Збагачення словникового запасу першокласників на уроках розвитку мовлення

Згадані вміння мають досить широку сферу застосування, формуються під час виконання всіх без  винятку завдань, на матеріалі різних навчальних текстів, однак ефективними  є такі види вправ: переказ прочитаного; стислий і поширений опис добре  відомих предметів; продовження  розповіді; поширення речень; словесне малювання картин; складання казок, віршів, невеличких оповідань, задач, розповідей на вільну тему.

Необхідність навчати  дітей зв'язно висловлювати свої думки  викликала до життя термін «зв'язне мовлення», який закріпився у методиці викладання мови у початкових класах. Під цим терміном розуміється  монологічне мовлення, точніше –  процес, діяльність мовця, послідовний  усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст, тобто сукупність взаємопов'язаних самостійних речень, об'єднаних спільним предметом й головною думкою висловлювання  за допомогою мовних засобів. У методиці мови ці два поняття «зв'язне мовлення»  і «текст» стоять поряд.

У практиці початкової школи  терміном «зв'язне мовлення» називають  розділ методичної науки, який ставить  своїм завданням навчати дітей  розуміти і будувати висловлювання  з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови. По суті, цей термін відповідає тому, що в програмі називається розвитком мовлення. Застосування терміну «зв'язне мовлення» виправдовується тим, що воно актуалізує потребу навчати школярів зв'язно висловлювати думки. А це стає можливим завдяки навчанню дітей монологічному мовленню, яким вони слабко володіють у дошкільному віці.

У молодшому шкільному  віці швидко росте пасивний словник  – кількість слів, що розуміє  дитина. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі, а також  пояснення дорослого відносно сумісних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує  дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб вона зрозуміла розповідь  або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньо сприйнятих нею  ситуацій, необхідна додаткова робота – дорослі повинні цьому спеціально навчити дитину.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в  активній мові дитини є 10–12 слів, в  два роки – близько 300 слів, в три  роки словник складає 1200–1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники, дієслова і прикметники.

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у  ньому є фази прискорення й  уповільнення. Спостерігаються також  значні індивідуальні відмінності  як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання.

На другому році у дитини з'являються перші дво-трислівні  речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: «Дай булку», «Вова  хоче пити», «Що це таке?», «Як це зветься?» Охоче вступаючи з  ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у  дітей потребу в мовленнєвій  діяльності.

В дошкільному дитинстві  в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 6 років мова стає засобом спілкування  і мислення дитини, а також предметом  свідомого вивчення, оскільки при  підготовці до школи починається  навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною.

Розвивається звукова  сторона мови. Молодші дошкільники  починають усвідомлювати особливості  своєї вимови. Але в них зберігаються ще й попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони впізнають  невірно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку.

Інтенсивно росте словниковий  склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут значні індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий  запас значно більший, в інших  – менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з  ними спілкуються близькі дорослі. Приведемо середні дані за В.І. Бадером. В 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки – 1000–і 100, в 6 років – 2500–3000 слів.

Розвивається граматичний  склад мови. Діти засвоюють закономірності морфологічного порядку й синтаксичного. Дитина 3–5 років не просто активно  володіє мовою – вона творчо засвоює  мовну дійсність. У дошкільника  з'являється оригінальне словотворення, яке К. Чуковський описав у книзі  «Від 2 до 5».

Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний  активний словник, дозволяє їй в кінці  дошкільного віку перейти до контекстної  мови. Зміст такої мови розкривається  в самому контексті, який стає зрозумілим для інших. Вона може переповісти  прочитану розповідь або казку, описати картину, зрозуміло для  оточуючих передати свої враження про  побачене. Але це не означає, що в  дитини повністю зникає ситуативна мова. Вона зберігається, в основному, в  розмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної  мови, достатньо послухати як діти розповідають один одному побачені мультфільми, коли вони не закінчують фрази, пропускають  слова і т. ін.

Щоб мовлення дитини успішно  розвивалося, треба:

1) виділяти певні звукокомплекси  з цілого мовного потоку, який  діти постійно чують;

2) здійснювати тонкий  фонематичний аналіз кожного  звукокомплексу, тобто розрізняти  схожі сполучення звуків і  слова, наприклад: «та-то», «ба-ба»,  «хлопчик-м'ячик»;

3) віднести виділене слово  до певного об'єкта, тобто розуміти  слова;

4) узагальнювати однорідні  предмети і називати їх тим  самим певним словом;

5) розуміти ціле речення,  тобто групу слів, об'єднаних певними

граматичними зв'язками; в реченні завжди передана закінчена  думка;

6) засвоїти механізм вимови;

7) засвоїти вміння відбирати  в кожному окремому випадку  потрібні слова і, організовуючи  їх у певні граматичні структури,  передавати свої думки в зрозумілих  іншим людям реченнях.

Усі ці складні завдання дитина розв'язує неодночасно і не однаково успішно. Діти засвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спілкуванні з навколишніми дорослими і в процесі спеціально організованого педагогами й батьками навчання. Від змісту, характеру  і методів такого природного і  спеціального навчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний період її життя.

Мовна діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертання вчителя  до класу, роз'яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки – усе це передано в мові. Щоб написати першу паличку  в зошиті, школяр-початківець повинен  слухати вказівки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олівець, який рядок знайти, де і з чого починати писати.

Протягом навчання в 1 класі  діти слухають, дивляться і діють, працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати  пояснення вчителя і стежити  за його думкою та вказівками. У 1 класі  слухання стає одним з основних видів  спеціальної пізнавальної діяльності школяра.

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню  літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До 3–4 класів словник зрозумілих слів в учнів  різко зростає. При цьому він  поповнюється й образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші  і художню прозу.

Найістотнішою зміною в мовному  розвитку дитини-школяра є ознайомлення її з словом, з мовою як об'єктом  пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишніми людьми. У школі  діти вивчають мову як спеціальний  предмет. Першокласникові спочатку важко розмежувати слово і  предмет, який ним позначено. Тому першокласник довго не може зрозуміти, що слово «малина» – ще не ягода малина. Слово – лише назва відомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відокремлюється від предмета, і першокласник, знову збиваючись, каже: «У малині три склади». Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові «малина» три склади».

Засвоєння грамоти – складна  робота для школяра, вона ґрунтується  на тонкому і точному слухо-зорово-артикуляційному  аналізі і синтезі, на поєднанні  звукової форми слова з його значенням. Маленький учень часто читає  неправильно, ставить наголос не там, де треба, тому слова звучать  спотворено, що заважає розумінню  їх змісту. Читаючи речення, школяр вчиться розуміти зв'язки між словами, правильно називати закінчення слів і читати прийменники та сполучники, що сполучають слова в реченні.

Відповідно до вимог програми в учнів початкових класів мають  сформуватися деякі уявлення про  мову і мовлення: 1) мова є найважливішим  засобом спілкування між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є  звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються  слова, із слів – словосполучення  і речення, із речень – зв'язні висловлювання; 3) мова пов'язана з мисленням; 4) українська мова – мова українського народу; 5) знання з мови застосовуються у практичному  мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти  поєднувати їх; 6) є дві форми мовлення – усна й писемна; 7) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними  допоміжними засобами спілкування  є зорові умовні знаки і звукові  сигнали.

Наведені відомості учні повинні не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення  до власних усних і писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення – невід'ємної  частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається  на спеціально відведених уроках і  продовжується при вивченні всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв'язного мовлення.

Навчальний матеріал на уроці  не може бути просто викладений вчителем – таку розповідь дітям було б  важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними  методами – спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наведене в підручнику, при потребі доповнювати новими фактами.

Вже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови –  її створили люди для потреб спілкування  в умовах спільної праці. За допомогою  мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов'язана із мисленням. Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколишній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, стали давати їм назви. Так з'явилися слова  як своєрідне позначення явищ дійсності. Найменування певного предмета, його ознаки чи дії – це своєрідні  знаки тієї чи іншої мови, які  допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших.

У ході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато, що словниковий  запас мови весь час поповнюється. Недавно в нашу мову ввійшли слова  комп’ютер, астронавт, місяцехід, якими  були названі нові машини, нові професії. І навпаки, багато слів ми перестали  або перестаємо вживати. На основі таких  даних у дітей формуватиметься  уявлений про розвиток мови у тісному  зв'язку з розвитком суспільства.

Для введення нових слів в мовлення учнів потрібно користуватись  тематичним принципом. Даний принцип  дозволяє не тільки знайомити дітей  з новими словами, а й включати їх в активне розмовне мовлення, будувати діалог з відповідної теми, складати розповіді в межах однієї теми. До кожної теми доречно складати тематичний словничок, що охоплював  би слова всіх частин мови, як повнозначні, так і службові.

У початкових класах дітям  прищеплюється любов до рідного  слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов'язком кожного українця є знання й збагачення її.

Показуючи, як люди користуються мовою, слід цілеспрямовано вводити  термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою  мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловлювати свої думки і  почуття, людина використовує слова, поєднує  їх між собою, утворюючи речення, а поєднанням речень будує зв'язні висловлювання.

Під час оволодіння грамотою учні дізнаються, що є дві форми  мовлення – усна й писемна. У 2–4 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мовлення. Вчитель  роз'яснює, що усна форма мовлення призначена для безпосереднього спілкування  того, хто говорить, з тим, хто  слухає. У процесі обміну думками  співбесідники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і навпаки. Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. При усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник. Отже, усна форма мовлення більш динамічна, легше піддається виправленню і доповненню. Однак думка формується безпосередньо у процесі мовлення, співбесідник не має багато часу на обдумування кожного слова, кожного речення. Тому в усному мовленні нерідко трапляються неточно вжиті слова, незавершені речення, небажані паузи.

Учні мають навчитися  чітко вимовляти слова, виділяти більшою силою голосу ті частини  речення, які є відповіддю па поставлене питання, тобто слова, які в даній  ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібнішими для висловлення  думки.