Новий кримінально-процесуальному кодексі України

 До позитивних надбань  належить врегулювання на рівні кримінально-процесуального закону питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, що набуває особливого значення в умовах глобалізації та активізації пересування осіб через державні кордони, спрощення візового режиму з окремими країнами, а також прагнення до спрощення візового режиму з країнами Євросоюзу.

 Незважаючи на низку  позитивних новацій, які дадуть  змогу змінити суто репресивну  спрямованість системи кримінальної  юстиції в Україні, проект має  і вади.

 Серед ключових, на  наш погляд, вад нового проекту КПК — положення, які стосуються суду присяжних. Згідно з новим проектом, до складу суду присяжних входять двоє професійних суддів та троє присяжних. Це дуже скидається на радянську модель суду, до складу якого входять професійні судді та народні засідателі, тільки тут народних засідателів підмінено присяжними. Такий склад суду присяжних та його повноваження не мають нічого спільного з судом присяжних, який існує в деяких європейських країнах та в Російській Федерації. Вважаємо, що цим спотворено саму ідею суду присяжних, згідно з якою громадяни (присяжні) приймають рішення про винуватість чи невинуватість особи без впливу на це рішення професійних суддів. Обмеження юрисдикції суду присяжних лише справами, котрі передбачають можливість довічного позбавлення волі, не тільки позбавляє сенсу створення такого інституту, а й не узгоджується з конституційними приписами щодо права особи бути судимою судом присяжних.

 У проекті майже не зазнає змін нинішня система процесуального керівництва розслідуванням на досудовій стадії. Фактично впливати на процес розслідування можуть як слідчий і прокурор, так і керівник органу досудового розслідування. За керівником органу розслідування слід залишити лише адміністративно-господарське забезпечення процесу розслідування. Він не повинен мати можливість втручатись у перебіг розслідування.

 Крім того, слідчого  слід позбавити повноважень визначати  напрями та хід розслідування,  а також права на складення  обвинувального акта. При застосуванні  нового КПК у запропонованій  редакції нечіткий розподіл повноважень  між слідчими і прокурорами може викликати певні конфлікти та непорозуміння. З одного боку, керівна роль у кримінальному провадженні надається прокуророві, а з іншого — слідчий має майже такий самий обсяг повноважень, як і прокурор, включно з правом на складання документів про закриття кримінального провадження та акта про обвинувачення. Якщо останнє не віднести до виключних повноважень прокурора, то на практиці прокурори не займатимуться складанням обвинувальних актів. Незрозумілою залишається і доля оперативних підрозділів та оперативних працівників, які згадуються у проекті КПК без визначення кола їхніх повноважень. При цьому слідчому і прокурору надається право давати доручення оперативним працівникам на проведення окремих слідчих (розшукових) дій та, враховуючи наявність у слідчих повноважень, проводити негласні слідчі (розшукові) дії самостійно.

 Ще однією вадою  проекту можна назвати деякі  зміни в термінології. Так, наприклад,  у проекті змінено назву сторони провадження «державний обвинувач» на «прокурор». Така зміна термінології нелогічна з двох причин. По-перше, згідно з положеннями проекту КПК, підтримання державного обвинувачення в суді може бути доручене «уповноваженій службовій особі органу досудового розслідування». По-друге, сторони у кримінальній справі краще позначати, виходячи із функціонального навантаження — захист і обвинувачення. Зокрема, такий підхід застосовується у більшості країн Європи, де для позначення сторони обвинувачення використовується логічна назва — державний обвинувач, публічний обвинувач.

 Слід звернути увагу  також на те, що положення нового  проекту КПК, які передбачають  можливість прокурорам у певних  категоріях справ передоручати  підтримання державного обвинувачення в суді іншим службовим особам, — не відповідають нормам Конституції України. Відповідно до Основного Закону, підтримання державного обвинувачення в суді покладається виключно на прокуратуру. Підтримання обвинувачення в суді прокурором Конституція визначає як одну з основних засад судочинства в Україні.

 Дискусійним, на наш  погляд, є видалення з нового проекту КПК положень щодо незмінності прокурора. Модель змагального кримінального провадження, якої значною мірою дотримується проект (на відміну від нинішньої), робить неприйнятною участь різних прокурорів під час розслідування та в судовому засіданні. Можливість призначення для підтримання обвинувачення в суді іншого представника прокуратури, який інколи ознайомлюється із матеріалами справи за кілька хвилин до початку судового засідання, значно знижує ефективність обвинувачення. Таке регулювання у новому проекті призведе до низької ефективності обвинувачення.

 Суперечливими є положення  щодо строків кримінального провадження.  З одного боку, вводиться поняття «розумні строки», а з іншого — встановлюються конкретні граничні строки. Більше того, згідно з проектом розумні строки не можуть перевищувати передбачених строків виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. На практиці це призведе до того, що використовуватимуться лише встановлені граничні строки, а положення про розумні строки залишиться декларативним. Слід зауважити, що в жодному процесуальному кодексі країн Європи не встановлюються граничні строки провадження. Крім того, Європейський суд з прав людини оперує поняттям «розумний строк», який є індивідуальним для кожної конкретної справи. Обмеження ж граничними строками може призвести до прийняття поспішних рішень, прискореного виконання окремих процесуальних дій, що негативно позначиться на встановлення істини у справі.

 Важко погодитися з  віднесенням до обставин, які  підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, процесуальних витрат. За логікою, доказування має стосуватися події злочину, винуватості особи у його вчиненні, ступеня винуватості, розміру шкоди, заподіяної діянням. Процесуальні ж витрати пов’язані безпосередньо з діяльністю органів розслідування та сторін кримінального провадження. Більше того, це не відповідає завданням кримінального судочинства, передбаченого цим проектом: захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування, аби кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини, жодна невинувата особа не була обвинувачена або засуджена і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. Незрозуміло також, із допомогою яких процесуальних дій можливе доказування процесуальних витрат.

 Дискусійним, із погляду Конституції та загальних принципів кримінального процесу, є надання потерпілому права самостійно збирати докази. З одного боку, це має вигляд позитивного надбання: потерпілий стає повноцінною стороною і учасником кримінального провадження, — однак захист громадян, які постраждали від злочину, є прямим обов’язком держави. Для цього в державі діють прокуратура, органи досудового розслідування та суд. Надання потерпілим права самостійно збирати докази на практиці може призвести до перекладення функції кримінального переслідування на особу. Органи досудового розслідування та прокуратури можуть використати це як формальний привід для перекладення своїх обов’язків на потерпілих.

 На тлі розширення гарантій та реальних заходів із реалізації принципу змагальності у кримінальному провадженні непослідовними й контраверсійними виглядають повноваження сторони захисту у збиранні доказів. Так, сторона захисту збирає докази шляхом ініціювання слідчих (розшукових) дій, тобто мусить звертатися до слідчого або прокурора з клопотанням про проведення тієї або іншої дії, що фактично консервує нинішній стан речей, обмежуючи можливості захисника зі збирання доказів. У даному разі можливості сторони обвинувачення і захисту важко назвати пропорційними, адже обвинувачення може проводити слідчі (розшукові) гласні і негласні дії самостійно, а сторона захисту може лише ініціювати проведення таких заходів, які, знову ж таки, можуть проводитися лише стороною обвинувачення. А те, що в захисту є можливість витребувати й отримати від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речі, документи, відомості, висновки експертів, висновки ревізій та акти перевірок, — не може компенсувати можливості проведення слідчих (розшукових) дій. Крім того, сама процедура ініціювання захистом слідчих (розшукових) дій у проекті не передбачена.

 Деякі положення нового  КПК суперечать нормам Конституції  України та рішенням КСУ. Так, Конституційний суд України ще 2000 року, у справі Солдатова, визнав, що як захисники у кримінальній справі можуть виступати не лише адвокати, а й інші фахівці в галузі права. Однак у проекті нового КПК захисниками можуть бути лише адвокати. Таке положення обмежує права громадян на вільний вибір захисника у кримінальному провадженні, що передбачено статтею 59 Конституції України.

 Незважаючи на наявність  відповідної глави у проекті  нового КПК, порядок кримінального  провадження стосовно професійних  суддів та народних депутатів залишається не до кінця врегульованим. Зокрема, не врегульовано порядок вилучення та зберігання речей, документів і предметів у професійних суддів та народних депутатів у разі їх затримання під час або відразу після вчинення злочину, на чому європейські інститути неодноразово наполягали, зокрема у рамках рекомендацій, спрямованих на протидію корупції.

 Певні сумніви виникають  і щодо успішної реалізації  запровадження зазначеного кодексу.  Так, проектом передбачено функціонування  Єдиного реєстру досудових розслідувань, на розробку та впровадження  якого виділено всього три  місяці. Оскільки доступ до цього  реєстру має бути забезпечений у кожному органі внутрішніх справ і в кожній прокуратурі, такий термін видається не зовсім реальним, не кажучи про необхідність фінансового забезпечення цих та інших заходів, передбачених проектом.

 Варто також зауважити,  що проект КПК передбачає внесення  змін до низки законів України,  які регулюють систему кримінальної  юстиції в Україні. Натомість  автори концепції реформування  кримінальної юстиції виходили  з необхідності одномоментного й системного перегляду всього законодавчого масиву цієї сфери. Зокрема передбачалось ухвалення нової редакції закону «Про прокуратуру», «Про органи досудового слідства», «Про адвокатуру» тощо.

 Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що завершення роботи над проектом нового КПК є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації суспільства, запровадження і практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основоположних прав та свобод громадян. Наявні вади проекту КПК можуть бути усунені під час його доопрацювання за результатами громадських обговорень, експертизи Венеціанської комісії та розгляду цього проекту у Верховній Раді України