Тематика творів ольги кобилянської

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту Ар крим

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ  ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИМСЬКИЙ  ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» (м. Ялта)

ЄВПАТОРІЙСЬКИЙ  інститут соціальних наук 
 

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ 
 

Анплєєва  КСЕНІЯ мИКОЛАЇВНА 

кУРСОВА РОБОТА

     З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

                                                  НА ТЕМУ

тематика  творів ольги кобилянської 
 
 
 
 
 
 

     Студентка 2 курса групи 21-ЄУ

     Науковий  керівник:

     асистент  кафедри української та російської філології

     _______________  Дудінова Н.О. 
 
 
 
 
 
 

     Євпаторія, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ  І. ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА – НОВАТОР  У ПРОСТОРІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ

РОЗДІЛ  ІІ. ЖІНОЧИЙ ДИСКУРС ВЕЛИКОЇ ТА МАЛОЇ ПРОЗИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

2.1  Жiночий iдеал Ольги Кобилянської за повiстями «Людина» i «Царiвна»

2.2 Осмислення  морально-етичного ідеалу у повістях  «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями»

2.3 Артистично-індивідуалістичний тип жінки як особистості у творчості белетристки (за новелами «Природа»,  «Valse mélancoliqe» та «Impromptu phantasie»)

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         ВСТУП

     Актуальність  роботи. Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної балетристки назавжди. Сучасне літературознавство відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття.

     Ще  з молодого віку письменницю турбує проблема жінки у світі та в  літературі. Поряд із давно усталеним  і звичним світом чоловіків несміливо  вперше  проступає жінка з повноцінним  особистісним світовідчуттям, з багатим  внутрішнім світом, наділена відкритим  розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя, дарованими їй життям. Оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно змінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення, то досить актуальним буде звернутися до основних питань, порушених у творах письменниці.

     Мета  роботи – виявлення емансипаційних тенденцій в українській жіночій прозі Ольги Кобилянської та з’ясування місця жінки у творчості письменниці.

     Досягнення  цієї мети передбачає виконання таких  завдань:

• виявити новаторство письменниці у жіночій прозі;
• розкрити особливості жіночого ідеалу О. Кобилянської;
• дослідити образ сильної жінки у творах письменниці.

     Предметом курсової роботи є прозова спадщина Ольги Кобилянської, у якій найвиразніше простежуються емансипаційні настрої.

     Об’єктом курсової роботи є повісті Ольги Кобилянської «Людина», «Царівна», «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями»; новели «Природа», «Valse mélancolique», «Impromptu phantasie».

     Аналіз  останніх публікацій. Твори Ольги Кобилянської досліджували: Г. Адам^[1], О. Бабишкін^[2], Н. Білоус^[4], Л. Білецький^[5], О. Гаврилюк^[7], І. Дзюба^[11], Л. Луців^[17], В. Погребенник^[19],І. Каменська^[13], Л. Матусяк^[18], Ф. Погребенник^[19], Н. Тимків^[21].

     Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

     У першому розділі під назвою «Ольга Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози» розглядається новаторство Ольги Кобилянської у просторі жіночої прози, зроблено спроби окреслити особливості зображення образу жінки у творчості письменниці та охарактеризувати основні риси феномену жіночого письма в царині української літератури.

     Другий  розділ «Жіночий дискурс великої та малої прози Ольги Кобилянської» присвячений аналізу зразків великої та малої прози письменниці з погляду заглиблення в національну психологію, в особливості світовідчуття жінки. 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА – НОВАТОР  У ПРОСТОРІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ

     З іменем Ольги  Кобилянської в українській  прозі пов'язане опрацювання нової  теми – долі освіченої дівчини, яка  не може змиритися з бездуховністю  міщанського середовища. Письменниця  займає місце однієї з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якої засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX – початку XX ст. Вона виступила як прозаїк-новатор [4, c.36]. 

       «Зміст усієї творчості Ольги Кобилянської – се музика… Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу, – нагадує тобі самого і твій головний обов’язок: боротьбу за красну душу» [10, c.58].  Не сприйнявши традицій побутовізму та описовості, що панували в українській народницькій прозі, Ольга Кобилянська вибудовує власну естетичну, художню систему, в якій домінуючими напрямами є неоромантизм і психологічний реалізм, широко вводяться елементи ліричного імпресіонізму та символізму. В центрі уваги творів письменниці – психологія індивідуальності окремої людини вже потім індивідуальний портрет людини відіб’є в собі риси суспільства чи всесвіту. Творчість Ольги Кобилянської вирізняється багатогранністю, оглядом широкого спектру всезагальних проблем людства, але все ж таки одне з важливих місць у прозі письменниці посідає опозиція чоловічого й жіночого, що конкретизується в зіткненні феміністичних ідей з патріархальною традицією  [«Людина», «Царівна», «За ситуаціями», «Ніоба» та ін.].    

     Ольга Кобилянська жваво цікавилася й  переймалася проблемами жіноцтва. Тема емансипації й жіночого самовдосконалення  та самовираження майже наскрізна. У творчості Ольги Кобилянської постала ціла галерея нових жіночих  образів, які в своїй сукупності є складною формою відображення й  вираження думок, прагнень і почуттів письменниці, що вдумливо ставилася  до життя, всюди шукаючи гармонії та втілення вищих ідеалів краси. Героїні Ольги Кобилянської часто є проекціями її власного «я», доповненими й великою мірою ідеалізованими. Письменниця передусім сама була однією з тих «нових жінок», які хоча й не заперечували цілком шлюбну інституцію, проте сенс свого життя вбачали не лише в завоюванні чоловічих сердець, а прагнули нарівні з ними здобути гарну освіту, віднайти й зреалізувати себе в суспільно-корисній діяльності, щоб осягнути незалежне становище. Для патріархальної свідомості такі погляди на життя межували з аморальністю; щоб відновити порушену гармонію, потрібні були також і «нові чоловіки», які б зрозуміли й підтримали жіночі починання [8, c.135]. Ці мотиви притаманні багатьом творам Кобилянської, але найчіткіше вищезгадані концепції простежуються у трьох повістях – «Людина», «Царівна» й «Через кладку», що поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване жіноче питання .   

     Кожній  жінці-літераторці притаманний неповторний, індивідуальний авторський стиль, але  існує низка його творчих ознак, які варто об’єднати не за тематикою  або жанром, а за ідейними першоджерелами, викликаними типовими приватними прагненнями  та інтимними хвилюваннями. Жінки-письменниці, здається, часто гостріше відчували  застійність літературного процесу  й усієї духовної атмосфери (і  це можна пояснити, крім всього іншого, ще й могутнішим впливом старої традиції на них, більшою залежністю, тіснішими  рамками, в які завжди заганяє  жінку патріархальне суспільство) – так само, як і необхідність ціннісної переорієнтації. Вони були незрідка сміливіші й радикальніші чоловіків, хоча на жінок сильніше тисли патріархальні обмеження й табу.

     Імена авторок-жінок рідко згадувались  на початку літературного процесу, причиною чого був статус жінки-берегині домашнього вогнища. Протягом століть  письменники показували суто чоловічий  погляд на світ, намагаючись у своїх  творах зобразити психологію представниць прекрасної статі, але далеко не завжди могли зробити це повноцінно, різнобічно, органічно. Створення типових образів  матерів, дочок, коханих приховувало  жіночі таланти, нівелювало оригінальні  особистісні риси.

     Одна з провідних тем Ольги Кобилянської — тема жінки, а саме: жінки-інтелігентки. Від «Людини» (1894) через «Царівну» (1896), «Valse melancoligue» (1898), «Ніобу» (1906), «Через кладку» (1912), «За ситуаціями» (1913) та інші повісті й новели. Саме від розробки цієї болючої, соціально гострої на той час теми почалося вторгнення юної Ольги Кобилянської в реальне життя. Вперше ця тема могутньо зазвучала в творчості Т. Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку долю жінки-кріпачки, жінки-матері. Ольга Кобилянська спиралася на їхній досвід, але об'єктом свого художнього дослідження обрала  жінку-інтелігентку з нижчих суспільних верств, жінку, яка терпіла не від давнього кріпацького лиха, а від сьогочасного – соціального і родинно-побутового, її жінки – здебільшого вихідці з незаможних або малозабезпечених родин, прагнуть вирватися із заскорузлого, ретроградного середовища, здобути освіту, а отже – незалежність, рівноправність із чоловіками, розвинути свою духовну силу, стати корисними народові і суспільству. Твори цього циклу, зокрема повісті «Людина» і «Царівна», виникли значною мірою під впливом ідей феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку, зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість культурно розвиватися. Щоправда, прихильники феміністичного руху прагнули осягнути поставлену перед собою мету в рамках існуючого ладу, без його кардинальної зміни. Саме тому феміністичний рух, зокрема на українському грунті, мав обмежений характер, не зачіпав, власне, основ капіталістичного ладу. Проте він мав прогресивне значення, оскільки ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки, спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього висвітлення в публіцистиці, художній літературі [4, c.38].

     Довгий  і складний шлях пройшла Ольга Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування художніх традицій народу, реалістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольги Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу.

     Поглиблення й розширення світогляду Ольги Кобилянської зумовило її звернення до життя селянства. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань героїв. У творах з життя села, насамперед у повісті «Земля», особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психології людини, передавати найтонші порухи її душі. За манерою письма Ольга Кобилянська – в період зрілості її таланту – виступає визначним художником слова нової соціально-психологічної школи, репрезентованої в українській літературі кінця XIX – початку XX століття іменами М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, С. Васильченка та ін. Саме ці новаторські риси прози письменниці мала на увазі Леся Українка, коли у статті «Малорусские писатели на Буковине» зауважувала, що Ольга Кобилянська – «наследница Федьковича по таланту, но не продолжательница его манеры» [5, c.23]. Реалізм Ольги Кобилянської збагачувався романтизмом («Некультурна», «Битва», «В неділю рано зілля копала...» та ін.), він був далеким від етнографічно-побутового реалізму письменників народницького напряму, спирався на досягнення світової художньої думки.

       Під благотворним впливом європейської  культури Ольга Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модерну, для письменниці вони були особливо близькими, адже головним об’єктом її дослідження було людське єство із загостреним відчуттям прекрасного і потворного.

     Письменниця виявила високу художню майстерність і в малих оповідних жанрах, і в широких повістевих формах. Її новели, повісті, крім російської, перекладені  польською, чеською, словацькою, болгарською, угорською, румунською та іншими мовами, утверджують ідеали добра, справедливості, краси людських відносин.