Циркулярна модель комунікації

                     

                                                Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Сутність масової комунікації

           1.1.Особливості масової комунікації та масової інформації…………5

           1.2. Структура масової комунікації…………………………………….6

Розділ 2. Особливості формування комунікаційних моделей

            2.1.Комунікаційний процес………………………………………………8

            2.2. Моделювання комунікаційних систем …………….……………...12

Розділ 3. Циркулярна модель комунікації

             3.1Структура циркулярної моделі Осгуда-Шрамма…………….….14

Висновки………………………………………………………………………... 17

Список  використаних джерел………………………………………………….18 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  
 
 
 
 
 
 
 

                                                  ВСТУП 
 

        З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію . Але сам комунікаційний процес став невідємною частиною людського існування ,і став початком до створення комунікаційних моделей.

  Моделі комунікації почали виникати ще з античних часів,але основного розвитку набули в ХХ ст..Модель комунікації – це абстрактне, мовленнєве або графічне зображення процесів комунікації, що виражає взаємозв'язок між адресантом (комунікатором), адресою, каналами комунікацій, засобами комунікації і адресатом (комунікантів). Циркулярна модель комунікації стала важливим кроком у розвитку комунікаційного процесу,адже завдяки Осгуду та Шрамму було введено поняття зворотного зв’язку,а отже розуміння комунікації як діалогу.

 
Актуальність даної теми полягає в тому, що існує безліч моделей комунікаційного процесу,але модель Осгуда-Шрамма дала новий поштовх для розуміння комунікаційного процесу. 

Предмет: Структура циркулярної моделі Осгуда-Шрамма 

Об'єкт  дослідження. Об'єктом дослідження є основні характеристики циркулярної моделі комунікації.  

Мета: Розглянути основи формування циркулярної моделі комунікації Осгуда –Шрамма. 

                                                                                                                             

                                                                                                                                4

 Завдання:

1)розглянути сутність масової комунікації;

2) розглянути поняття комунікаційного процесу;

3)визначити особливості становлення комунікаційних моделей;

4)визначити  основні характеристики циркулярної моделі комунікації.

В даній  роботі були використані праці таких  науковців:

Городяненко В. Г, Різун В.В. ,Ж.В.Николаева ,. Шарков Ф.И,Грачев М.Н.,Брайант Дж., Томпсо С., McQuail D. ,Windahl S., Schramm W., D.F.Roberts.

       
 

                         

                    

  
 
 
 
 

                                                                                                                   
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                          5

                        Розділ 1. Сутність масової комунікації

1.1. Особливості масової комунікації та масової інформації.

    Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.Вона може бути вербальною (передача інформації за допомогою усних чи друкованих слів), візуальною (за допомогою образного ряду), орієнтованою на сприйняття за допомогою слуху (музична), невербальною (коли одержувач інформації інтерпретує міміку, жести, символи тощо), комбінованою.

    З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію. Відповідно змінювалася й комунікація, що дало підставу вести мову про масову комунікацію в індустріальних суспільствах, яка здійснюється за допомогою технічних засобів поширення повідомлень.

     Масова комунікація — систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

     Комунікація, хоч і пов'язана з передачею інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежовують поняття масової комунікації та масової інформації.

     Масова інформація — стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.

 Інформація  і комунікація є двома рівнями  процесу спілкування. Перший —  пізнавальний (когнітивний) — пов'язаний  з поширенням соціально важливих  відомостей серед широкої аудиторії.  На цьому рівні інформація створює умови для пізнавальної діяльності соціальних суб'єктів, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів

                                                                                                                             6

поведінки тощо. На другому рівні процесу  спілкування одержана соціальним суб'єктом  інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює  контакти з оточуючим середовищем, передусім соціальним. За цих умов процес комунікації має безпосереднє відношення до соціальної дії. Усе це свідчить, що комунікація — розгалуженіший процес, який суттєво впливає на функціонування соціуму. З масовою  інформацією її ріднить те, що обидві вони конституюються лише засобами масової  інформації (ЗМІ) і не можуть існувати поза ними.

     Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації. Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:

 —  широта аудиторії, спрямованість  і швидкість інформаційного впливу;

 —  сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

 —  єдність пропагандистського, виховного  та інформаційного впливу;

 —  багатство методів і форм впливу;

 —  доступність, поширеність, динамічність інформації[1] 

1.2Структура масової комунікації.

        На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу :

1) мовлення,

2) сприймання  мовлення і реакцію на нього  співбесідника ,

3) сприймання  мовцем реакції співбесідника  (зворотний зв’язок),

4) корекцію  мовлення за потреби,— масове спілкування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення.

   Вважається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування

                                                                                                                                7

— найчастіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як коригування власного мовлення.

     Складна структура мовлення включає обов’язково:

1) визначення  теми,

2) збір  матеріалу до теми,

3) розробку  теми,

4) створення  інформаційного продукту на визначену  тему,

5) артикуляцію  продукту, його поширення. 

     Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визначеня і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення[2, 27]

   Масова комунікація є процесом, в якому професійні комунікатори використовують засоби комунікації для розповсюдження інформації широко, швидко, одночасно і безперервно, щоб вплинути на аудиторію певними способами і донести до неї інформацію. 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                  8

        Розділ 2. Особливості формування комунікаційних моделей

2.1.Комунікаційний  процес

     Комунікаційний процес - це процес передачі інформації від однієї людини до іншої або між групами людей по різних каналах і за допомогою різних комунікативних засобів (вербальних, невербальних та ін.) Цей процес може набувати різних форм залежно від числа учасників, цілей сторін-учасниць,

використовуваних  каналів, засобів, стратегій та ін..[3,67].

     У найзагальнішому вигляді комунікаційний процес можна описати таким чином: відправник (джерело), ​​ мета якого полягає в тому, щоб надати той чи інший вплив на одержувача, передає певне повідомлення. Повідомлення може бути закодовано за допомогою вербальних (невербальних) знаків, символів, що містять ті чи інші смисли. Одержувачу для розуміння сенсу переданого повідомлення необхідно його розкодувати (декодувати). Комунікація передбачає і зворотний зв'язок, завдяки якому відправник переконується, що повідомлення дійшло до адресата і відповідним чином проінтерпретувати.

    Джерело (відправник) повідомлення. Як джерело можуть виступати окремі індивіди, групи людей, громадські інститути (державні установи, політичні партії, громадські організації, фірми тощо). В останньому випадку ми маємо справу з певною абстракцією, адже кінцевим відправником та одержувачем завжди є одинична людина. У той же час в юриспруденції, політиці, бізнесі, освіті та інших суспільних сферах комунікації досить часто відповідальним відправником є ​​колегіальний , або інституціоналізований відправник. Джерело є ініціатором комунікативного процесу, який починається тільки тоді, коли у відправника виникає потреба у створенні і передачі будь-якого повідомлення. Слід мати на увазі, що творець повідомлення не завжди виступає ролі комунікатора, безпосередньо це повідомлення відправника (дане положення стосується масової комунікації). Відправник (джерело) намагається заздалегідь визначити, якого роду