Вживання синонімів у творчості українських письменників

Вдавшись до експериментальної підстановки синонімів у наве­дених ілюстраціях, побачимо, що прикметник «прудкий», який так добре поєднується з іменником «хода», вже не зовсім придатний для сполучення з іменниками «рух» та «думка». Таким же недоречним буде означення «жвава» до іменників «течія (річки)», «думка». Зате прикметник «бистрий», маючи більш широке, загальне проти двох перших значення, виявляється найбільш «сполучним», бо може заступити в цих прикладах без відчутної різниці і «прудкий» і «жвавий». Натуральність поданих тут сполучень прикметника з іменником ґрунтується як на смисловій узгодженості сполучува­них слів, так і на відповідності даних сполучень з тими зразками, що вже усталилися в мові традицією свого вживання.

Характерним джерелом розширення синонімічних рядів при­кметників у Коцюбинського, уже зрілого майстра слова, є ампліфі­кація як близьких по смислу, так і семантично різнорідних озна­чень. Зрідка в ампліфікаційних рядах зустрічаємо і прикметники-присудки; в одних рядах ці прикметники близькозначні, тобто без­сумнівно синонімічні, в інших — семантично віддалені, але спе­цифічним застосуванням у фразі цілеспрямовано зближені, отже, уподібнені синонімічним.

Візьмемо насамперед приклади, де ампліфіковано синонімічні прикметники і дієприкметники (подаємо їх у сполученнях з тими словами, з якими вони поєднані у більш широкому контексті): «вірні, незрадливі приятелі» (І, 348); «почувала себе апатичною, байдужою» (І, 355); «лихих, недобрих людей» (І, 356); «одиноке, самотнє серце» (І, 411); «все мені противне, все гидке» (І, 423); «таке гидке щось, таке противне» (II, 219); «натоплене , струджене тіло» (І, 392); «в оборону народних і людських прав» (І, 415); «несита, з а г р е б у щ а людина» (II, 80); «тіло стало ліни­вим, млявим» (II, 200); «він був могутній, потужний, все знав» (II, 340); «с крите, затаєне в собі» (II, 285) і інші под.

Таке вживання у фразі поряд двох синонімічних слів дозволяє авторові підкреслити, виділити названу цими синонімами ознаку і привернути тим самим до неї (ознаки) увагу читача. Інколи по­становка поруч двох синонімів зумовлена ще й потребою уточни­ти, увиразнити значення першого другим чи навпаки.

Аналогічне призначення і тих ампліфікаційних рядів, у яких виступають дещо віддалені, а іноді й зовсім далекі семантично слова: «...і він став на роботу спокійний, байдужий, хоч в очах було щось с к р и т е, щось запечатане», «...так само (парубки. — Л. П.) холодні й байдужі до того, що роблять ноги» (Як ми їзд. до Кр., авт., II, 239); «—Ай! Ви­соке, чисто жіноче і різко-дзвінке, воно («ай!». — Л. П.) в блискавку злилося з рожевим тілом та лопотом ніг» (В дор., авт., II, 207); «..він чув се, і се підіймало у ньому не­щирий, чужий, роблений гнів» (Що зап. в кн. ж., II, 274); «...дивився (Іван. — Л. П.) на неню таким глибоким, ста­рече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі» (Тіні з. п., авт., II, 306).

Тут, як і в поданих вище прикладах ампліфікації прикметни­ків, ампліфіковані слова сприймаються не кожне зокрема,  а суцільно, як підкреслено-всестороння характеристика однієї і тієї ж ознаки. Цим ампліфіковані слова наближаються до синонімів і пе­ребувають ніби на грані синонімічності, хоч і не є «повноцінними» синонімами. Значну роль у смисловому зближенні цих слів (тобто в наближенні до категорії співвідносних) відіграють спільні для них в кожному окремому ряду прикмети: однакова цілеспрямова­ність, однорідне емоціональне забарвлення і аналогічна функція у фразі.

Отже, можна сказати, що однакова функціонально-стилістична цілеспрямованість слова служить часом смисловому зближенню різнорідних семантично слів, а це є одним із джерел поширення синонімічних рядів. Акад. В. В. Виноградов відмічає, що саме в мові художньої літератури загальна синоніміка літературної мови безмежно, незмірно збагачується .

Звертають на себе увагу в творах Коцюбинського зразки амплі­фікації прикметників-постпозитивних означень (особливо бага­то їх у творах останнього десятиріччя його письменницької діяль­ності) : «...простерла (ніч. — Л.П.) сині крила і тихо вкрила одвічні бори, чорні, похмурі, застиглі...» (У гр. св., II, 106); «Ліс обгортав їх, холодний, сумний, мовчазний» (Там же, II, 107); «Всі вони (мусульмани під час молитви. — Л. П.) злились разом в одно суцільне тіло, у один спільний голос, який веде пісню, довгу, скучну, монотонну...» (Під мін., II, 128); «І знов те «ай», таке високе, лоскотливо-жіноче і срібно-дзвінке» (В дор., авт., II, 211); «...(Іван. — Л. П.), .застиглий і нерухомий, витягнув шию і з радісним напру­женням ловив дивну мелодію пісні» (Тіні з. п., авт., II, 309).

З наведених ілюстрацій видно, що в одному ампліфікаційному ряду зустрічаються ближчі, в іншому віддаленіші між собою щодо семантики постпозитивні означення. Але функціональна однотип­ність таких означень у всіх рядах, а також віднесеність їх (озна­чень) до того самого слова у фразі ніби згладжує смислову різно­рідність цих прикметників, через що дані ампліфікаційні ряди наближаються певною мірою до синонімічних. Таким чином, пост­позитивне положення означень, посилюючи синтаксичну однорід­ність цих членів, сприяє і їх семантичному зближенню. Зауважимо, до речі, що в роботах про мову художніх творів М. Коцюбин­ського прийом винесення означень за означуване слово квалі­фікується як одна з «витончених деталей» стилістичного синтак­сису письменника.

Широко представлені в творах М. Коцюбинського синоніми-прислівники. Прислівникова синоніміка письменника спрямована як на відтворення тонких смислових нюансів, так і на урізноманітнення контексту шляхом добору близькозначних слів різного звучання.

«Прислівники, як самостійна частина мови, сформувалися на ґрунті інших повнозначних слів, переважно прикметників і іменни­ків, меншою мірою — займенників і числівників і, ще рідше, діє­слів»,  — тому вузькість чи розгалуженість синонімічних гнізд при­слівників завжди зумовлена до певної міри кількісним складом синонімічних рядів тих слів, які стали базою для утворення при­слівників.

Лексичне значення та стилістичне навантаження прислівників-синонімів у більшості випадків чітко пов'язується з семантичною і стилістичною значущістю слів, від яких вони утворені. В україн­ській мові, так само як і в російській, «найпродуктивнішим спосо­бом утворення прислівників є відрив тієї або іншої відмінкової форми іменника чи прикметника від всієї системи відмінювання даного слова і перетворення колишнього закінчення в особливий прислівниковий суфікс»

У словнику творів Коцюбинського переважають прислівники саме такого способу творення (точніше сказати, такого походжен­ня), тому ми не будемо розгортати коментарів до них і обмежимось переліком найуживаніших письменником груп прислівникових сино­німів.

1) Ряд прислівників-синонімів застосовує автор для означення ступеня трудності чогось чи в чомусь або використовує як предикат з таким саме значенням — «нелегко», «тяжко», «важко», «трудно»: «Вибратися однак з темної, покрученої та вузької чорториї було нелегко» (Дор. цін.., авт., І, 428); «Але й тут вода зносила пліт і нелегко було пристати до берега» (Там же, авт., І, 437); «Не­щасний Гільє зв'язав у вузлик своє майно і вибіг з хати. Тяжко йому було» (Нюр. яйце, авт., 1,84); «І мати, і перший чоловік її не конче звертали увагу, чи їй було тяжко, чи не тяжко» (На віру, авт., І, 141); «Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали й очі блищали як у звіра, що попавсь у лабети» (Дор. цін., авт., 1,444); «Він важко дихав, втомлений бійкою, а всередині в нього тремтіла зла радість...»; «Від кого пішла та думка — трудно було сказати» ; «Так трудно... так тяжко... Ідеш вперед, як у тернах, що рвуть твоє тіло» (Під мін., персон., II, 157); «Так трудно дихать, що хочеться обернутись до нього (вітру. — Л. П.) спиною» (Тіні з. п., авт., II, 321).

2) При відтіненні вищого ступеня ознаки як синонімічні паралелі використовуються прислівники «дуже», «занадто», «надзвичайно», «страшенно», «особливо», «сильно», «несказанно», «тяжко», «страх»: «Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дуже заболів той пальчик, що втяла серпом...» (Хар., авт., І, 91); «Той (парубок. — Л. П.) до послуг, дуже галантний, але сам везти не може і обіцяє знайти підводу» (Як ми їзд. до Кр., П, 236); «Я роблюсь занадто чутким, мої очі помічають те, чого раніш не бачили» (Цв. ябл., від авт., І, 499); «Кидаюсь в натовп, занадто поспішно, і комусь наступаю на ноги» (На остр., від авт., II, 419); «Хтось незвичайно поспіш­но повісив лампу, і Лазар побачив високу хату з одним вікном...».

В даному синонімічному ряду можуть виступати, залежно від, умов текстуального оточення,  й інші прислівники: «— Шановний добродію! Ви вчора позволили собі тяжко образити мене...» (Поєд., персон., 1,492); «...Він добрий, Марко мій... зате його па­рубки й дівчата страх люблять...»; «Тихович блідий, вельми зрушений, підійшов до нього» (Для заг. д., авт., І, 295).

3) Великий синонімічний ряд складають прислівники, які Ко­цюбинський використовує у своїх творах для означення ступеня швидкості у протіканні дії: «Йон хутко упоравсь» ; «(Харитя. — Л. П.) хутенько зварила куліш» (І,89); «...почав одкручувать гайку. Швидко й нетерпляче (II, 170); «І Лазар встав, але так швидко, що жандарм аж підскочив» (II,203); «...поспішно висмикнув ...кисет з тютюном» (І, 317); «одягавсь поспішно» (II, 375); «нашвидку застібала (капот)» (II, 215); «...нашвидку стискав руку Раїсі» (І, 407); «Спішно увійшов у примарію (І,276);

Серед величезної кількості зразків бездоганного застосування синонімів даного ряду ми зустріли лише один випадок невиправда­ного, на наш погляд, вживання прислівника «швидко» в такій фразі (правда, в ранньому творі письменника): «Семен, лихий та сердитий, швидко поспішався з майдану» (Ціп., авт., І, 193). Тут само лексичне значення дієслова «поспішався» цілком чітко відтіняє той момент, що дія відбувається досить швидко, а тому не потребує уточнення обставинним словом — воно в такому спо­лученні зайве. Крім того, внаслідок семантичної близькості прислів­ника «швидко» до дієслова «поспішати(ся)» сполучення цих слів перетворюється у недоречний тавтологічний вислів.

4) Навколо прислівника «тихо» групуються в основному два синонімічні ряди.

а) Прислівники-синоніми, що відтіняють безшумність руху: «Тихо пересувались лакеї у чорних фраках...» (11,291); «...тихо одхиляв двері кошари» (ІI,336); «Йон винісся на руках... на пар­кан і беззвучно переліз на другий бік» (І,319); «Нечутно ступають пастухи в постолах» (ІI,321); «...безшелесно бро­дять тіні з місця на місце» (II, 414); «...потиху й обережно всі посунулись до берега» (І, 431).

б) Прислівники-синоніми, що передають уповільнений темп руху: «Вона... пройшла далі тихо і спокійно, мов єгипетська жриця» (І, 377); «...взяли (цигани. — Л. П.) Остапа — один під пахви, другий за ноги — й тихо посунулись до хати» (І, 451); «Вона спускалась тихо, поволі...» (І, 477).

5) Синонімічні прислівники «навколо», «довкола», «навкруги», «кругом» визначають місце чи спрямування чогось: «Навколо було тихо» (І, 432); «Роздивляюсь навколо — пасажирів ба­гато» (II, 268); «— Ай—вай! — тремтить зітхання довкола» {II, 174); «...тоді д о в к о л а робилось тихо» (II, 175); «Навкруги темно і тихо» (І, 357); «Соломія оббігла навкруги хату...» (І, 462); «...голодні кози блукали кругом з жалібним плачем» (II, 178).

6) Кілька синонімічних паралелей використовується для вира­ження безуспішності, марності якої-небудь дії: «Дурно Маланка збирала насіння, дурно плекала надії» (II, 35); «...не завдавати дурно собі і дівчині жалю...» (І, 325); «Скрегнув розлючений голос (пана. — Л. П.)... Даремне. Челядь вже біля брами» (II, 35); «Надаремне циган благав пустити його...» (І, 290); «Надаремне Джіафер бігав по місту...» (II, 139); «На­даремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки живою» (II, 332); «...не пропаде марне наша екскурсія» (І, 337); «...пішли літа марне з світа, як лист по Дунаю» (II, 12); «Отак загине марно життя...» (II, 263). Найчастіше вживає автор синонім цього ряду «надаремне (-о)».

7) Прислівники-синоніми «прихильно, «привітно», «приязно», «ласкаво» письменник вживає для відтінення ознак доброзичливо­сті, що супроводять якусь дію: «прихильно розмовляв» (II, 192); «Він привітно хитав їм головою...» (II, 176); «...привітно дивилися на нього» (II, 310); «Ліда ...прихильно схилилась в бік дядька» (II, 388); «...блискучі очі приязно дивилися на нього» (II, 335); «Ласкаво слухало небо простосердечну молитву...» (II, 320). Примикають до даного гнізда прислівники «лагідно» і «тепло», вжиті в таких сполученнях: «Тільки капличка — ла­гідно сяє рожевим світлом...» (II, 237); «Вона йшла перед нього... і сміялась весело й т е п л о, як сонце» (II, 211).

8) Як синонімічні паралелі виступають прислівники «пильно», «уважно», «сумлінно», «напружено», коли вони вживаються з діє­словами сприймання, напр.: «пильно придивлявся» (II, 289); «уважно придивлявся» (І, 290); «...вухо уважно ловило кинуте слово» (II, 67); «...оглядали пильно й сумлінно, мов корову на ярмарку» (І, 362); «напружено слухала» (II, 160).

Крім цих часто вживаних Коцюбинським прислівникових синоні­мів, що об'єднуються в більш чи менш широкі синонімічні ряди, можна назвати ще багато співвідносних прислівникових пар, які використовуються переважно в цілях урізноманітнення контексту: «неспокійно» (І, 396; II, 71) — «тривожно» (І, 397; II, 71); «хо­лодно» — «неприязно» (І, 357); «несвідомо» (І, 311; II, 78) — машинально» (І, 309; І, 501) і «механічно» (II, 291, 295); «слабо (освітлений)» (І, 405) — «ледве (освітлений)» (І, 406); «насилу (пролазив)» (II, 86) — «ледве (протиснулась)» (II, 99); «скоро» (І, 402) —«швидко» (І, 422); «чимдалі» — «все більше і більше» (І, 395); «уперто» (І, 359; І, 439) — «завзято» (II, 409); «ста­ранно» (II, 291) — «акуратно» (II, 384); «прекрасно» (II, 229) — «чудесно» (II, 232); «нерано» — «пізно» (II, 71); «дивно» (II, 53) — «чудно» (II, 56); «голосно» (І, 345) — «гучно» (І, 390); «часом» (І, 403) — «інколи» (І, 410) (є ще «зрідка» — II, 327); «пишно» (І, 402) — «поважно» (І. 459); «байдуже» (І, 364) і «байдужно» (І, 297; II, 207) — «апатично» (І, 276; І, 365); «не­минуче» — «напевно» (II, 92); «виразно» — «ясно» (II, 196); «краще» — «лучче» (І, 397); «урочисто» (II, 372) — «торжественно» (І, 356); «сумно» (І, 298; ї, 401) — «журно» (І, 261) і «жур­ливо» (II, 39) — в окремих випадках в такому ж значенні «скор­ботно» (II, 355; II, 399); «грізно» (І, 109) — «суворо» (І, 303); «лячно» (11,169; II, 313) — «страшно» (II, 177; II, 391); «соромно» (І, 280; II, 398) — «стидно» (II, 395).