Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості та їх значення

Кримінальний закон  дає вичерпний перелік злочинів, тому якщо навіть діяння становить небезпечність для суспільства, але не передбачено законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин. Звідси випливає найважливіше положення про неможливість застосування кримінального закону за аналогією до такого діяння, що безпосередньо в ньому не передбачено. Частина 4 ст. 3 КК України прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.[2]

Слід зазначити, що кримінальне  законодавство України 1922 і 1927 років  допускало аналогію закону, яка означала, що у разі відсутності в Кримінальному  кодексі вказівок на окремі види злочинів, покарання застосовується за тими статтями КК, що передбачають найбільш схожі  за важливістю і характером злочини, з урахуванням правил Загальної  частини. Введення в ці роки аналогії мало усунути прогалини в кримінальному законі, що пояснювалося неможливістю передбачити в тих умовах у КК вичерпний перелік злочинів.[19, 234-236]

Хоча аналогія в перших КК і обмежувалася певною мірою обов'язковим встановленням  схожості діянь (вчиненого і передбаченого  кримінальним законом) за об'єктивними  ознаками, вона давала простір суб'єктивному  розсуду правозастосовних органів  в оцінці діяння як злочину і, в кінцевому підсумку, часто приводила до порушення закону. Тому необхідність зміцнення законності вимагала вилучення аналогії з Кримінального кодексу та утвердження принципу: немає злочину без вказівки на те в законі. Це і було зроблено вже в ст. 7 КК УРСР 1960 року, хоча норми, яка б прямо забороняла аналогію, у ньому не було. Конституція України в ч. 2 ст. 58 містить найважливіший принцип законності: "Ніхто не може відповідати за діяння, які під час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Частина 4 ст. 3 КК України цілком відповідає цьому положенню Конституції України.

З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину - його караність, під чим розуміють загрозу застосування за злочин покарання, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність, за своєю сутністю, випливає із суспільної небезпечності та протиправності діяння: воно тому і є кримінально караним, що суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.

У той же час діяння, за яке в  законі передбачено кримінальне  покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку  його вчинення за нього не буде призначено покарання (наприклад, у зв'язку із закінченням  строків давності, за амністією тощо).

З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак - суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності - характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.

 

1.2 Характеристика окремих критеріїв класифікації злочинів

Класифікація злочинів може здійснюватись  за різними критеріями залежно

від мети такої класифікації та її практичного значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотримання у процесі самої класифікації.

Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінально-правових норм і кримінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння. [5, 192]

Об'єкт посягання є основою  для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини Кримінального кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. Правильне визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його "порядкового числа" в Кримінальному Кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.

Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини:

1) умисні;

2) необережні.

Такого поділу вимагає ст. 23 КК, тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною ( змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності.

  У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК (дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, і враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.

          При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

           Крім категорії тяжких, безпосередньо в КК називаються ще три групи злочинів: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості та особливо тяжкі злочини (ст.12 КК).

           Існує ще й така категорія злочинів,як злочини,що не становлять великої суспільної небезпеки.Кримінальна відповідальність за такі злочини може бути заминена адміністративною.[12]

           Слід погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, можна відносити будь-який із злочинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь його конкретної небезпечності невеликий. Тобто, віднесення вчиненного діяння до категорії злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпечності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчинення може бути визнаний (невизнаний) таким, що містить (не містить) ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину.

        Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у Кримінальному кодексі йдеться в статті 12. Аналіз відповідних положень цієї статті,  дозволяє зробити висновок, що до особливо тяжких належать злочини, якщо:

          а) вони є умисними злочинами;

          б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді довічного ув’язнення або позбавлення волі на строк понад десять років.[2]

         У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій покладений і в основу класифікації злочинів у Кримінальному кодексі від 5 квітня 2001р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ: ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КЛАСИ ФІКАЦІЇЗЛОЧИНІВ ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ ЇХ СУСПІЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ

2.1. Характеристика видів  злочинів залежно від характеру  їх суспільної небезпечності

У Кримінальному кодексі  називаються окремі групи умисних  злочинів залежно від ступеня  і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК (дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, ї враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.

Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на групи незалежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, залежно від завершеності злочинної діяльності - на закінчені та незакін-чені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання.[13, 95]

Виникає потреба класифікації злочинів у загальній частині  кримінального права залежно  від характеру і ступеня суспільної небезпечності, що визначають тяжкість злочину.

Об'єкт посягання є  основою для визначення місця  того чи іншого злочину в системі Особливої частини Кримінального кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. 
Усі злочини в Особливій частині об'єднані (поділені на) в групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його «порядкового числа» в Кримінальному кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, зумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.

Найперше всі злочини слід розділити на дві групи щодо форми вини: умисні та необережні.

В Кримінальному кодексі  визнаються окремі групи умисних  злочинів залежно від ступеня  і характеру їх суспільної небезпечності. В ст. 12 (1) КК дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від вібуття покарання.

Показником характеру  і ступеня суспільної небезпечності  злочину є санкція відповідної  кримінально-правової норми. До тяжких злочинів віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

До особливо тяжких належать злочини, якщо: а) вони є умисними злочинами, передбаченими в ст. 12 КК; б) за їх вчинення законом передбачене максимальне  покарання у вигляді смертної кари або позбавлення волі на строк  понад десять років. З урахуванням викладеного у КК можна запропонувати класифікацію злочинів за їх тяжкісю на чотири групи:

1. Ті, що не являють  великої суспільної небезпечності, -умисні злочині, за які законом  передбачено максимальне покарання  не вище трьох років позбавлення  волі, а також необережні, за які  законом передбачено покарання  не вище п'яти років позбавлення волі.

2. Середньої тяжкості - умисні  злочини, за які законом передбачено  максимальне покарання не вище  п'яти років позбавлення волі, а також необережні злочини, за які законом встановлено покарання понад п'яти років позбавлення волі.

3. Тяжкі - умисні злочини,  за які законом встановлено максимальне покарання не вище десяти років позбавлення волі.

4. Особливо тяжкі - умисні  злочини, за які законом передбачено покарання понад десять років або довічне ув'язнення (смертна кара).[2]

 

 

2.2 .   Кримінально-правові  наслідки віднесення злочинів  до певного виду залежно від  ступеня тяжкості

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини  невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше двох років, або інше, більш  м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є  злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію (умисні і необережні; закінчені і незакінчені тощо). Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне і практичне значення.

Ч. 1 ст. 12 передбачає класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості на чотири категорії:

а) злочини невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Виходячи з цього, матеріальним критерієм такої класифікації виступає суспільна небезпечність певних видів злочинів, яка визначає ступінь  їх тяжкості.