Діяльність прокуратури по підтриманню державного обвинуваченню

Контрольна робота

 

Варіант № 1

 

План

 

1. Теоретичне питання; 

Злочинність як об’єкт кримінологічного вчення. Латентна злочинність.

 

Орієнтовний план:

1.1. Поняття злочинності,  як соціального та системно  – ситуаційного явища, її види.

1.2. Кількісна і якісна характеристика злочинності.

1.3. Поняття латентності  злочинності. 

1.4. Види латентності  злочинності. 

 

2. Тестові завдання;

 

3. Ситуаційні задачі;

 

4. Список використаних  джерел;.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичне  питання 

«Злочинність як об’єкт кримінологічного вчення. Латентна злочинність.»

 

1.1. Поняття злочинності, як соціального та системно – ситуаційного явища, її види.

Оскільки злочинність  є одним із центральних об’єктів дослідження науки кримінології, важливого й актуального значення набирає питання про визначення поняття “злочинність” у кримінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття. Розглянемо найпоширеніші з них і аргументи, які наводять для їх обґрунтування. Якщо виключити ідеологічні елементи, то до 90-х років XX ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.   

 Піддаючи критиці  наведене визначення, А. Зелінський  обґрунтовує свою думку так: 
   1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як соціально-правового явища є “логічним монстром”, оскільки словосполучення “соціально-правове явище” позбавлене сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в житті суспільства (техногенні катастрофи і природні катаклізми) набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами. 
   2. Точнішим буде визначення злочинності не як “сукупності злочинів”, а як системи, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто ймовірнісної системи. 
   3. Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності. 
   4. Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна не визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини. 
   5. Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти-суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймовірнісної системи — певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.  

6. Як загальне поняття  злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки  винних осіб. У кожному конкретному  випадку виявляються ознаки, що  притаманні злочинності, тобто  загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, караність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за межею загального поняття злочинності. Окремий злочин — подія завжди випадкова, а злочинність є закономірною й неминучою. 
   На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення злочинності : це масовий прояв деструктивності в поведінці людей, що виявляється в системі передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини.  

 Відомий вчений-кримінолог  Н. Кузнецова пропонує інше  визначення злочинності: це соціальне  і кримінально-правове явище,  що змінюється історично й становить систему злочинів. Це визначення ґрунтується на таких основних положеннях: 
   1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежується у кримінальному законодавстві різних соціально-економічних формацій і режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змінювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади щонайменше п’ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні кодекси республік 1959-1961 pp., і в пострадянський період, коли набрав чинності Кримінальний кодекс Російської Федерації (проект Кримінального кодексу України).   

2. Злочинність — це  не механічна множина конкретних  злочинів, які входять у неї,  а соціальне явище, що як  підсистема входить у систему  відповідного суспільства і світової  спільноти загалом. Злочинність  є соціальною за походженням, суб’єктами злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і державою, причинами й умовами.

   3. Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємодію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між кримінальним обігом зброї і насиллям).   

4. Кримінально-правова  властивість злочинності перешкоджає  заміні поняття і явища злочинності  на поняття “відхилення у поведінці”, яке часто застосовують у зарубіжній кримінології. Виключно кримінальний закон визначає, що є злочинним. Не існує “власне кримінологічних” понять злочинів, і тому спроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний Кодекс не мають перспективи. 
   Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що самодетермінуеться й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризуються кількісними та якісними показниками. 
   Розкриємо детальніше зміст останнього пропонованого визначення поняття злочинності. 
   1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер. 
   Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об’єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.  

 Другою соціологічною  ознакою є специфічний спосіб  посягання на встановлений у  суспільстві соціальний порядок.  Він охоплює тільки ті дії,  що об’єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв’язки. 
   Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб’єкта суспільно небезпечного діяння. 
   Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.   

2. Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показники злочинності.  

3. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до зміни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі. 
   4. Злочинність як соціальне явище характеризується відносною самостійністю, що виявляється насамперед в її походженні.  

5. Стан злочинності  залежить від загальних закономірностей  розвитку суспільства. Але ця  залежність не позбавляє злочинність  елементів стихійності та сталості. 
   6. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.  

7. Відносна масовість  злочинності означає, що вона  виявляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю. 
   8. Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у злочинності.  

 З наведеного аналізу випливає, що пропоновані найпоширеніші визначення поняття злочинності і аргументи, що їх обґрунтовують, мають багато спільних рис і ознак, проте водночас і суттєві розбіжності

 

 

 

 

 

 

2. Кількісна  і якісна характеристика злочинності.

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники. 
   Кількісні показники стану злочинності визначаються кількістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два основних аспекти злочинності — правопорушення їх “авторів”, тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кількісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показниками рівня злочинності. Проте останні доцільно використовувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідними показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не враховують чисельності населення регіону. З метою усунення цього недоліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристики стану злочинності застосовують відносні показники — коефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної активності населення. Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кількість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Розраховують цей коефіцієнт так:

К_і = (3/Н) · 10000 (або 100000),  

 де 3 — кількість  злочинів; Н — чисельність населення  регіону віком старше 14 років  (вік, з якого настає кримінальна відповідальність). 
   Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто

К_а = (О_з/ Н) · 10000 (або 100000),  

 де О₃ — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини. 
   Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні коефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень злочинності різних груп населення в певних регіонах можна визначити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсивності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.  
   До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності. 
   Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчислюється цей показник за кількістю вбитих і покалічених потерпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і поновлення їх здоров’я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для характеристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відповідного фінансового забезпечення програми попередження злочинності неможливо реалізувати.  

 Структура злочинності  є її якісним показником. Сутність  структури злочинності полягає  в описі співвідношення між  групами й видами злочинів, вчинених  різними категоріями правопорушників.  Цей показник відображує співвідношення  часток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-демографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими критеріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та кримінологічну.   

 Соціально-демографічна  структура розкриває співвідношення  між кількістю злочинців за  статтю, віком, родом занять (жінки,  чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці,  робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.). 

 Кримінально-правова структура  охоплює такі критерії, як спрямованість,  тяжкість злочинів, форма вини, мотивація  злочинів.  

 За спрямованістю розрізняють  злочини, передбачені відповідними главами Особливої частини КК України: злочини проти особи, власності, громадського порядку, посадові, господарчі та ін. 

 За тяжкістю розрізняють  злочини тяжкі, менш тяжкі і  такі, що не становлять значної  суспільної небезпеки.  

 За формою вини  злочини бувають умисні та  з необережності.  

 За мотивацією розрізняють  злочини, вчинені з корисливих  мотивів, із хуліганських спонукань  і антидержавні.    

 У кримінологічній  структурі виокремлюють ще й  такі кримінологічні групи: злочинність професійна, організована, рецидивна, побутова, пов’язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.  

 Географія злочинності  — це поширеність злочинності  на певній території, що характеризується  кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, історичними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наявність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону). 

 Динаміка злочинності  — це рух злочинності в часі  в бік її зменшення, збільшення  або стабілізації. Динаміку характеризують  зміна рівня і структури злочинності  в часі, тобто зміна кількісних  та якісних показників злочинності на певній території за певний час.  

 На динаміку злочинності  впливає багато детермінант, які  за механізмом дії і змістом  можна згрупувати у три напрями:   

- правового характеру;   

- соціально-демографічні;   

- соціально-економічні, політичні, управлінські.  

 Детермінанти правового  характеру пов’язані зі станом  кримінального законодавства і  правозастосовчою практикою. Розширення  або звуження сфери кримінальної  відповідальності, криміналізація  або декриміналізація діянь неминуче  впливають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правозастосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю, не реагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності.  

 Демографічні зміни  справляють не причинний, а  функціональний вплив на злочинність. Так, низька питома вага злочинності неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюється ще й тим, що після війни серед населення країни значно зменшилася кількість неповнолітніх осіб.