Рейдерство, як одна із актуальних загроз економічній безпеці країни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

РЕФЕРАТ

з дисципліни

“ Безпека банківської діяльності ”

на тему:

«Рейдерство, як одна із актуальних загроз економічній безпеці країни»

Виконав

Студент ІV курсу

КЕФ група 6508/1

Ципко Д. М.

Перевірив

викладач

Позднишев Є. В.

КИЇВ 2012

Вступ

1. Стратегії рейдерів

2. Захват влади

3. Стратегії захисту

Висновки

Список літератури

Вступ

Рейдери - це "корпоративні загарбники, реально віднімаючі компанію проти волі власника". При цьому автор у властивому йому стилі пояснює, що "відбирання підприємств проти волі топ-менеджменту здійснюється топ-менеджментом з використанням дорогих юристів, не дешевих приставів, ЧОПа "в розлив і на винесення", повторних, паралельних, позачергових і т.п. зборів акціонерів, а також кримінальних справ (на того, хто не встиг першим занести в ПОО). Корпоративні захоплення - завжди дорога робота висококласних юристів. Якби на підприємствах-жертвах їм платили б стільки ж - мало би хто ці підприємства зїв".

Виділимо з цього елегантного опису суть. Отже, рейдерство - це завжди захоплення власності проти волі власника. Це головна відмітна ознака рейдерства. Головна ознака може супроводжуватися рядом факультативних ознак, які зустрічаються в конкретних випадках рейдерства в різних поєднаннях.

1 Стратегії рейдерів

Приблизно до 2002-2003 рр. «рейдерами» називали фахівців, які за завданням холдингів, що належать олігархам, поповнювали їх активи шляхом придбання щодо невеликих або менш успішно працюючих фірм. Так сотні висококваліфікованих юристів, економістів і аудиторів, що спеціалізувалися на операціях злиття і поглинань стали рейдерами. Потім вони стали працювати як самостійні підприємці і пропонувати свої недешеві послуги на новому і привабливому ринку.

Рейдерів прийнято ділити на найманців, що працюють під дахом крупної бізнес-структури, і «вільних художників» (незалежні команди). Найманцем бути простіше і безпечніше: працедавець надає фінансові ресурси і при необхідності захистить від відповідних дій противника. Наймані рейдери проводять рекогносцировку, розробляють стратегію захвату і після затвердження плану керівництвом забезпечують його реалізацію. За це вони отримують 20–25 відсотків «прибутку».

«Вільні стрілки» отримують все, але при цьому їм доводиться самостійно знаходити необхідні для проведення операції кошти (деколи немалі) і захищатися в гострих ситуаціях. Надалі поглинені компанії і (або) їх активи продаються за максимально високими цінами зацікавленим особам. Подібні рейдери прагнуть діяти менш жорстко. Адже «проблемний» актив неможливо продати за максимальною ціною, що йде врозріз з основним принципом роботи — здобуттям швидкого астрономічного прибутку. До явної агресії прибігають тоді, коли набувають активів для себе, або тоді, коли корпоративний конфлікт, що почався вже не може бути врегульований більш менш мирними способами.

Ніде в світі немає такого рейдерства, як в Україні і на пострадянському просторі. У світовій практиці ринок поглинань - один з найтонших і цивілізованіших. Сьогодні жодне акціонерне товариство не захищене від можливості захвату. Лише великі компанії, у яких є юридичні служби, більш-менш захищений. А «дрібниця», що має нерухомість у Києві, - це найсмачніший шматок для загарбника. Проблема перетворюється на макроекономічну  - ­знижується інвестиційна привабливість України.

2 Захват влади

Як відбувається захват влади.

На ринку існує ряд гравців, що використовують тактику злиття для розширення свого бізнесу. Їх можна умовно класифікувати таким чином:

1. Фінансово-промислові групи, які будують вертикально інтегровані холдинги «від сировини до покупця».

2. Прямі конкуренти, прагнучі до контролю над більшою частиною локального ринку конкретної продукції або послуги.

3. Інвестиційні компанії, для яких недружні поглинання є способом заробітку.

4. Спеціалізовані компанії, що діють на користь існуючих або потенційних замовників.

5. Корпоративні шантажисти («greenmailers»).

Виходячи з визначення потенційно небезпечного для бізнесу суб'єкта, можна виділити наступні мотивації «загарбника»:

         збільшення долі на ринку;

         усунення конкурентів;

         встановлення контролю за продавцями або постачальниками;

         «придбання доходів» компанії, що атакується;

         перепродаж активів або компанії в цілому за вищою ціною;

         корпоративний шантаж.

Визначившись з мотивами, «поглинаюча компанія» вибирає ціль, після чого починається найважливіший підготовчий етап планування захвату, практично не помітний для компанії-цілі, при цьому в ньому задіяні вельми серйозні сили і ресурси. В організацій, що спеціалізуються на недружніх поглинаннях, існує поняття «Рейдпрігодний об'єкт». В першу чергу до них відносяться компанії, вартість бізнесу яких значно дешевша, ніж активи, що належать ним . Частенько це якраз неефективні підприємства, які не платять дивіденди, ущемлюють права мінорітарних акціонерів.

Підготовчий етап починається зі збору і аналізу інформації — перш за все відкритою, такою, що знаходиться в вільному доступі. Тут, зокрема, допомагає моніторинг преси, де згадується потрібна організація. Порівняно неважко отримати в Україні і закриту інформацію. Наприклад, дані, що надаються для податкових органів юридичною особою, відомості про експортні і імпортні операції (митниця), про зареєстровані на компанію нерухомість і транспортні засоби.

Стратегічно важливі дані про розподіл акцій між власниками тієї або іншої фірми, не менш коштовна інсайдерська інформація. Найбільший інтерес для «загарбника» представляють:

1.       корпоративна інформація: засновницькі документи, положення, що регламентують діяльність органів управління, протоколи зборів, протоколи засідань нарад директорів, відомості про дочірні і залежні товариства, про величину і структуру статутного капіталу, оперативна інформація про зміни в реєстрі акціонерів компанії;

2.       фінансово-економічна інформація: бухгалтерські баланси, відомості про наявність і структуру дебіторської і кредиторської заборгованості, про наявність ліквідного майна і його правовий статус, інформація про наявні обтяження майна, інформація про контрагентів компанії-цілі, інформація про податкову і банківську історію підприємства;

3.       відомості про менеджмент і власників компанії-цілі: дані про займані посадові позиції, кількості акцій, що належать ним , або доль в статутному капіталі, способі придбання і оплати акцій долею в статутному капіталі, особиста інформація.

Як правило, жодна успішна операція по агресивному захвату не обходиться без участі центральних або місцевих властей, органів судової влади, правоохоронних і контролюючих відомств. На представників компанії-цілі демонстрація загарбником щільного альянсу з властями завжди справляє сильне враження. Адміністративний ресурс ніколи не афішується, але при цьому його незрима присутність відчувається. Загарбник оцінює можливості залучення ЗМІ, виробляє оцінку правових, економічних, адміністративних ризиків і витрат. Зібравши або купивши інформацію про жертву, професійний рейдер розробляє план захвату з детальним бюджетом, як правило, 10–25 відсотків від ринкової вартості об'єкту.

В будь-якому разі, якщо рейдеру удалося отримати контроль над активами жертви хоч би на декілька годин — справа зроблена. Формально фірма-покупець захоплених активів — «добросовісний набувальник», і на те, аби відсудити у неї (або у наступного покупця) ці активи, якщо це взагалі вдається, потрібні довгі місяці і роки.

Стратегія захвату.

В процесі реалізації всяка стратегія недружнього поглинання може багато разів коректуватися відповідно до конкретних обставин; окрім то­го, будь-яка серйозна стратегія повинна передбачати декілька можливих варіантів розвитку подій, в залежності від яких компанія-агресор буде робити ті або інші кроки. Але, як показує практика, будь-який план експлуатує одну технологію, успішна реалізація якої і є основою для ­по­глинання компанії-цілі. Ця технологія включає :

1. Створення для компанії-цілі таких умов, при яких буде неможливо здійснити швидке виведення активів або ж обтяжити її істотними зобов'язаннями, що відчутно знизить вартість підприємства.

Це досягається шляхом накладення арешту на підставі судових визначень про забезпечення позову на всі значимі активи організації, а також за­борони менеджменту підприємства укладати операції, емітувати векселі і тому подібне. Визначення зазвичай виносить суд загальної юрисдикції або господарський по абсурдному позову мінорітарного акціонера, нового генерального директора товариства і тому подібне в порядку вживання забезпечувальних заходів.

В деяких випадках, коли ресурси компанії-агресора не дозволяють їй отримати потрібне визначення, арешт активів компанії-цілі може бути здійснений в рамках кримінального процесу на підставі кроків, які здійснює дізнавач, слідчий або прокурор в ході розслідування кримінальних справ. Наприклад рейдери купили 34 відсотки звичайних іменних акцій у акціонерного товариства у двох акціонерів. Потім за рахунок скупки акцій у мінорітарних власників довели пакет до 46 відсотків. Ухвалою суду заарештували акції опозиції (по 17% у трьох акціонерів), та аби їх директор не вивів активи, наклали арешт на нерухомість. Після цього вони провели позачергові загальні збори акціонерів, переобрали пораду директорів, яка тут же призначила свого гендиректора. Арешт з нерухомості зняли, новий керівник продав її «прокладці» (фірмі - “одноденці”) за заниженою ціною, інакше довелося б проводити через збори акціонерів схвалення крупної операції. А «прокладка» перепродає нерухомість добросовісному набувальнику.

2. Придбання акцій/частин, заборгованості компанії-цілі для того, щоб встановити юри­дичний контроль над підприємством або хоча б створити умови, які забезпечували б агресорові серйозний вплив на компанію-ціль. Цей спосіб застосовують, наприклад, коли більшість акцій об'єкту “розпорошена” по дрібних тримачах, — акції скуповують з метою зібрати контрольний пакет. Оскільки легких рейдерських об'єктів залишається все менше і менше, рейдерам доводиться придумувати нові методи роботи вже з консолідованими пакетами. Наприклад, рейдери не скуповують акції, а фактично крадуть активи, які їм цікаві. У столиці це, звичайно ж, нерухомість. Наприклад, до податкової інспекції був відправлений фальшивий протокол позачергових зборів акціонерів одного з підприємств з рішенням про обрання нового генерального директора. Новий керівник підписав договір купівлі-продажу комплексу будівель загальною площею 2768 кв.м. Покупцем є, звичайно, фірма-«одноденка», яка тут же перепродає «ласу» нерухомість. На оформлення обох операцій пішло менше місяця. Новий власник захищений від претензій колишнього, достеменного, господаря статусом «добропорядного набувальника». «Одноденка» благополучно ліквідовується, закривається і «убога» жертва. Все, справа зроблена. Колишній директор дізнався про те, що він вже не власник будівлі, лише коли приватна охорона «виносило» його з кабінету. Звичайно, було порушено кримінальну справу, але винні давно вже в «теплих країнах», так що дійти до суду цій кримінальній справі явно не призначено.

3. Створення умов, які перешкоджають проведенню строкових додаткових емісій акцій в цілях зменшення долі участі компанії-агресора в статутному капіталі компанії-цілі в процентному відношенні. Дані умови зазвичай створюються або шляхом покладення заборон на проведення додатковою емісій за допомогою визначень про забезпечення позову, або за допомогою досягнення відповідних неформальних домовленостей з уповноваженими реєструючими органа­ми виконавчої влади по ринку цінних паперів. В деяких випадках вказані дії здійснюються разом з кроками по нейтралізації активності крупних акціонерів компанії-цілі.

4. Проведення заходів, направлених на нейтралізацію дій крупних акціонерів компанії-цілі.

Ці заходи в найзагальнішому випадку іменуються блокуванням. В результаті використання цього прийому в корпоративній боротьбі крупний акціонер (учасник) ком­панії-цілі, принаймні, на деякий час, лишається можливості здійснювати права по акціях, що належать йому. За допомогою блокування агресор так­ож добивається зменшення загальної кількості голосів на загальних зборах акціонерів (учасників) компанії-цілі, необхідних для ухвалення важливих рішень. Окремим способом нейтралізації власників великих пакетів акцій є передача реєстру іншому реєстратору на підставі визначень різних судів про вживання заходів в забезпечення позову. Надалі крупний пакет просто викрадається у власника і багато разів пе­репродається добросовісним набувальникам, але про це детальніше буде сказане нижчим. Наприклад “загарбники” придбали 5 відсотків акцій ВАТ «Рогу і копита» у мінорітарних акціонерів. Противник підключив захист — крупний банк. Під прикриттям проведення переговорів агресори скупили ще 10 відсотків і наклали арешт на нерухомість. Компанія-ціль блокує реєстрацію «рейдерського» пакету в реєстроутримувача. На підставі визначення суду за позовом підставного акціонера реєстр був переданий іншому реєстроутримавучу. У результаті банк викупив «рейдерський» пакет за подвійною ціною. Причому 100-процентний прибуток в таких операціях вважається невдачею. Зазвичай йдеться про 300 –1000-процентному «бариші».

5. Здійснення ворожих корпоративних дій відносно компанії-цілі. В основному ці дії зводяться до проведення позачергових загальних зборів акціонерів (учасників) ком­панії-цілі і формуванню паралельних органів уп­равління підприємством. Також досить часто ворожі корпоративні дії матеріалізуються у вигляді су­дового заперечування дій і рішень органів уп­равління компанії-цілі. Відносно компанії-цілі ініціюється значне число часто абсурдних позовів. Як показує практика, вони сильно діють на нерви керівникам і найбільшим акціонерам компанії-цілі.

6. Проведення політики, направленої на дестабіліза­цію ситуації в компанії-цілі, а також створення останньою різних проблем з постачальниками, споживачами, податковими і правоохоронними органами, органами державної влади і управління.