Поняття про інфекційну хворобу. Основні клінічні ознаки

10 Запис про проведене щеплення робиться у формах медичної облікової документації. Вказується: вид препарату, доза, серія, контрольний номер. У разі використання імпортного препарату вноситься оригінальне найменування препарату українською мовою.

11. Після проведення щеплення  повинно бути забезпечене медичне спостереження протягом терміну, визначеного інструкцією щодо застосування відповідного вакцинного препарату.

12. У медичних документах необхідно  відмітити характер і терміни  загальних і місцевих реакцій

13. У разі розвитку незвичайної післявакцинальної реакції або підозри на ускладнення необхідно негайно повідомити керівника лікувально-профілактичного закладу і направити екстрене повідомлення до територіальної СЕС.

14.Медичні проти покази до  щеплень кожній конкретній дитині  встановлюються комісією з питань щеплень, створеною наказом по лікувально-профілактичному закладу.

15. Факт відмови від щеплень  з позначкою про те, що медпрацівником  надані роз’яснення про наслідки  такої відмови, оформляється у  формах мед. облікової документації, і підписується як громадянином, так і медпрацівником, про що повідомляється до територіальної СЕС.

16. У кожному кабінеті щеплень  повинні бути інструкції із  застосуванням всіх препаратів. Вакцини різних виробників для  профілактики однакових захворювань  можна взаємно замінювати.

Обладнання кабінету щеплень: холодильник  або термоконтейнер, шафа для інструментарію і медикаментів, бікси зі стерильним матеріалом, повивальний столик, медична  кушетка, столи для підготовки препаратів до застосування, стіл (шафа) для збереження документів, ємність з дезрозчином.

Медична документація для обліку щеплень: робочий журнал кабінету профщеплень (ф. № 064/о ); карта профщеплень ( ф. № 063/0 ); історія розвитку дитини (ф. № 112/0) або медична карта дитини, що відвідує дошкільну установу, загальноосвітню школу ( ф. № 026/0 ); довідка для дорослих.

Внесені в карту імунізації (ф. № 063-1/0 ) дані засвідчують підписом і  печаткою лікаря.

 ІНСТУКЦІЯ про особливості  вакцинації дітей, що мають  тимчасові протипоказання у зв’язку  з патологією.

Указаний контингент дітей слід вакцинувати АДП-анатоксином або  АДП-М-анатоксином залежно від  віку дитини. Для цього доцільно розподілити дітей на 2 категорії:

 діти, які перехворіли на  гострі інфекційні та неінфекційні  захворювання. Вакцинують у поліклініці через 2 тиж після одужання, в сумнівних випадках – в умовах стаціонару.

2- діти, які мають хронічну соматичну  патологію. Вакцинують в умовах  стаціонару або денного стаціонару  після консультації міського  або обласного імунолога і  відповідного фахівця. Названим категоріям дітей щеплення проводять через 2 тиж від початку клініко-лабораторної ремісії після проведення премедикації (введення натигістамінних препаратів, за винятком димедролу, які призначають за 2 доби до щеплення, у день щеплення та протягом 5 діб після нього.

 

     МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Актуальність: Діагностика інфекційних  хвороб зберігає традиційні методи і  характеризується безперервним удосконаленням відомих методів, пошуком експресних методів. Необхідність подальшої розробки методів діагностики зумовлена рядом причин: збільшення стертих та тяжких форм захворювань, атипових із затяжним перебігом. Своєчасна діагностика сприяє ефективності лікування та профілактиці щодо подальшого розповсюдження інфекційних хвороб.

                                                                  План

1.Принципи діагностики.

 Клінічна діагностика. Особливості  епіданамнезу.

2. Об'єктивне обстеження.

3. Основні принципи медичної  етики і деонтології.

  

   Значення діагностики полягає  в наступному:

є основою для проведення раціонального  та ефективного лікування хворого;

дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й  профілактичні заходи.

   Діагностика ґрунтується  на 2 основних принципах:

1.Повинна здійснюватися з урахуванням  клініки і епіданамнезу.

2. Повинна бути протиепідемічною  і профілактичною - рання діагностика  не тільки для своєчасного  лікування, але й проведення своєчасних протиепід. і проф.. заходів, спрямованих на запобігання поширенню хвороби, профілактику в/лікарняних інфекцій.

   Діагностика ґрунтується  на використанні клінічних і  пара клінічних методів. До  клінічних методів належать:

анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

об''єктивне обстеження органів  і систем хворого.

До пара клінічних відносяться  методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.

 

КЛІНІЧНА діагностика базується на збиранні анамнезу (розпитуванні) та даних об’єктивного обстеження.

CКАРГИ хворого потрібно збирати  ретельно, бо це в багатьох  випадках дає змогу запідозрити  ту чи іншу інфекційну хворобу.  При наявності диспепсичних проявів  (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, частоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо.

АНАМНЕЗ ХВОРОБИ

АНАМНЕЗ- це з'ясування особливостей розвитку хвороби, визначення провідного симптому, визначення ускладнень. Іноді  добре зібраний анамнез дозволяє встановити діагноз.

Анамнез хвороби необхідно збирати  детально й активно. Не можна обмежитись лише розповіддю хворого, треба додатково розпитати його: про особливості початку хвороби, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з'явились основні ознаки хвороби; яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.

 Особливе значення в розпізнанні  інфекційної хвороби має ЕПІДАНАМНЕЗ,  з допомогою якого можна встановити  можливе джерело збудника, шлях  зараження. З'ясовують можливі  контакти з хворими з подібними  клінічними ознаками: вдома, на  роботі; перебування у відрядженні, за кордоном, спілкування з особами, які прибули з епідемічно несприятливої місцевості. Оскільки багато інфекційних хвороб належать до зоонозів, виясняють можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, наявність щурів тощо). Намагаються отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збудник хвороби (при кишкових інфекціях). Необхідно встановити, коли і де вони були придбані, як давно і в яких умовах зберігались, які страви з них були приготовані, час і місце споживання, хто ще вживав сумнівні продукти і яке в них самопочуття. З'ясовують умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий.; чи дотримується хворий правил особистої гігієни.

Важливе значення для діагностики  мають: професія хворого, його вік, стан здоров'я до захворювання, пора року, географічні та кліматичні умови.

Необхідно запитати хворого, на які  інфекційні хвороби він хворів у  минулому. Як відомо, після багатьох з них залишається напружений і тривалий імунітет. Не меншу цінність становить інформація про профілактичні щеплення. Деякі вакцини повністю запобігають виникненню хвороби (кір, краснуха).

Враховують епідемічну ситуацію щодо підозрілого захворювання.

   Ретельно зібраний анамнез  дає можливість виключити чи  підтвердити ймовірність виникнення  тієї чи іншої інфекційної  хвороби.

АНАМНЕЗ ЖИТТЯ передбачає уточнення  про перенесені хвороби, наявність  хронічних захворювань, туберкульозу, цукрового діабету. Важливе значення має алергоанамнез. Уточнюють побутові умови, умови праці та наявність шкідливих звичок.

ОБС

               ОБ'ЄКТИВНЕ ОБСТЕЖЕННЯ- проводять  для виявлення симптомів хвороби  і включає огляд, пальпацію,  перкусію та аускультацію.

СИМПТОМ - ознака патологічного стану або хвороби, яку можна визначити під час обстеження хворого, а також за допомогою лабор., інструментальних методів обстеження.

СИНДРОМ (симптомокомплекс) – група  симптомів, поєднаних спільністю патогенезу.

Усі симптоми можна умовно поділити на 3 групи:

Провідні, вирішальні, специфічні, характерні тільки для певної хвороби.( сардонічна посмішка при правцеві)

Опорні, факультативні. Можуть спостерігатися при деяких хворобах (забарвлення  сечі, світлий кал, істеричність - при  вір. гепатитах, механічній жовтяниці. Менінгіальні ознаки при менінгітах різної етіології.

Навідні - загальні, неспецифічні, недостатні для встановлення діагнозу ( темпер, озноб, головний біль).

Важливо оцінити загальний стан хворого, колір і еластичність шкіри, визначити тургор м'яких тканин, температуру тіла, тяжкість стану хворого. Залежно від ступеня зневоднення, інтоксикації, висоти гарячки, змін свідомості, загальний стан хворого може бути дещо порушеним (задовільним), середньої тяжкості, тяжким і навіть дуже тяжким ( критичним).

ГАРЯЧКА є частим проявом інфекційних  хвороб. Розрізняють нормальну Т (36-37* ), субфебрильну (37,1 -37,9 ), помірну  гарячку (38-38,9), високу (39-40,9*С) і надвисоку (41*С і більше). Суттєве значення мають тривалість гарячки, коливання Т протягом доби.

     Залежно від характеру  температурної кривої, розрізняють  типи гарячок:

-ПОСТІЙНА – коливання між  ранковою і вечірньою Т в  межах 1*С (черевний, висипний тиф,  чума, кір)

-РЕМІТИВНА або послаблена- добові  коливання не перевищують 1-2С( Ку-гарячка)

-ІНТЕРМІТИВНА, або переміжна- добові  коливання вище 2-3*С, причому ранкова  Т, як правило, знижується до  №

- СЕПТИЧНА- добові коливання вище 3*С (сепсис, бруцельоз) з ознобом  і проливним потом

-ЗВОРОТНА- чергування періодів  гарячки з без гарячковими періодами.

-ХВИЛЕПОДІБНА – Т поступово  підвищується і так само повільно  знижується (бруцельоз)

СВІДОМІСТЬ порушується у хворих менінгітом, енцефалітом, печінковій енцефалопатії.

ЗОВНІШНІЙ вигляд та вираз обличчя  можуть бути дуже характерними- правець- сардонічна посмішка

ПОЛОЖЕННЯ тіла: опістотонус при  правцеві, менінгіальна поза – запрокінута  назад голова

ПОВЕДІНКА- збудження при висипному  тифі, агресивність при сказі.

ЗМІНИ ШКІРИ.

БЛІДІСТЬ – при спазмі судин, при кровотечі, депонуванні крові  в судинах черевної порожнини (шок)

ГІПЕРЕМІЯ, переважно обличчя- при  гем гарячках псевдотуберкульозі, висипному  тифі

ЖОВТЯНИЦЯ- відкладення пігменту білірубіну в шкірі- при вір гепатиті, гемолітичної анемії.

ВОЛОГІСТЬ шкіри- надмірне потовиділення, виникає під час критичного зниження Т- при бруцельозі, малярії, сепсисі

СУХІСТЬ шкіри зумовлена великими втратами рідини. При холері.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ (тургор шкіри) визначають узявши шкіру в складку черевної стінки і розгинальної поверхні руки. В нормі складка швидко зникає, у разі зниження тургору (при зневоднені) довго не розпрямляється.

ВИСИПКА. Висипання можуть бути одним  з опорних клінічних симптомів, які мають важливе значення в  діагностиці. Це зумовлено тим, що строки появи висипки, її характер і локалізація  притаманні певній інфекційній хворобі. Розрізняють наступні елементи висипки .

 Енантема – висипка на  слизових оболонках.

 ОГЛЯД слизових оболонок (губ,  рота, глотки, очей, носа) має особливе  значення. При дифтерії- фібринозний  нальот у рото глотці. При вір  гепатиті- жовтяничне забарвлення  м'якого піднебіння. Крейдяний язик  при чумі, "малиновий" при скарлатині/

ВИСИП на шкірі- екзантема

РОЗЕОЛА – цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше – неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім  через 20-30 сек знову зявляється. Утворюється внаслідок розширення судин шкіри. Зникають через 2-3 дня.

ПЛЯМА- елемент висипки, подібний до розеоли за кольором і механізмом утворення, але більших розмірів – від 5мм до 20мм.

Множинні розеоли діаметром  до 1мм утворюють точкову висипку; якщо діаметр 5-10мм – то це дрібно плямиста висипка, якщо більші – крупно плямиста.

ЕРИТЕМА- великі ділянки понад 20мм  гіперемованої шкіри з нерівними  краями. Утворюється внаслідок злиття крупно плямистої висипки чи самостійно (при бешисі)

ГЕМОРАГІЇ- плями різноманітної форми і розмірів, що утворюються внаслідок крововиливів у шкіру, не зникають при натискуванні. Точкові крововиливи називають петехіями. колір геморагій спочатку червоний, пурпурний або фіолетовий, потім послідовно стає жовто-зеленим, світло-коричневим і сірим. Виникають геморагії при ушкодженні ендотелію судин або підвищеній проникності та ламкості їх. Зникають безслідно дрібні через декілька днів, великі – через 2-3 тиж. геморагії можуть нашаровуватися на інші елементи висипки, що свідчить про тяжкий перебіг хвороби. Геморагічна висипка виявляється при менінгококовому сепсисі, висипному тифі, геморагічних гарячках, лептоспірозі.

ПАПУЛА- вузлик, що злегка піднімається над шкірою, має м'яку чи щільну консистенцію, розміри від 1 до 20 мм Рожевого або червоного кольору. Залишає пігментацію та лущення. Утворюється внаслідок розширення судин і клітинної інфільтрації верхніх шарів шкіри. Може бути при краснусі.

ГОРБИК – обмежений, щільний  елемент рожево-червоного кольору, що виступає над шкірою, має розміри від 3-5 до 20мм. У наступному він некротизується, утворюючи виразку або залишає після себе рубець. Буває при лейшманіозі, грибкових ураженнях, туберкульозі.

ВУЗОЛ – щільний утвір, що знаходиться  глибоко в шкірі або підшкірній клітковині, круглої або овальної форми, діаметром від 1 до 5-10см. У процесі розвитку може виразкуватися і рубцюватися. Великі синьо-червоні вузли, болючі при пальпації, називаються вузлуватою еритемою. Утворюються внаслідок скупчення клітин.