Державний бюджет: суть та призначення

       Окрім цього мають формуватися позики бюджету на середньострокову перспективу. Середньострокові бюджетні плани повинні визначати насамперед бюджети розвитку. Необхідність такого планування викликається передусім тим, що воно має здійснюватися на період більше одного року.

       Деталізація й уточнення щодо поточних фінансових ресурсів мають здійснюватися у річних бюджетних планах, які є найважливішими складовими програми реалізації економічної та соціальної політики держави.

       Головним  питанням у розробці нової методології  бюджетного планування є визначення його методів. В економічній літературі виділяють чотири головних методи планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий.

       Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад - індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. Це є найпростіший метод. По суті - це планування "від досягнутого", що власне має місце в бюджетному процесі нині. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і, разом з тим, не сприяє економії бюджетних коштів. Планування "від досягнутого" за умов щорічного перегляду нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів і розмірів трансфертів призводить до ситуації, коли "надлишкові" доходи з місцевого бюджету вилучаються при його плануванні на наступний рік, а "недоотримані"

 

       

38

додаються, що жодним чином не стимулює місцеву владу до розширення бази власних надходжень, а, отже, щодо соціально-економічного розвитку підвідомчих територій, зростання виробництва та розширення сфери послуг.

       Тому, одним з напрямів підвищення ефективності бюджетного процесу є вдосконалення прогнозування соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і окремих її регіонів. Необхідно ширше використовувати методи прогнозування, що базуються як на економетричних моделях (регресія, екстраполяція), що дозволить певним чином формалізувати процес планування та встановити взаємозв'язки між бюджетом та соціально-економічною ситуацією!, загальні тенденції змін економічної кон'юнктури та вплив політики центральних і місцевих органів влади на формування бюджету, так і на експертних оцінках, що дасть змогу максимально використовувати властиве спеціалістам уміння оцінювати перспективу, яке породжується поєднанням фахових знань і професійного досвіду. Доходи та видатки бюджету мають розраховуватися на основі прогнозованих таким чином показниках економічного розвитку держави та її окремих територій. [17]

       Одним з головних методів бюджетного планування, розробки та обґрунтування бюджетних рішень органів влади є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм та нормативів. Економічні норми та нормативи - це науково обгрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат фінансових ресурсів, матеріалів, робочого часу тощо. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з питання розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільне виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

 

       

39

       У цьому контексті нормативний  метод найліпше застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у фінансових ресурсах та створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.

       Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

       В економічній літературі проблема використання нормативів в бюджетному плануванні розглядається передусім в аспекті формування міжбюджетних відносин. В останні роки багато фахівців пропонували застосовувати в бюджетному плануванні нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Відповідні пропозиції знайшли відображення і у чинному законодавстві. Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з законодавче визначеного рівня мінімальних соціальних потреб. [20]

       Багато  авторів вважають, що постановка питання  про розробку таких нормативів, як і узагальненого нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя, взагалі некоректна. На думку деяких фахівців пропонований підхід означає повернення до використання індивідуальних нормативів, оскільки при розрахунку нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості доведеться враховувати реальний стан об'єктів соціальної інфраструктури і відмінності в якості послуг, які вони надають, потреби у фінансуванні об'єктів, так як в регіонах однакові об'єкти можуть потребувати неоднакових поточних і капітальних затрат, різних рівнів задоволення потреб жителів конкретних населених пунктів у суспільних благах і послугах.

       Критики підходу до формування міжбюджетних відносин на основі нормативів бюджетної забезпеченості зауважують, що децентралізація

 

       

40

державних функцій має означати перш за все законодавче закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, виходячи з яких на основі покладених на них функцій, вони самостійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджетних коштів і нестимуть відповідальність за виконання місцевих бюджетів.

       В Україні, яка стоїть на шляху розбудови  демократії, традиції суспільного вибору ще досить слабкі, а використання механізму  суспільного вибору є недостатнім  для обґрунтування розподілу  бюджетних ресурсів. На наш погляд, саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання соціальних благ. При формуванні цих нормативів слід виходити як з науково обґрунтованих показників (фізіологічних, соціальних і т. ін.), так і побажань та запитів громадськості, висловлених шляхом прямої чи представницької демократії. Використовуючи ці нормативи центральні та місцеві органи влади, матимуть надійні орієнтири стосовно рівня задоволення суспільних потреб, що в свою чергу об'єктивно сприяло б оптимальному розподілу бюджетних ресурсів.

       Іншим питанням, недостатньо вирішеним як в практиці бюджетного планування, так і в теорії, є питання визначення періоду тривалості дії нормативу. Одні фахівці вказують на те, що нормативи мають бути стабільними, інші - систематично оновлюватися відповідно до змін економічної кон'юнктури, соціальних умов і т.д. Стабільність нормативів гарантувала б передбачуваність бюджетної політики органів влади на перспективу, самостійність місцевих бюджетів, незалежність їх видаткової та дохідної частин від суб'єктивних рішень влади вищого рівня. Зрозуміло, що термін "стабільний норматив" має застосовуватися лише до натуральних показників (норм споживання, забезпеченості кадрами відповідних професій тощо), тоді як фінансові нормативи та, власне, обсяг видатків бюджету може щоразу змінюватися відповідно до зміни масштабу цін. З іншого боку, закон постійно зростаючих потреб населення, розвиток науки, вимагають постійного перегляду і натуральних норм та нормативів. [29]

 

       

41

       Таким чином, нормативи мають бути лише умовно стабільними. З огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку рівень нормативів повинен переглядатися. Водночас у межах трьох-п'яти років стабільність нормативу означає, що ні вищестоящі органи влади, ні бюджетні установи не можуть на свій розсуд змінювати його.

       Нормативний метод планування, на нашу думку, має застосовуватися на всіх рівнях державного управління - від центрального до рівня територіальних громад. Застосування нормативів лише через призму формування місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, недоврахування проблеми обгрунтування обсягу державного бюджету може знівелювати всі зусилля щодо об'єктивності регулювання як відносин між ланками бюджетної системи, так і самостійності бюджетів місцевого самоврядування. Має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм та нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі можливо встановити оптимальне співвідношення між обсягами бюджетів всіх рівнів, недопущення бюджетної дискримінації.

       Всі методи планування є взаємопов'язаними. Планування бюджетних витрат за нормативами обов'язково має доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дозволяє узгодити потреби з ресурсами. -

       Реалії  економіки України такі, що держава  нині не в змозі забезпечити надання суспільних благ та послуг на рівні сучасних вимог. Нестаток бюджетних коштів свідчить про невідповідність і розбалансованість потреб і ресурсів. За такого підходу кожному рівню бюджетної системи гарантуватиметься лише так званий мінімум видатків бюджету.

       З огляду на це вважаємо за необхідне розробку та застосування в бюджетному плануванні двох типів нормативів: нормативу бюджетної забезпеченості потреб у соціальних благах, виходячи з науково обґрунтованих та раціональних норм споживання, та нормативу мінімальної бюджетної забезпеченості соціальними благами на рівні, зумовленому можливостями бюджетної системи країни.

 

       

42

  

 
2.2     Доходи     Державного     бюджету     і     їх     зв'язок     з     основними  макропоказниками соціального і економічного розвитку держави

     Доходи  Державного бюджету - це фінансові ресурси  держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.

      Склад доходів Державного бюджету України  встановлюється в главі 5 Бюджетного кодексу (стаття 29). Складові частини доходів Державного бюджету України у відповідністю зі статтею 9 Загальних положень наведених на 

 Податкові надходження

Неподаткові надходження

  

  

 
 
 
 
 
Доходи  Державного бюджету  України

 

 

 

Доходи  від операцій з капіталом

 Трансферти, гранти, дарунки

 

 

      Податкові надходження - це передбачені бюджетним  законодавством України загальнодержавні і місцеві податки, збори та обов'язкові платежі. У бюджетному кодексі закріплено, що податкові надходження державного бюджету справляються відповідно до чинного податкового законодавства. На теперішній час це - Закон України „Про систему оподаткування", інші

 

      

43

 

 

спеціальні  закони, укази Президента України та декрети Кабінету Міністрів України щодо справляння тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів. Кодекс окреслює функції бюджетного законодавства в частині закріплення за різними ланками бюджетної системи конкретних джерел надходжень, що утворюються за рахунок податків, зборів та інших обов'язкових платежів, та зарахування цих платежів до бюджетів. Бюджетним законодавством не можуть встановлюватись податки, збори й обов'язкові платежі та порядок їх справляння. [2]

      Особливістю та перевагою Бюджетного кодексу є те, що в^- ньому визначення джерел доходів бюджету запропоновано у такій формі, яка не суперечитиме наступним змінам у податковому законодавстві. У Кодексі встановлено виключний перелік платежів, які закріплюються лише за місцевими бюджетами (статті 64-69). Відповідно решта платежів, що не зараховуються до місцевих бюджетів, мають надходити виключно до Державного бюджету України. Тому у разі зміни системи оподаткування в Україні корективи вноситимуться в окремі статті Бюджетного кодексу, що визначають склад доходів місцевих бюджетів.

      Податкові надходження є вагомою складовою  частиною Державного бюджету України. У 2001 році вони становили 56,4 відсотка загальних доходів державного бюджету. Динаміку і структуру доходів Державного бюджету України показано у таблиці 2.1.

                                             Таблиця 2.1. Структура доходів Державного бюджету