Основний зміст та поняття людського фактора

 

Зміст

Вступ

1. Основний зміст та поняття людського фактора
2. Ступені ризику та вплив людського фактора на них
3. Оперативні фактори безпеки людської поведінки

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Зараз вплив "людського  фактору" на безпеку визнається всіма  приватними та міжнародними організаціями, що забезпечують інтеграційні процеси  в окремих сферах професійної  діяльності. Це знаходить додаток  в розробці різних директивних документів і кодексів, в проведенні різних конференцій і є мотивом вкладання  значних коштів у наукові розробки.

У деяких наукових роботах  проблема «людського фактора» ставиться  на перше місце, але вони зазвичай розглядають проблему лише частково. Такі роботи пропонують переважно практико - пріложние або організаційно - адміністративні  рішення, які застосовні тільки до окремих  аспектів здійснюваної діяльності та не дозволяють розкрити загальні тенденції  процесу забезпечення безпеки. Подібні  рекомендації зазвичай наводять експертів  на пошук "головного винуватця" і не сприяють розкриттю більш  глибоко знаходяться слабкостей, що є причиною виникнення даної критичної  ситуації.

Є ще інший, рівно протилежний  підхід, який ставить акцент на технологічний  аспект безпеки, а облік впливу людського  фактора в ньому зводиться  до створення нових або зміни  старих інструкцій і вказівок. Однак  факти неспростовно доводять, що незважаючи на технологічні зусилля і постійно збільшуються витрати, аварійність  з вини людини неухильно зростає! Стає зрозумілим, що додаток одних  тільки нових технологій та впровадження інноваційних розробок не дозволить  існуючі проблеми. Разом з технологічним  проривом, в області безпеки потрібен і інший паралельний прорив - по дослідженню «законів поведінки» людини.

Отже, метою написання реферату є дослідження впливу людського  фактору на безпеку.

 

 

 

 

1. Основний зміст та поняття людського фактора

Необхідно відзначити, що у  літературі, проблема сутності та змісту поняття людського фактора розглядається у багатьох аспектах. Вона притягує до себе увагу не тільки філософів, але й економістів, психологів. Так, психологи, обґрунтовуючи свій інтерес до проблеми людського фактора та шляхів його активізації, відзначають, що свідомість людини включає у свій зміст як знання явищ дійсності, так і відношення до них. Останнє виступає своєрідним сплавом раціонального, емоціонального та вольового моментів свідомості і може бути позитивним або негативним, активним або пасивним.

Психологічна перебудова – це і є зміна внутрішнього світу людини, її орієнтація і мотивація  поведінки, здатності до дії [11, 20]. Таким чином, психологічна наука акцентує увагу на дослідження внутрішнього світу окремої людини. Можна допустити, що вирішення проблеми сутності людського фактора можливе на шляху співвідношення особистих властивостей людини з його діяльним відношенням до дійсності, на шляху дослідження механізму прояву суспільно-значимого на індивідуальному рівні, рушійних сил та джерел людської активності, тобто філософський аналіз, що дозволяє зняти однобічність вузькоспеціального підходу.

Слід відзначити і те, що у розумінні процесів об’єктивної  детермінації діяльності людини, її свідомості та поведінки ще не достатньо подолані елементи “механіцизму”. Вони виражаються в тому, що активне творче начало у людині інтерпретується, по суті, як дзеркальне відображення наявних об’єктивних умов і пояснюється виключно впливом зовнішніх факторів і обставин.

Друга крайність – гіпертрофування  індивідуального аспекту особистості, її відомої автономності, відрив її суб’єктивного світу від об’єктивних  суспільних обставин. При цьому відносна “автономність” розвитку особи у суспільстві починає виглядати як абсолютна.

У роботах деяких дослідників поняття “людський фактор” і “суб’єктивний фактор” ототожнюється. Такої точки зору дотримується, наприклад Б. Г. Григор’ян. Він вказує на те, що ключовою силою у творчості історії є людина, вірніше суб’єктивно-людський фактор соціально-історичного розвитку, діючий на самих різноманітних рівнях і представлений такими суб’єктами історії, як народ, клас, соціальна група, окрема особистість [3, 120].

Але можна констатувати, що точка зору про тотожність понять “суб’єктивний фактор” і “людський  фактор” не знаходить широкого поширення. Дослідників все більше приваблює людський фактор, розглянутий у діяльному аспекті. такий підхід, зокрема у М. В. Дьоміна. Він вказує, що поняття людський фактор близьке суб’єктивному факторові. Подібно до того, як функцію суб’єктивного фактора виконують не всі, а лише ті елементи суб’єктивних явищ, які необхідні для певного акту діяльності, так у якості людського фактора виступають не просто люди, як статистичні одиниці тої чи іншої спільності, а люди активно діючі, ініціативні, непримиримі до недоліків. Такі люди на думку М. В. Дьоміна і є рушійною силою суспільного прогресу [4, c. 70].

Схожу позицію у визначенні поняття людського фактора на основі соціально-активної діяльності займає А. К. Уледов. Він вказує, що якщо поняття “суб’єктивний фактор” використовується при аналізі великих соціальних груп та спільностей людей як суб’єктів історичної дії, то поняття “людський фактор” застосовується при характеристиці переважно особистості як соціального суб’єкта. Поняття людського фактора виражає соціальну активність особистості. Вказуючи на специфічність цього поняття, автор акцентує увагу на особистому аспекті даної категорії [5, c. 28].

Розуміння суті людського  фактора як об’єктивної сили прогресивного  розвитку суспільства вимагає, що в його реальному змісті проявляються і протилежні (не творчі, а руйнівні; не прогресивні, а регресивні) сили. При розгляді змісту поняття особистості необхідні конкретно-історичний підхід, врахування діалектики соціальних і особистих сил. Такий підхід забезпечує вияв і врахування специфіки різних видів діяльності та відносин, а також виникаючих у процесі діяльності протиріч.

Слід також відзначити, що у літературі зустрічаються і  уявлення про людину як засіб досягнення яких-небудь цілей. Так, у збірнику “Соціальна активність і людський фактор” вказується, що поняття “людський фактор” означає засіб, використовуючи і вдосконалюючи який можна здійснити прискорення соціально-економічного розвитку суспільства [1, 10]. Але людину не можна розглядати як лише засіб досягнення навіть самих благородних цілей.

Висловлюються у літературі також критичні зауваження, що поняття людського фактора визначається дещо схематично [7, 113]. Поза зором загальнотеоретичних узагальнень залишаються і деякі реалії, про які давно вже інформує прикладна соціологія, наприклад, значне розмежування соціальних вартісних орієнтацій, поява так званих анти цінностей. У цьому зв’язку стає все більш актуальним дослідження того, якими соціально-економічними процесами детерміновані розбіжності у системах вартісних орієнтацій людей, негативи нашого духовного життя.

Таким чином, огляд літератури з проблем людського фактора  дозволяє зробити висновок про існуючі  тенденції у розумінні цього  поняття.

Так, одними дослідниками людина розуміється тільки функціонально, при цьому людина виступає у ролі агента виробництва, як засіб досягнення частіше всього виробничих цілей. У цьому випадку залишаються невикористаними особисті сили людини, створюється гальмо для їх творчого розвитку, а відповідно, і для розвитку соціальних сил. У підсумку – сповільнення суспільного розвитку в цілому. Якщо людина по суті усунута від управління виробництвом, не чітко уявляє собі своє місце і значення у суспільному процесі і не розпоряджається виробничим продуктом, вона перестає бути суб’єктом.

Іншими дослідниками людський фактор характеризується як інтегральний вираз ідейно-моральних, аксіологічних, психологічних характеристик та орієнтацій особистості. Шлях перерахування позитивних характеристик людського фактора без ґрунтовного аналізу шляхів і рушійних сил втілення їх у реальному процесі перебудови уявляється мало перспективним. Адже, у людині, поряд з позитивними її характеристиками, існують і негативні, і без врахування та аналізу умов, що їх породжують, зміни цих умов, апеляція до моральних та аксіологічних залишається тільки теоретизуванням. Підкреслюючи важливість і значення особистих сил людини, її моралі та духовності, разом із тим необхідно виходити із конкретно-історичних реалій.

Аналіз існуючих тенденцій  у розумінні людського фактора  дозволяє припустити, що його необхідно  розглядати у єдності з аналізом характеристик людини та гуманістичним  осмисленням цілей і результатів  його діяльності. Така позиція найбільш продуктивна у методичному плані, оскільки відкриває можливість багатостороннього  теоретичного осмислення шляхів активізації  людського фактора, вирішення соціально-практичних завдань.

Можна припустити, що ступінь  участі людини у різних сферах суспільного  життя, ступінь прояву соціальних сил  людини у загально значимих вчинках, діях, міра реалізації творчого потенціалу людини, є однією з якісних характеристик  поняття людського фактора. А ступінь соціальної активності неможливо становити без аналізу суттєвих сил особистості. Ймовірно, питання про природу соціальної активності може бути науково поставлене і вирішене лише в тому випадку, якщо воно буде розглядатися як результат розвитку тих чи інших соціальних сил. Соціальна активність – це міра розвитку суттєвих сил соціального суб’єкта.

Отже, для вивчення проблеми людського фактора необхідно  більш поглиблено дослідити філософські  та соціально-психологічні закономірності перетворення індивідів з об’єктів суспільних впливів у активних суб’єктів  філософської творчості. У всякому випадку, творча активність людини і соціальна детермінація його суб’єктивного світу, соціальні сили є не зовнішнім з’єднанням самостійних процесів, а швидше взаємо проникаючими і взаємодіючими сторонами єдиного процесу утвердження людини та суспільних форм його активності.

Людський спосіб життєдіяльності  здійснюється у двох формах - формі  колективного і у формі індивідуального буття. Усвідомлення індивідом самого себе як суб’єкта пов’язане перш за все з його включенням у безпосередньо колективний спосіб життєдіяльності. Зв’язок індивіда з цілим реалізується у формі праці і свідомого спілкування. Колективне (об’єктивне) переходить у форму індивідуального (суб’єктивного).

Особистість, що глибоко  засвоїла і зробила мотивом поведінки  ідеали свободи і самостійності  індивіда, настоює на праві самій  визначати свої інтереси та засоби їх реалізації, на особистій відповідальності за свою долю, достаток і соціальне  положення, на кінець, особистість, що володіє почуттям своєї значимості і своєї гідності, часто проявляє і велику здатність до колективно організованих дій [5, с.13].

Виконуючи той чи інший  вид діяльності, людина переслідує мету, продиктовану своєрідністю цієї діяльності, але при цьому вона повинна отримувати задоволення  від самого процесу діяльності. Це відбувається. коли у діяльності людина реалізує й свої власні цілі, задовольняє потреби та інтереси.

Внутрішня, “своя” мета, яку  переслідує людина, здійснюючи деякі  вищі цілі, і від якої вона отримує  задоволення і є самореалізація.

Вище сказане дозволяє зробити висновок, що зміст поняття людського фактора нерозривно пов’язане з процесом самореалізації. Самореалізація – це реалізація усіх основних рис особистості, найбільш яскраво відкриваючи як її соціальну сутність, так і індивідуальну своєрідність. Процес самореалізації був би дуже легким, якби зводився тільки до реалізації ніби даних природою здібностей. Розвиток здібностей – тривалий і складний процес, що вимагає від людини постійної праці, роботи над собою протягом усього життя. При цьому слід враховувати, що найбільша самореалізація людини в одній із сфер діяльності не носить характеру соціальної, професіональної закріпленості. Адже людські здібності навряд чи можуть бути однаково продуктивно реалізовані одразу в декількох областях, якась одна з них повинна стати головною для особистості.

Коли ми говоримо, про  людський фактор, то безсумнівно підкреслюємо той момент, що людина виступає як діяч, як свідомий творець свого суспільства. Своєю діяльністю вона перетворює навколишній світ, соціальні відносини. Але у цьому випадку її не можна розглядати лише як засіб досягнення певних, навіть нехай благородних цілей.

Аналізуючи людину, особистість, ми повинні розглядати потенції реально  існуючої людини як члена трудового  колективу, представника соціальної групи, класу. Якраз діяльно перетворюючі характеристики людини у їх конкретно-філософському змісті розкриваються у даному понятті. У категорії “людський фактор” акцентується увага на все більшому значенні, якого набуває діяльна сторона конкретної особистості. При цьому мається на увазі діяльність, обумовлена перш за все її внутрішніми мотивами і виступаюча як засіб задоволення потреб, що не вступають у протиріччя потребам суспільства.

Може виникнути питання, що ж нового принесло нам поняття  “людський фактор”. Цим новим  є ряд характеристик людської активності. Перш за все мова йде  про орієнтацію у своїй діяльності на загальнолюдські цінності. Для  того, щоб отримав імпульс процес формування цілісного світу, треба по-новому подивитися на пріоритети загальнолюдських цінностей свободи, демократії, прав людини по відношенню до класового і національного розуміння змісту цих ідей.

Отже, зробивши спробу проаналізувати зміст поняття людського фактора, можна зробити наступні висновки.

По-перше, сутність означає  деяку своєрідність предмета, його відмінність від інших предметів. Аналіз існуючих точок зору з проблеми людського фактора показав, що ототожнювати поняття “людський фактор” і “суб’єктивний фактор” неправомірно. У понятті людського фактора акцентується увага на індивідуальному аспекті людини у її конкретно-історичному вимірі.