Поняття про умови праці

  Другий ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинювати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років і більше).

  Третій ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого і середнього ступенів важкості (з утратою професійної працездатності в період трудової діяльності).

  Четвертий ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також важких форм професійних захворювань (з утратою загальної працездатності).

  Небезпечні (екстремальні) умови праці (4-й клас) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (чи її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм професійних уражень.

  Несприятливі наслідки впливу умов праці на людину

  Для працівника несприятливими подіями  внаслідок впливу умов праці є  втома, захворювання (хвороба), травма, смерть.

  Втома — фізіологічний стан організму, що виникає внаслідок надмірно інтенсивної чи тривалої діяльності, що проявляється тимчасовим зниженням функціональних можливостей людського організму. Розрізняють фізичну, розумову та емоційну втому. 

  Фізична втома проявляється порушенням функції м’язів: зниженням сили, точності, узгодженості та ритмічності рухів; виникає при інтенсивній і/чи тривалій фізичній діяльності.

  Розумова втома проявляється зниженням продуктивності інтелектуальної праці, послабленням уваги (труднощі зосередження), сповільненням мислення, зниженням показників розумової активності, інтересу до роботи; виникає при інтенсивній інтелектуальній діяльності. 

  Емоційна втома проявляється помітним зниженням емоційних реакцій під впливом надсильних або монотонних подразників (стресів). 
Надмірне робоче навантаження протягом тривалого часу чи недостатній час відпочинку можуть призвести до хронічної втоми чи перевтоми. Розрізняють розумову та психічну (душевну) перевтому. В умовах сучасного ритму праці та життя все частіше в працівників з’являється синдром хронічної втоми.

  Іншим масово розповсюдженим несприятливим  наслідком праці є те чи інше захворювання: нездужання, погане самопочуття, захворювання, що можуть проходити бурхливо або  відносно швидко минати («гострі» — за медичною термінологією) або тривати (роками) чи періодично загострюватися (хронічні).

  Захворювання, спровоковані умовами праці, часто  називають виробничо-зумовленими захворюваннями.

  Специфічний вплив факторів, пов’язаний з конкретними виробничими факторами, призводить до розвитку певних, що викликані цими факторами, захворювань. Оскільки вони викликані несприятливими умовами праці конкретних робочих місць конкретних професій, то їх називають професійними захворюваннями.

  Досить  часто трапляється інший негативний наслідок впливу несприятливих умов праці — травма. Це порушеність анатомічної цілісності організму людини чи його функцій унаслідок дії зовнішніх факторів. Залежно від типу впливу на організм можна застосувати таку класифікацію травм:

• механічні;
• електричні;
• світлові;
• теплові (холодові);
• радіаційні.

  Причинами травм можуть бути: падіння, удари, забиття, укуси, порізи, проколи, поранення, переломи, роздроблення, опіки, обмороження, електричні удари, теплові удари, електрошоки, електроопіки, осліплення тощо.  
Травми, що призвели до загибелі, називаються смертельними травмами. Легкі травми часто називаютьмікротравмами.

  3. Атестування робочих місць за умовами праці

  Поняття робочого місця

  Робоче місце — місце постійного чи тимчасового перебування працівника під час виконання ним трудових обов’язків, яке безпосередньо чи опосередковано перебуває під контролем роботодавця. Постійне робоче місце — те, на якому працівник перебуває половину чи більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Якщо за цих обставин робота виконується на різних дільницях робочої зони, то постійним місцем вважається вся зона. Тимчасове робоче місце — те, на якому працівник перебуває менше половини чи меншу частину (менше двох годин безперервно) робочого часу. Робоча зона — визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного чи непостійного (тимчасового) перебування працівників.

  Основні питання процесу атестування робочих місць за умовами праці

  На  підприємствах, в організаціях, установах (далі — підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхнє потомство як тепер, так і в майбутньому, проводиться атестація робочих місць за умовами праці. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками в сфері реалізації їхніх прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

  Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років. Позачергово атестація проводиться в разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу чи його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я. До проведення атестації можуть залучатися проектні та науково-дослідні організації, технічні інспекції праці професійних спілок, інспекції Держгірпромнагляду. 

  Відповідальність  за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника  підприємства (роботодавця).

  Атестація робочих місць передбачає: 

  — встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; 
— санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; 
— комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам;

  — установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

  — обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; 
— визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах;

  — складання переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;

  — аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

  Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводяться санітарними лабораторіями підприємств і організацій, атестованими органами Держспоживстандарту і Міністерства охорони здоров’я України за списками, що узгоджуються з органами Державної експертизи умов праці, а також лабораторіями територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.

  Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до Карти умов праці, форма якої затверджена Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством охорони здоров’я України.

  Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним  забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству і зберігається протягом 50 років.Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівника, професія (посада) якого внесена до затвердженого переліку.

  Результати  атестації використовуються при  встановленні пенсій за віком на пільгових  умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємства, обґрунтуванні  пропозицій про внесення змін і доповнень  до Списків № 1 і № 2, які після їх попереднього розгляду органами Державної експертизи умов праці подаються до Міністерства праці та соціальної політики. Міністерство готує та подає пропозиції до Кабінету Міністрів України.

  Контроль  за якістю атестації, правильністю застосування Списків № 1 і № 2 покладено на Державну експертизу умов праці.

  Організація та проведення атестації

  Для організації та проведення атестації  керівник підприємства видає наказ, в якому:

  — зазначаються підстава та завдання атестації;

  — затверджуються склад, голова, секретар постійнодіючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження; за необхідністю визначається склад цехових (структурних) атестаційних комісій;

  — установлюються графіки і терміни проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах підприємства;

  — визначається взаємодія із заінтересованими державними органами і громадськими організаціями (підрозділами експертизи умов праці, санітарно-епідеміологічною службою);

  — визначаються комплексні проектні, науково-дослідні, експертні організації для науково-технічної оцінки умов праці та участі в розробленні заходів щодо усунення чи зменшення впливу шкідливих виробничих факторів.

  До  складу атестаційної комісії рекомендується ввести головних спеціалістів, працівників  кадрової служби, служби охорони праці, відділу праці та зарплати, служби охорони здоров’я підприємства, представників громадських організацій.

  Атестаційна комісія:

  — здійснює організаційне, методичне керівництво і контроль за ходом проведення роботи на всіх етапах, формує необхідну правову і довідкову базу та організовує її вивчення;

  — визначає та залучає в установленому порядку необхідні для виконання спеціальних робіт організації;

  — організовує виготовлення для кожного підрозділу планів розташування обладнання та їх експлікацію, визначає межі робочих місць (робочих зон), проводить їх нумерацію;

  — складає перелік робочих місць, які підлягають атестації; 
— порівнює застосовуваний технологічний процес, склад обладнання, використовувані сировину і матеріали з передбаченими в проектній і технологічній документації;

  — визначає обсяги необхідних досліджень шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та організовує їх дослідження; 
— прогнозує та виявляє виникнення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;

  — установлює за Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт. У разі виявленого відхилення професія (посада) приводиться у відповідність до фактично виконуваної роботи;

  — складає Карту умов праці на кожне враховане робоче місце чи групу аналогічних місць;

  — проводить атестацію та складає перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з несприятливими умовами праці;

  У ході вивчення факторів виробничого середовища і трудового процесу визначаються: