Організація охорони праці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Января 2013 в 16:03, реферат

Описание

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров'я, а також працездатності людини під час роботи.

Содержание

Вступ 3
Розділ 1. Конституційні засади охорони праці в Україні 4
Розділ 2. Гарантії охорони праці
2.1. Закон України «Про охорону працю» 6
2.2. Кодекс законів про працю в Україні 10
Розділ 3. Здійснення охорони праці в українській державі 12
Висновки 18
Список використаної літератури 20

Работа состоит из  1 файл

реферат з права.doc

— 102.00 Кб (Скачать документ)


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни

„Правознавство”


на  тему: „Організація охорони праці”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Конституційні засади охорони  праці в Україні 4

Розділ 2. Гарантії охорони праці

2.1. Закон України «Про охорону працю» 6

2.2. Кодекс законів про працю в Україні 10

Розділ 3. Здійснення охорони праці  в українській державі 12

Висновки 18

Список використаної літератури 20

Дефініції 21

 

Вступ

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров'я, а також працездатності людини під час роботи.

Соціальне значення охорони праці  полягає в сприянні зростанню  ефективності виробництва шляхом удосконалення умов праці, зменшення травматизму і професійних захворювань. Воно проявляється в зростанні якості і продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і підвищенні сукупного національного доходу.

Економічне значення визначається ефективністю заходів щодо покращення умов праці і підвищенні її безпеки.

Законодавство з охорони праці  складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів  про працю, Закону України «Про загальнообов’язкове  соціальне страхування від нещесного  випадку на виробництві та професійного захворювання» та прийнятих відносно них нормативно-правових актів.

У даній роботі розглянуті вищеназвані  документи та проаналізована їх ефективність у нашій державі. Мета роботи – визначити нинішній стан та перспективи розвитку охорони праці і зробити відповідні висновки з рекомендаціями щодо роботи над проектами з охорони праці в Україні.

 

Розділ 1

Конституційні засади охорони праці

Життя людини в суспільстві тісно  пов’язане з її трудовою діяльністю, спрямованою на отримання і використання матеріальних благ.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому  становище людини. Тому такі важливі  права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок страйк, соціальний захист), закріплено в Конституції України.

Відповідно до Розділу 2 Конституції України про права, свободи і обов’язки людини і громадянина статтями 43-46 передбачено наступне:

Кожен має право на працю, що включає  можливість заробляти собі на життя  працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Конституційними гарантіями права на працю виступають положення про те, що держава створює умови для повного здіснення громадянами правв на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Під особливим захистом держави  перебуває право на своєчасне  одержання винагороди за працю. На конституційному  рівні гарантується захист громадян від незаконного звільнення.

Ті хто працює мають право  на страйк для захисту своїх економічних  та соціальних інтересів. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Важливою гарантією вільної  реалізації права на працю виступає заборона примусової праці, тобто такої, здійснення якої вимагається від фізичної особи під загрозою будь-якого покарання і для якої особа не запропонувала свої послуги добровільно. Водночас не вважається примусовою працею військова чи альтернативна служба, а також робота або служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Кожен, хто працює, має право  на відпочинок. Це право забезпечується наданням щотижневого відпочинку, а  також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості робочого дня у нічний час.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційні положення  дають загальну картину законодавчого  оформлення охорони праці людини.

 

Розділ 2

Гарантії охорони  праці

2.1. Закон України «Про  працю»

Особливу увагу серед українського законодавства про охорону праці слід приділити Закону України «Про працю», що був прийнятий 1 березня 1991 року. У ньому зазначаються правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також деякі соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Цей закон визначає основні положення  щодо реалізації конституційного права  працівників на охорону їх життя  і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і  здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія цього закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Державна політика в галузі охорони  праці визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Організація охорони праці передбачена  Розділом 3 закону України «Про працю». Статті 13 – 24 розглядають такі положення  охорони праці як:

    • Управління охороною праці та обов’язки роботодавця
    • Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
    • Служба охорони праці на підприємстві
    • Комісія з питань охорони праці підприємства
    • Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій
    • Навчання з питань охорони праці
    • Фінансування охорони праці
    • Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді
    • Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва
    • Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
    • Інформація та звітність про стан охорони праці
    • Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці

Тепер розглянемо детальніше деякі  положення даного розділу.

Перш за все, на мою думку, потрібно звернути увагу на фінансування охорони  праці. Отже, відповідно до статті 19 визначено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання  нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. Для підприємств,  незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На підприємстві з кількістю  працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

  • видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
  • вимагати відсторонення  від роботи  осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
  • зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та  інших  засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
  • надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Інші положення цього розділу також мають першочерговий характер. Відмітити можна лише одне: кожне з них повинне бути відмічене у трудовому договорі працівника або пояснене перед наймом на роботу. Відсутність такої інформації може вважатися порушенням прав працівника, а свідоме ігнорування робітником таких положень – нехтуванням власними обов’язками.

За розділом 4 «Стимулювання охорони праці» розділяють економічне стимулювання охорони праці (Стаття 25) та відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці (Стаття 26).

Наступні розділи про нормативно-правові акти про охорону праці (розділ5), про державне управління охороною праці (розділ 6), державний нагляд та громадський контроль за охороною праці (розділ 7) та відповідальність за порушення законодавства про охорону праці (розділ 8) розкривають правовий зміст  та гарантії охорони праці.

 

2.2. Кодекс законів про працю  в Україні

Головним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини, є Кодекс законів про працю України. Він являє собою єдиний систематизований законодавчий акт, у якому комплексно ґрунтуються трудові відносини всіх працівників. Його прийнято 10 грудня 1071 року. Поза сумнівом, він не відображає всі особливості розвитку історичних подій, що відбуваються у державі. Тому його 56 разів змінювали. На сьогодні у Кодексі крім преамбули міститься ще 18 глав (265 статей).

Кодекс законів про  працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню  якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

У даному кодексі підтверджені права  працівників, які внесені до Конституції  України, а також їх реалізація (наприклад  ст.2 «реалізація прав працівників  шляхом укладання трудового договору»). Закріплюється рівність прав працівників, регулювання трудових відносин, законодавство про працю, порядок укладання трудових договорів, забезпечення зайнятості, робочий час, час відпочинку, нормування праці, її оплата, матеріальні компенсації, грошова відповідальність працівників за шкоду підприємству, трудова дисципліна тощо.

Глава 1 (Загальні положення) містить норми, що регулюють завдання, права та обов’язки учасників  трудових правовідносин; особливості  регулювання праці деяких категорій  працівників; застосування законодавства  про працю колишніх республік СРСР, міжнародних договорів і угод; нечинність умов договорів, що погіршують становище працівників; додаткові пільги, що можуть надаватися працівникам, і т.н.

Информация о работе Організація охорони праці