Логістичний ланцюг

    Логістичний ланцюг - це лінійно впорядкована множина учасників логістичного процесу, які здійснюють логістичні операції із доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої за умови виробничого споживання або до кінцевого споживача за умови особистого невиробничого споживання.

    Складовою логістичних ланцюгів є розподільчий центр, або їх мережа. Структура розподільчих центрів, їх місцезнаходження суттєво впливають на витрати, які виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.

     Розподільчий  центр – це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівель) через свою або їх товаропровідну мережу.

     За  традиційною класифікацією, розробленою  Едгаром Гувером, є три принципові стратегії розташування розподільчих складів:

• поблизу від ринків збуту;
• поблизу від виробництва;
• проміжне розташування.

     Розташування  складів поблизу  ринків збуту. Такі склади найчастіше зустрічаються в торгівлі харчовими продуктами або промисловими товарами масового користування. Однак розміщення поблизу ринків збуту характерно для багатьох галузей. Географічне розміщення ринку, який обслуговується таким складом, залежить від бажаної швидкості постачань, від середнього розміру замовлення і від величини питомих витрат на місцеве транспортування. Переваги таких розподільчих центрів полягають у забезпеченні: 1) належної якості обслуговування або мінімізації логістичних витрат; 2) найдешевшого способу швидкого поповнення запасів. Недолік: у певні періоди асортимент продукції може бути неповним.

     Розташування  складів поблизу  виробництв полегшує нагромадження потрібного для постачання споживачів асортименту продукції. Переваги такого розташування складів:

1) дає змогу  відправляти споживачам змішані  вантажі за консолідованими тарифами;

2) підвищений  рівень сервісу поширюється на  весь асортимент продукції, яка постачається. Недолік: великі транспортні витрати у випадку неможливості відправлення змішаних вантажів.

     За  проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за типовими тарифами.

     Кількість, потужності, розташування і функції  розподільчих центрів залежать від  розмірів матеріальних потоків, стратегії  та фінансового стану підприємства, яке проектує мережу розподільчих центрів.

     При виборі місця розташування розподільчих центрів ураховують такі фактори:

• вартість транспортування;
• вартість складської переробки вантажів;
• складування вантажів;
• оформлення замовлень і організація системи управління;
• рівень обслуговування клієнтів.

     Найкращою товаропровідною мережею з розподільчими  центрами є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговування споживачів за мінімальних загальних витрат.

     Відповідно  до обраної стратегії розташування товаропровідна мережа може бути організована як:

• централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром);
• децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами).

     У централізованій  товаропровідній  мережі розподільчий центр відправляє товари, виготовлені підприємством-виробником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіони країни (оптовим посередникам або безпосередньо в роздрібну торгову мережу). Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової продукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену продукцію в розподільчі центри. Недоліки цього варіанта – великі витрати на оформлення замовлень і транспортні витрати та доставку товарів споживачам – замовникам товарів.

     За  децентралізованої  розподільчої системи загальні матеріальні запаси і вартість декількох розподільчих центрів будуть більшими, ніж у попередньому варіанті. Однак вартість доставки товарів споживачам буде меншою через те, що розподільчі центри знаходяться на території товарних ринків, поблизу споживачів. Під час створення розгалуженої децентралізованої системи розподілу з окремими складами в різних регіонах роль центрального розподільчого складу, власне кажучи, відіграє склад готової продукції підприємства-виробника.

Переваги:

1) локальним  розподільчим центрам легше вивчати  свої регіональні ринки, і вони  можуть гнучко реагувати на  ситуацію на них;

2) нижчі витрати  на оформлення замовлень та  їх доставку до кінцевого споживача; 

     3) більш оперативне оформлення  замовлень. 

Недоліки:

1) важко домогтися  такої ж низької собівартості  переробки вантажів, як у великому  автоматизованому розподільчому  центрі;

     2) має місце зростання вартості  утримання складів.

     Під час визначення найбільш вигідної кількості  розподільчих складських центрів виникає оптимізаційна задача: якщо збільшити кількість розподільчих складів у товаропровідній мережі, витрати на транспорт і оформлення замовлень знижуються, витрати на утримання складських запасів зростають, а загальні витрати досягають мінімуму за певної кількості розподільчих центрів.

     Однією  з важливих передумов вирішення  вищезгаданої оптимізаційної задачі є  визначення місця розташування розподільчих центрів. Для цього можуть використовуватися різні методи.

     Метод повного перебору. Задача вибору оптимального місця розташування вирішується повним перебором і оцінюванням усіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів. Вона виконується на ЕОМ методами математичного програмування. Однак на практиці в умовах розгалужених транспортних мереж метод може виявитися непридатним, тому що число можливих варіантів у міру збільшення масштабів мережі, а з ними і трудомісткість вирішення, зростають за експонентою.

     Евристичні  методи. Ці методи ефективні для вирішення великих практичних задач, вони дають гарні, близькі до оптимального результати за невисокої складності розрахунків, однак не забезпечують отримання оптимального рішення. В основі цих методів лежать людський досвід та інтуїція. Власне кажучи, метод заснований на правилі Парето, тобто на попередній відмові від великої кількості очевидно неприйнятних варіантів. Таким чином, проблема скорочується до керованих розмірів з погляду кількості альтернатив, які необхідно оцінити. Для цих варіантів ЕОМ виконує розрахунки.

     Метод визначення центру ваги (використовується для визначення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього використовується метод накладення мережі координат на карту потенційних місць розташування складів. Система мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кожного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача, а обирають варіант, який визначається як центр маси.

     Координати  центру ваги вантажних потоків (Х-склад, У-склад), тобто точка, у якій може бути розташований розподільчий склад, визначається формулою: 

      ,  

     Де  – вантажообіг і-го споживача;

• , – координати і-го споживача;

n – кількість споживачів.

     Розв'язання задачі розташування щодо відстані дає координати географічної точки, від якої сума відстаней до всіх пунктів попиту мінімальна. Головним недоліком цього підходу є нехтування вагою і часом. Застосування описаного методу має ще одне обмеження. На моделі відстань від пункту споживання матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою. Через це модельований район повинен мати розвинуту мережу доріг.

     Метод пробної точки. Дає змогу визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу у випадку прямокутної конфігурації мережі автомобільних доріг на ділянці, яка обслуговується. Суть методу полягає у послідовній перевірці кожного відрізка ділянки, яка обслуговується.

     Пробною точкою відрізка називається будь-яка точка, що розташована на цьому відрізку і не належить до його кінців.

     Лівий вантажообіг пробної точки – вантажообіг споживачів, розташованих на всій ділянці обслуговування ліворуч від цієї точки.

     Правий вантажообіг пробної точки – вантажообіг споживачів, розташованих праворуч від неї.

     Ділянку обслуговування перевіряють, починаючи з крайнього лівого її кінця. Спочатку аналізують перший відрізок ділянки: на цьому відрізку ставиться пробна точка і підраховується сума вантажообігів споживачів, які знаходяться ліворуч і праворуч від поставленої точки. Якщо вантажообіг споживачів, які знаходяться праворуч, більший, то перевіряють наступний відрізок, якщо менший, то приймається рішення про розміщення складу на початку аналізованого відрізка.

     Для визначення методом пробної точки оптимального вузла транспортної мережі прямокутної конфігурації, з метою розміщення в ньому розподільчого складу, варто нанести на карту району координатні осі, зорієнтовані паралельно до доріг. Визначивши координати споживачів, необхідно на кожній осі знайти методом пробної точки оптимальне місце розташування координати X і координати У шуканого вузла. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури: 

1. Альбеков А.У., Федько Б.Я., Митько O.A. Логистика коммерции. — Ростов н/Д.: Феникс, 2001. — С. 448—449.
2. Киршина MB. Коммерческая логистика. — М.: Центр экономики и маркетинга, 2003. — С. 145—147.
3. Бауэрсокс Дональд Дж., Клосс Дейвид Дж. Логистика: интегрированная цепь поставок: Пер. с англ. — М.: ЗАО "Олимп-Бизнес", 2001. — 640 c.
4. Власова Н.О., Пономарьова Ю.Л. Формування ефективної закупівельної політики підприємств роздрібної торгівлі: Навч. посіб. — X., 2003. — 144 с.
5. Дыбская В.В. Управление складами в логистической системе. — М.: КИА-центр, 2000. — 110 c.