Аналіз і вивчення фактичних обставин справи

Аналіз і вивчення фактичних  обставин справи

Виступаючи  із захисною промовою в суді, адвокат  передусім повинен

висвітлити  передбачені кримінально-процесуальним  законом обставини,

установлення  яких необхідно для вирішення  кримінальної справи, а також

для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.

 

Ця  сукупність обставин, установлення яких необхідно для правильного

вирішення справи, передбачена КПК України, де говориться, що при

розгляді  кримінальної справи підлягають доказуванню:

 

• подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

 

•   винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину;

 

• обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності

підсудного, а також інші обставини, що характеризують особу підсудного;

 

• характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат на

лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК);

 

•  причини і умови, які сприяли  вчиненню злочину (ст. 23 КПК).

 

Ці обставини конкретизуються кримінально-процесуальним законодавством

щодо  справ про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК), осіб, які захворіли

або вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності (ст. 417,

420 КПК України).

 

Виклад  фактичних обставин не повинен повторювати  фабулу справи в тому

вигляді, в якому вона викладена в обвинувальному висновку. В такому

вигляді виклад фактичних обставин справи лише стомить суддів і всіх

присутніх у залі судового засідання і викличе у них байдужість.

 

Як  окрема і самостійна частина захисної промови, виклад фактичних

обставин  справи доречний у справах:

 

• в яких фабула досить складна і  допускає різні тлумачення з позицій

обвинувачення і захисту;

 

• в яких захисник доказує наявність  обставин, які усувають

протиправність  діяння (необхідна оборона, крайня необхідність);

 

• за відсутності суб'єктивних умов відповідальності (наприклад, за

відсутності у підсудного мети присвоєння чужого майна).

 

У цих випадках виклад фактичних обставин справи починається в такій

послідовності, в якій вони містяться в обвинувальному висновку і промові

прокурора. Потім захисник дає свою версію.

 

Аналіз  і оцінка зібраних у справі доказів  складає, як правило, основну

частину захисної промови. Аналізуючи й оцінюючи процесуальні докази,

захисник  обґрунтовує ними свої міркування про  те, чому ті чи інші докази

він вважає достовірними, а інші — ні, чому ті чи інші докази є

сумнівними, суперечливими.

 

Обсяг цієї центральної частини визначається конкретними обставинами

справи  і тією позицією, яку займають підсудний та його захисник щодо

пред'явленого обвинувачення. Спрямованість і  методика аналізу доказів

залежить  від того, заперечує чи ні пред'явлене обвинувачення підсудний.

Вимагаючи винесення виправдувального вироку, захисник спрямовує всі свої

зусилля на спростування доказів обвинувачення.

 

Аналізуючи  докази в справі, захиснику часто доводиться не лише

спростовувати обвинувачення і висловлювати сумніви, але і доказувати. Це

необхідно робити в тих випадках, коли він  щось стверджує, висуває іншу

він щось стверджує, висуває іншу  версію, яка суперечить обвинувальній.

 

Адвокатська практика рекомендує аналіз доказів давати судові в такій

послідовності:

 

1. Найперше захисник аналізує й оцінює докази, подані обвинуваченням,

які підтверджують наявність події злочину

 

2. Аналіз доказів, які свідчать про наявність чи відсутність у діях

підсудного складу злочину.

 

 

3. Подання і аналіз доказів, які встановлюють обставини, що виключають

можливість порушення кримінальної справи.

 

4. Аналіз характеру вини (крайня необхідність, наявність необережності,

необхідна оборона...)

 

5. Аналіз мотивів, якими керувався  підсудний

 

6. Аналіз ступеня і характеру  відповідальності.

Аналіз причинного зв'язку між діянням, у якому обвинувачуються

підсудні, і наслідками.

 

7. Аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

 

8. Питання, які відносяться до характеру і розміру шкоди

 

Як засвідчує практика, темою  захисної промови найчастіше буває

доказування обставин справи, що пом'якшують  відповідальність підсудного.

 

Якщо підсудний визнає себе повністю винним у пред'явленому йому

обвинуваченні, інші докази також  підтверджують його вину, завдання

захисника — виключити можливість якої-небудь помилки і довести суду щире

розкаяння підсудного, інші пом'якшуючі обставини.

 

Обставинами, що пом'якшують відповідальність підсудного, визнаються:

відальність підсудного, визнаються:

відвернення винним шкідливих наслідків  вчиненого злочину або добровільне

відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди; вчинення

злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин; вчинення

злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу

залежність; вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання,

викликаного неправомірними діями  потерпілого; вчинення злочину при

захисті від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж

необхідної оборони; вчинення злочину  неповнолітнім; вчи-

 

нення злочину жінкою в стані  вагітності; щире розкаяння або явка з

повинною, а також сприяння розкриттю  злочину. Суд може враховувати й

інші пом'якшуючі обставини (ст. 40 КК України).

 

Якщо підсудний визнає себе винним частково, заперечуючи обвинувачення в

одній його частині і визнаючи в  іншій, аналіз доказів у захисній промові

будується таким чином:

 

• аналізуються докази щодо обвинувачення, яке заперечується, в

залежності від підстав для заперечення (ст. 6 КПК України);

 

• аналізуються докази стосовно обвинувачення, яке не заперечується (ст.

40 КК України).

 

В багатоепізодних справах методика аналізу буде найбільш правильною,

якщо епізоди згрупувати за ознаками їхньої однорідності, визнання їх або

заперечення. Для учасників суду будуть зрозумілішими докази захисної

промови, якщо спочатку захисник відзначає  те, що не заперечується, а

потім аналізує докази за епізодами, які заперечуються.

 

Які помилки найчастіше допускаються молодими адвокатами? Найпоширеніша

така: аналіз доказів підміняється механічним відтворенням і

перерахуванням того, що показали свідки, потерпілий, підсудний, експерт,

інші учасники судового засідання. Перераховуються прізвища і те, що було

сказане кожним із допитаних: Іванець  сказав те-то, Петрусь сказав те що,

Сидорець сказав те-то (а всі троє говорили одне й те саме).

 

Аналізуючи показання потерпілого, підсудного, свідків, захисник повинен

зіставити:

 

• показання однієї і тієї ж особи на попередньому слідстві і в суді;

 

•   показання різних свідків;

 

•   показання учасників процесу  і документи;

 

•   показання підсудного, потерпілого і незаперечні факти;

 

• вільну розповідь на перших і наступних допитах на попередньому

слідстві і в суді...

 

Не слід залишати поза увагою і  висновки експертів. Звичайно, це вимагає

від адвоката серйозної підготовки, як загальної, так і щодо конкретної

справи. Аналіз висновку експерта вимагає  спеціальних знань, умілого

зіставлення фактів. Знанням необхідно  протиставляти знання, а не

заклинання. Критика невігласа-адвоката нерідко буває голосною, але

ніколи — переконливою.

 

Дослідження й оцінка речових доказів, протоколів слідчих дій, інших

документів в залежності від обставин справи може посісти певне і навіть

значне місце в захисній промові. Аналізуючи докази, захисник не повинен

замовчувати те, що невигідно для  його підзахисного, оскільки це може

лише зашкодити. За належного аналізу, пояснення воно може виявитися

несуттєвим або навіть байдужим для справи. Закінчивши аналіз доказів,

тєвим або навіть байдужим для справи. Закінчивши аналіз доказів,

давши оцінку кожному з них і  всім доказам у сукупності, захисник повинен

зробити мотивовані висновки, які  відповідають доказам.

 

 

 

Застосування правових норм має  організуючий техніко-юридичний аспект. В зв'язку з цим воно виступає у вигляді професійної діяльності юристів, адміністрації підприємств і організацій, яка має творчий характер і направлена на реалізацію нормативно-правових актів. Ця професійна діяльність здійснюється в спеціальних процедурно-процесуальних формах, які закріплені в діючому законодавстві. Сюди відноситься пізнання і аналіз справ, збирання і оцінка доказів, процедура винесення рішень і т.п.

В юридичній літературі одні спеціалісти першу стадію застосування правових норм називають: «Вивчення фактичних даних і обставин справи — основна стадія застосування правових норм» (Ю.Н.Бро). Інші вважають, що процес встановлення фактичних даних і вибір правової норми — це по суті єдиний і нерозривний процес (П.О.Недбайло). Треті з позицій управлінської діяльності вважають, що це збирання і оцінка інформації, яка необхідна для прийняття рішень (С.С.Алєксєєв).

Такий підхід свідчить про те, що для різних державних органів і посадових осіб ця діяльність має різні відтінки і значення. Всю цю діяльність можна назвати як спеціальне пізнання фактичних обставин справи. Юридичне пізнання має ціленаправлений характер по вивченню, збиранню, аналізу фактичних обставин справи в зв'язку з практичними завданнями. Воно має локальний характер і обмежені завдання — вирішення конкретних справ і конкретизація правового регулювання, а не вивчення закономірностей і суті державно-правових явищ. Цей вид пізнання характеризується особливими прийомами (методами), формами встановлення фактів, які регламентуються законодавством.

Правове пізнання складається із двох головних різновидів: 1) пізнання правових норм — юридична основа застосування права; 2) пізнання фактичних обставин справи — фактична основа справи. Правове пізнання може бути безпосереднім і опосередкованим. Наприклад, районний суд, розглядаючи справу про розподіл житлового будинку, виїжджає на місце його знаходження, безпосередньо оцінює, аналізує, а потім в судовому засіданні приймає рішення. Сюди можна віднести і слідчий експеримент і т.п. Ці два види пізнання доповнюють одне інше. їх застосування залежить від потреб конкретних справ. Найбільшу ефективність має поєднання цих двох форм пізнання.

В даному випадку ми розглянемо пізнання фактичних обставин справи. Слід підкреслити, що в законі і правозасто-сувальній діяльності часто вживаються такі поняття як «фактичні дані» і «обставини справи». їх іноді ототожнюють, хоча вони в певній мірі відрізняються.

Ці терміни зв'язані з поняттям факту. З позицій філософії «факт» має подвійне значення. В одному випадку він означає об'єктивні явища, що відбулися в дійсності, фрагмент дійсності. В іншому — факт виступає як суб'єктивний ідеальний образ, знання, певний елемент пізнавальної діяльності людини. В першому випадку мова йде про реальне існування об'єкта відображення, в другому — про реальне існування результату відображення певного явища, події.

В зв'язку із цим одні вчені під фактичними даними розуміють факти реальної дійсності, які знаходяться в певних зв'язках з обставинами, що підлягають встановленню (Р.С.Бєлкін, С.В.Курильов). Інші вчені вважають, що це дані про факти дійсності (В.Я.Дорохов, О.В.Іванов).

Всі ці спеціалісти випускають з поля зору різноманітність фактів, які складають фактичні дані і факти, що входять в склад обставин справи. Факти обставини — це найчастіше всього реальні дії, події, а фактичні дані — це докази, які являють собою певні знання або відомості про факти чи обставини.1 Разом з тим, докази також можуть бути реально існуючими фактами. Для правозастосувальної діяльності важливе значення мають ті факти або обставини, яким законодавець надає юридичного значення. 

Законодавець, вживаючи поняття «фактичні  дані» і «обставини справи», надає їм різне значення. Якщо фактичні дані — це докази, при допомозі яких встановлюються обставини, то самі обставини — це дії і події, які необхідно вивчити при допомозі даних, щоб правильно вирішити справу. З діями і подіями норма права пов'язує виникнення, зміну і припинення правовідносин. Підставою застосування правових норм є обставини справи, а не фактичні дані, на базі яких приймаються управлінські рішення в галузях планування, фінансування тощо.

Визначення переліку конкретних фактів, які потрібно встановити, дуже важкий процес, тому що кожна справа має індивідуальний характер. Тут потрібно виходити із загального змісту правової норми, яка підлягає застосуванню, і конкретних умов справи. Одночасно вивчаються і враховуються інші факти, які вказані в інших нормах права чи нормативно-правових актах або взагалі ніде не вказані, але їх вивчення і врахування необхідні при застосуванні права.

В процесі застосування правових норм вивчаються факти минулого (в ретроспективі) і сучасні, а можливо і ті, які  наступили після вчинення правопорушення, в тому числі особа правопорушника, сімейний стан, стан здоров'я, працездатність тощо.

Всі обставини можна поділити на три групи:

     1 .обставини, що вказані в нормі права і мають вирішаль

не юридичне значення. їх можна  назвати прямими обстави 

нами. Тому під юридичними фактами слід розуміти ті об

ставини, з якими закон пов'язує юридичні наслідки, а не