БЖД

Умовні рефлекси –  це поведінка, яку набувають у  результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати дії у напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних  якостей центральної нервової системи є її здатність створювати осередки гальмування і осередки активності (домінанти). Здатність до довготривалої активної праці та протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи за відношенням до збуджуючого та гальмуючого процесів, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також здатність до екстреної мобілізації в аварійній ситуації. Здатність успішно діяти, не дивлячись на відволікаючі фактори. Від рухомості й лабільності нервової системи, від урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки, як здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.

Розвиток психіки  і поведінка людини

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20–30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало бувалої сили, витривалості. Не дивлячись на це, людини за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос. Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він пройшов, головним чином, у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система. Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему: реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє про себе. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка  – це дії, вчинки, які успадковуються видом “homosapiens”. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками  – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контр олем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а іншої – знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній світ, так і на внутрішній світ самого себе. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Інстинкти й навички  можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

– зумовлює її відмінність  від інших (стать, темперамент, риси);

– виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка у конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини – безліч, та всі вони характеризуються умовами їх появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. Їх можна  класифікувати за трьома основними  ознаками:

1. Атрибути – це невід’ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я, мова, спрямованість).

2. Риси – це стійкі властивості,  що проявляються постійно, їх  дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).

3. Якості – це ті властивості,  які мають різний ступінь вияву  залежно від умов ситуацій (здібності,  сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність із внутрішнім і зовнішнім  середовищем. Людина має певний каркас постійних властивостей (атрибути та риси), який “зафарбовується” певними якостями.

Якості людини

Якості людини – це ті її властивості, які виявляються по-різному, залежно  від умов, ситуацій. Розглянемо основні  властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності – це психофізіологічні  властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого  світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні – притаманні багатьом людям, спеціальні – це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів у якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, що виявляються у творчому розв’язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні – талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей – геніальність. Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатком. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття.

Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ. Це відображення властивостей предметів, що виникають  у людини при безпосередній дії  їх на її органи чуття. Відчуття має  рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

Сприйняття – це відображення у  свідомості людини предметів як цілісних образів при їх безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяний минулий досвід, очікування, застереження, значимість для людини того, що вона сприймає. Інформація, що сприймає людина, накладається на ту, яка у неї вже є.

Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:

– провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо);

– формою існування матерії (простір, час, рух);

– активністю (сприйняття мимоволі й  навмисне).

Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного  мозку.

За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити  небезпечну ситуацію і адекватно  відреагувати на неї. Особливе значення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту часу, сприйняття простору тощо.

Сприйняття взагалі та здібності  щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам’яті.

Пам’ять – одна із найважливіших  функцій людського мозку. Якщо сприйняття – це початковий етап пізнавального  процесу, відображення об’єктивної  реальності, що діє на органи чуття  в даний час, то пам’ять – це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам’ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, уміння, звички). Людська пам’ять утримує  два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції упродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється  безумовними рефлексами й інстинктами  та передається спадково.

Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).

Рухова пам’ять – це пам’ять  на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова пам’ять є  образною пам’яттю, коли інформація сприймається і фіксується через певні органи чуття.

Емоційна пам’ять визначає відтворення  певного чуттєвого стану при  повторному впливі тієї ситуації, у  якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна пам’ять поділяється  на словесну й логічну. Словесна пам’ять  формується слідом за образною. Характерна риса її – точність відтворення. Особливості  логічної пам’яті виявляються у  запам’ятовуванні лише суті тексту.

Набута пам’ять поділяється за формами на: миттєву, короткочасну, проміжну й довготривалу.

Миттєва пам’ять – це форма  збереження інформації впродовж незначної  миті; інформацію не можна затримати  в пам’яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті – 10–60 с.

Частина інформації із миттєвої пам’яті  потрапляє до короткочасної, час  збереження якої – декілька хвилин.

Інформація з короткочасної  пам’яті після певного перекодування  потрапляє до проміжної пам’яті, де вона зберігається, доки не з’являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам’яті становить години. Процес очищення проміжної пам’яті відбувається переважно у сні, й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка та призначення.

Обсяг довготривалої  пам’яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній  інформації. При необхідності використання інформації із довготривалої пам’яті  вона знову переводиться до короткочасної.

Усі види пам’яті взаємопов’язані за обсягом, точністю відтворення і забуванням.

На розвиток якості пам’яті  людини впливають її фізичний і психічний  стан, тренованість, професія, вік. Пам’ять  погіршується з віком. До 20–25 років  пам’ять покращується і до 30–40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам’ятовувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам’ять зберігається і в похилому віці.

Реалізація різних видів  і форм пам’яті зумовлюється особивостями сприйняття інформації, потребами й мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму. Пам’ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини, та проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню.

Мислення – це найвища  форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього  світу, суті цих явищ і зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори.

Мислення спрямовується  на вирішення певних завдань –  від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Уся мислима діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Аналіз – це поділ  подумки предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення  цих компонентів.

Синтез – поєднання  подумки в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Узагальнення – виділення  на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є  характерним для певного явища, предмета, об’єкта.

Абстракція – виділення  суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.

Конкретизація – перехід  від загального до часткового, зв’язок  теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Для забезпечення надійності та безпеки у складних ситуаціях  слід виділити такі риси мислення: винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, роздумливість.

Психомоторні здібності  характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним  або декількома рухами.

Види рухових реакцій:

– сенсорні реакції як реакції на зовнішній вплив, у яких реалізований зв’язок сприйняття та адекватного руху;

– сенсорна координація, що включає координацію рухів  руки, обох рук та рук і ніг.

Психомоторні здібності  впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність. Для підвищення рівня сенсорної та рухової активності важливу роль відіграє увага.

Увага займає особливе місце  серед психічних явищ. Увага –  це спрямованість та зосередженість у свідомості на об’єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

До основних функцій  уваги належить вибір впливів, регулювання  і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.

Концентрація уваги  – це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.

Стійкість уваги –  це тривалість привертання уваги  до одного й того самого об’єкта  або завдання. Стійкість мимовільної  уваги, що виникає без зусилля, всього 2–3 секунди, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці.