-XVII століть як проєктанти графічного оздоблення друкованої книги. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, держава.—Львів, 1998.— с.85-87.