Діалектика Ніколая Кузанського

Міністерство освіти і науки  молоді та спорту України

Полтавський національний технічний  університет імені

Юрія Кондратюка

Кафедра Філософії і соціально-політичних дисциплін

 

 

Реферат на тему:

«Діалектика

Ніколая Кузанського»

 

Підготував студент групи 103-ЕП

Юнак О. Ю.

Науковий керівник: Кордун В. О.

 

м. Полтава

2012

 

Зміст

 

Вступ ………………………………..………..3

Початок шляху …………………………..…..4

Філософія в творчості Кузанського  ………...5

Проблема співвідношення Бога і  світу……...6

Принцип єдності ……………………………..8

Єдність протилежностей……………………..9

Відносність і взаємозв’язок………………….10

Ідея згортання/розгортання………………….11

Використана література……………………..12

 

 

 

 

 

ВСТУП

Микола Кузанський є найбільшим європейським мислителем XV століття, одним з видатних гуманістів епохи Відродження і родоначальником італійської натурфілософії.

Час життя і творчості філософа - епоха переходу від середньовіччя  до нового часу, коли формується рання  буржуазна культура, епоха, яку прийнято називати епохою Відродження. Як і всі перехідні епохи в історії людства, вона була суперечливою.

Саме суперечливість, властива данній епосі - одна з особливостей філософії Миколи Кузанського, що представляють боротьбу різних тенденцій. Антифеодальне в основі змісту його філософії ще скута середньовічними уявленнями.

Спекуляції про ангелів, вихваляння віри, заклики до аскетизму, надання  у розвитку організму людини числу  сім особливого значення, заклики  до умертвіння плоті, несумісні з  життєрадісним духом Відродження  і в той же час - властиві новим  часам критичне ставлення до схоластики, інтерес до античності , до пізнання природи, висока оцінка математики, людського розуму характерні для філософії Кузанця. Недарма гарячий прихильник Миколи Джордано Бруно писав про нього: "Він був подібний плавцеві, якого бурхливі хвилі кидають то вгору, то вниз, бо він не бачив безперервного, відкритого, ясного світла, він не плавав у спокійній, ясній воді".

У наші дні філософська  творчість Миколи Кузанського представляє  великий інтерес і займає міцне  місце в історії філософії: жоден  історик філософії, аналізуючи світогляд  епохи Відродження, не може пройти повз філософського вчення Миколи з Кузи, оскільки саме філософія Кузанського демонструє шлях переходу від середньовіччя до Ренесансу.

 

 

 

Початок шляху

Микола Кузанський народився в 1401 році в Німеччині - в містечку Куза Трірської єпархії, в сім'ї  заможного селянина - рибопромисловця Йоганна Кребса. Біографи повідомляють, що неабиякі здібності Микола виявив ще в дитинстві: він багато читав, і дуже скоро його інтереси вийшли за межі батьківських занять. Батькові не вдалося змусити сина йти за своїми слідами. Підлітком Микола втік з дому і знайшов притулок у графа Теодоріха фон Мандершайда, який зайнявся освітою перспективного підлітка.

Граф протегував Миколі протягом багатьох років, сприяючи його кар'єрі. Припускають, що на перших порах граф віддав здібного підлітка до школи "братів спільного життя" в Девентер (Голландія), де згодом навчався Еразм Роттердамський. Це була школа містиків, які володіли майном спільно, хто відкидає багатство, славу, а разом з ними й усе світське, мирське. Наставники цієї школи проповідували аскетизм і благочестя, за допомогою яких сподівалися наблизитися до Христа. Навчали в Девентер "семи вільних мистецтв" і в той же час відкидали знання, вважаючи його недостатнім для осягнення бога. Можливо, тут Микола перейнявся ненавистю до розкішної, розгнузданої життя вищих сановників римської церкви, тут отримав перші уроки аскетизму, звідси виніс неприязнь до премудростям схоластиків.

Повернувшись до Німеччини, Микола деякий час вивчав філософію в  Гайдельбергском університеті. Шістнадцятирічним юнаком, подібно знаменитим співвітчизникам Пурбарху і Регіомонтану, майбутній філософ подався до Італії, відому своїми гуманістами в усій Європі. Тут, у Падуанському університеті в школі церковного права Микола завершив свою освіту.

 

 

 

 

 

Філософія в творчості  Кузанського

Філософські ідеї розвинені Миколою Кузанським у порівняно невеликій кількості творів. До головних філософським творам Кузанського відносять трактат "Про вченого незнання" (1440), що примикає до нього одночасно написаний логіко-філософський трактат "Про припущення", теологічні трактати "про приховування бога", "Про пошуки Бога" , "Про синівського бога", "Про подавця світу", що відносяться до 1442-1445 років; "Про творінні" (1447) і містять подальший розвиток його філософської системи "Апологія вченого незнання" (1449), діалоги за участю "Простеца"; "Про мудрість", "Про розум", "Про досвід зі зважуванням", що відносяться до 1450 року, "Про бачення бога" (1453), "Про берил" (1458), "Про буття-можливості" (1460), " Про неїн "(1462)," Про полювання за мудрістю "(1463)," Про вершині споглядання "(1464).

Саме в цих творах укладені основні  ідеї філософського творчості Миколи - про збіг протилежностей (coincidentia oppositorum), про взаємозв'язок (nexus) сущого, про нескінченність всесвіту, крім того, тут найбільш яскраво проявилася пантеїстична традиція філософії Кузанського. Наприклад, у своєму трактаті "Про припущення" Кузанський розвиває вчення про людину, про пізнання людини, про зв'язок людини з абсолютом.

Разом з тим, у своїх проповідях і роботах богословського характеру ( "Про католицькому порозумінні", "Про світі віри", "Побудови" та ін) німецький кардинал виступає, скоріше, як теолог, у великій мірі віддає данину церковної традиції .

Таким чином, можна відзначити, що філософія Миколи Кузанського наочно демонструє шлях переходу від середньовічних традицій до Ренесансу. При цьому  головне філософське відкриття  Кузанця полягало в розвитку поняття  межі, яку він використовував у тлумаченні природи Бога і геометричних фігур.

 

Проблема співвідношення Бога і світу

Центральною проблемою філософії  Миколи Кузанського є проблема співвідношення Бога і світу. Але його теоцентризм являє собою явище нове і абсолютно чуже всій традиції середньовічного католицького богослов'я. Самовпевненому схоластичному "знання" про бога і в світі Микола Кузанський протиставляє концепцію "вченого незнання", який дав ім'я його першої і найважливішої філософської праці.

Вчене незнання не є відмова від  пізнання світу і навіть бога, це не вихід на позиції скептицизму. Йдеться про неможливості висловити повноту знань в термінах формальної схоластичної логіки, про складність і суперечливість самого процесу пізнання. Філософ повинен виходити в постановці і вирішенні проблеми миру і бога саме зі свого "незнання", з неспівмірності об'єкта пізнання і доданих до нього понять і визначень.

"Вчене незнання" є відмова  від панувала в богословської  думки католицького середньовіччя  "позитивної теології". Єдино можливим способом осягнення бога оголошується так зване апофатичне чи негативне богослов'я.

Саме розуміння бога в філософії  Миколи Кузанського свідчить не стільки про релігійне, скільки філософському підході до проблеми бога і світу. Бог трактується їм як нескінченне єдине начало і разом з тим як прихована сутність всього. В основу свого філософствування Кузанський кладе таке розуміння Бога, яке було вироблено філософією античного неоплатонізму і сприйнято від неї християнським богослов'ям у творах Псевдо-Діонісія Ареопагіта та його послідовників.

Перш за все, це означало відхід від  релігійної персоніфікації бога і спрощено антропоморфних уявлень про нього. Характерно, що, захищаючись від звинувачень у єретичному пантеїзмі, висунутих проти нього богословом Іоганном Венком, Микола Кузанський вважав за необхідне розрізняти бога як предмет релігійного шанування, культу, що грунтується на "позитивних твердженнях" ортодоксальної теології, від бога як об'єкта філософського пізнання, можливого лише з позицій вченого незнання, що зберігає за собою "судження істини".

Отже, Микола Кузанський, ставить проблему бога не стільки як теологічну, скільки як власну філософську проблему. При цьому йдеться про співвідношення кінцевого світу, світу кінцевих речей з їх нескінченною сутністю, з нескінченнию, безмірно великою першоосновою. Осягнення нескінченного буття в його співвідношенні з буттям кінцевим є глибоко філософська проблема.

Розглянута в такому плані, дана проблема не могла бути поставлена і вирішена в межах традиційного богослов'я з його формально-логічним апаратом і жорсткими дістінкціямі. Тут необхідний був інший, по суті своїй глибоко діалектичний підхід, і саме діалектика бога і світу склала головний зміст філософії Кузанця. Трактування бога як нескінченного єдності пов'язана у Миколи Кузанського з діалектичним вченням про бога як осередку єдності протилежностей і про перехід від бога до світу як процес розкриття цієї діалектичної єдності, як про перехід від єдності до множинності, від нескінченності до кінцевого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Принцип єдності.

У світі немає місця, яке  було б більш важливим, ніж якесь  інше місце — «Всесвіт є сфера, центр якої є скрізь, а меж немає  ніде».

На його думку, у Всесвіті все знаходиться  у русі, і в його різних частинах панують однакові закони. Рух універсальний, все переходить з одного стану в інший, все прагне до безмежності, і це прагнення по відношенню до людини перетворюється на нескінченний пошук, у процес сходження людини до Вічності.

Світ — це дзеркало Бога, який в усьому присутній у згорненому вигляді. Іншими словами, світ — це теофанія, почуттєво сприймане явище Бога, кожна річ у ньому унікальна й, одночасно взаємопов'язана з усім іншим. Кажучи сучасною мовою, ми зустрічаємось тут зі схолистичними і голографічними уявленнями про світ. Згідно Кузанському, розуміння Всесвіту як подоби Бога, а плинного як відображення Вічності, дає можливість, через осягнення обмеженого світу, сходити до невидимого, до первісного початку.

Принципова  єдність — одна з основних ідей сучасної фізики на рівні квантової механіки й термодинаміки відкритих систем. Складові частини матерії взаємопов'язані, споріднені і взаємозалежні, і їх потрібно розглядати як невід'ємні частини одного цілого. Світ не можна розкласти на незалежні одна від одної найдрібніші складові, як це робить класична фізика. Кожен об'єкт мікросвіту — це набір відношень, що зв'язують його зі зовнішнім світом.

 

 

 

 

Єдність протилежностей

 

Згідно  з Кузанським, протилежності  й відмінності  збігаються в Богові.

На допомогу розуму, неспроможному  «зв'язати протиріччя», приходить розум- інтуїція, здатна осягнути нескінченне.

«Нескінченність є поєднання протилежностей».

Принцип єдності протилежностей Кузанський розповсюджує і на світ реальних речей. Кожна річ уміщує в собі протилежні тенденції, але здобуває природу домінуючої протилежності. У світі видимих речей єдність протилежностей пов'язана з їхньою подібністю та злагодженістю, а не тотожністю, тому що абсолютна тотожність можлива лише в Абсолюті.

Сучасна фізика в мікросвіті відкриває єдність протилежностей. На субатомному рівні частки одночасно зруйновні і не зруйновні. Там речовина є енергією, об'єкти — процесами, частки — хвилями, об'єкти мікросвіту знаходяться в якійсь визначеній точці й відсутні там, рухаються й не рухаються. Принцип невизначеності говорить, що якщо розгортається одна з властивостей, то згортається інша. В субатомному світі існують пари взаємопов'язаних понять, які не можуть бути одночасно визначені з однаково високою точністю. Чим більше прагнемо визначити одне, тим більше невизначеним стає інше. Одне поняття доповнює інше, як частина й хвиля, що взаємно доповнюють картини однієї й тієї ж реальності.

                 

 

 

 

 

Відповідність і взаємозв’язок 

Жодна частина Всесвіту не є важливішою, ніж інша, і властивості  однієї частини визначені  властивостями решти  частин.

Всесвіт не має ні краю, ні центру; він кінцевий, але не має меж.

Уявлення  про наявність  всього в кожному і кожного в усьому, в сучасній фізиці можна виразити словами: кожна частка вміщує в собі всі інші частки.

Основна ідея Картезіанської парадигми — упевненість, що складні системи  можна зрозуміти, знаючи їхні частини,—  виявилась помилковою.

Подрібнення цілого і послідовний аналіз не дозволяють зрозуміти його природу, а самі складові можуть бути зрозумілі лише з точки зору і в контексті цілого. У світі все взаємопов'язане. Усередині будь-якої системи, космосу — одночасно відбувається безліч процесів, які неможливо охопити, тому що все одночасно впливає й взаємодіє з усім. Процеси, що відбуваються в природі, мають не лінійний, а циклічний характер. Завжди спостерігається зворотній зв'язок, і це дозволяє говорити про самоорганізацію й еволюцію систем. Вивчення світу передбачає міждисциплінарний, еклектичний і синтезуючий цілісний підхід.

Кузанський  перш за все неоплатонік  і ідеї, які ми зустрічаємо в  його працях, не нові. Мова йде про відродження добре забутого старого. Подібне відбувається й сьогодні. Якщо Кузанський відмовляється від схоластики, то сьогодні спостерігається відмова від картезіанської парадигми. Як і в часи Кузанського, так і сьогодні відбувається неповоротне реформування фундаментальних уявлень про світ і людину. Усе рухається, все повертається на кола своя. Нашому часу також потрібне своє відродження й свій гуманізм, відродження прадавніх вчень про єдність, цілісність світу та гуманізм, який зміг би відновити віру в Бога, віру в людину й віру в майбутнє.