Рейдерство, як одна із актуальних загроз економічній безпеці країни

Вказані дії зводяться до направлення різних скарг і заяв в державні, правоохоронні і фіскальні органи. Досить часто компа­нії-агресори удаються до такого випробуваного прийому, як порушення кримінального переслідування по надуманим підставах відносно керівників підприємства-цілі, його основних акціонерів. Велика увага приділяється також роботі з контрагентами підприємства: основних постачальників і покупців щедро забезпечують дезінформацією про близьке банкротство компанії-цілі, що часто приносить плоди. Наприклад, постачальники відмовляються постачати комплектуючі на умовах від­строчки платежу, вимагаючи передоплату. Такі раптові ­з­міни збутової політики основних постачальників можуть повністю паралізувати нормальну роботу ком­панії-цілі, при цьому її керівництво вимушене вести війну на два фронти: з агресором і з власними контрагентами.

7. Проведення потужної компанії в засобах масової інформації, направленої на дискредитацію керівництва підприємства, його основних акціонерів.

Аналіз багаточисельних проектів по недружніх поглинаннях показує, що компанії-агресори часто використовують в своїй діяльності ЗМІ, за допомогою яких ведеться масована кампанія по дискре­дитації керівників компанії-цілі і її основних ак­ціонерів. Такі РR-кампанії дають певні результати, особливо в тих випадках, коли потрібно чинити пси­хологічний тиск на органи державної влади і управління, а також на суди, що розглядають справи, пов'язані з корпоративними конфліктами. Наприклад, при захваті крупного підприємства, в пресі щодня стали з'являтися статті на тему «Де ж наші зарплати?». З такими ж плакатами вийшли на вулицю організовані ­рейдерами працівники підприємства. Причому заборгованість по зарплаті виявилася мінімальна і пов'язана була з кадровими змінами в бухгалтерії. Проте преса і замовлені депутатські запити зробили свою справу — почалася ­прокурорська перевірка.

 Інколи кампанії по дискредитації організовуються з метою подальшого порушення кримінальних справ «по ре­зультатам публікацій». Газета з сумнівною публікацією абсолютно випадково виявляється на столі в прокурора, який, як відомо, зобов'язаний реагувати на все повідомлення про злочини, опубліковані в засобах масової інформації.

8. Здійснення заходів, направлених на перехоплення управління в ком­панії-цілі.

Ці заходи забезпечують встановлення фізичного контролю над компанією-цілю. Без перехоплення управління го­ворить про поглинання підприємства не має сенсу.

9. Проведення заходів, сприяючих фізичному утриманню ком­панії-цілі.

Після перехоплення управління необхідно утримати ком­панію-ціль або хоч би здійснити швидкий вивід її ак­тивів. Вочевидь, що, захопивши компанію-ціль, агресор повинен подумати про її подальшу оборону. З метою організації ефективної оборони агресор повинен, щонайменше, виявити потенційних нових агресорів і прий­няти заходи для нейтралізації їх можливих домагань, а також проаналізувати напрями можливих ударів.

10. Здійснення кроків, що забезпечують ліквідацію конфлікту пі­сля встановлення фізичного контролю над компанією-­цілю.

Такі кроки покликані мінімізувати число невдоволених поглинанням підприємства і, отже, понизити ризик можливого захвату підприємства цими особами. До їх числа зазвичай відносяться колишні керівники компанії-­цілі, її найбільші акціонери, органи державної влади і управління, а також особи, здійснюючі кримі­нальне або неформальне силове заступництво підприємства. Як правило, проблеми з перерахованими вище особами вирішуються в ході переговорів, за результатами яких колишні керівники і найбільші акціонери можуть отримати пристойні компенсації, органам державної влади і управління зазвичай обіцяють збільшення чис­ла робочих місць і регулярні податкові виплати, представники кримінальних і силових структур отримують со­лідні “відступні”.

Компанія захоплена. Що далі?

Для того, щоб зафіксувати первинне положення компанії-цілі після її захвату, використовуються наступні технології:

2. “Продаж” майнового комплексу з використанням комісіонера.

Сама компанія-ціль в справі зазвичай не бере участь. Суперечка розвертається за пару тисяч кілометрів від місця знаходження підприємства. До суду звертається хто-небудь з місцевих любителів Бахуса з позовом до якої-небудь побли­жче зареєстрованою компанією, при цьому залицяльник древнього бога стверджує, що найняв цю нехорошу ком­панію для придбання в його власність вже згадуваного майнового комплексу компанії-мети. Ко­місіонер операцію купівлі-продажу уклав, а сам комплекс комітентові не передає. Останній, побоюючись, як би що не вийшло з жаданим майновим комплек­сом, просить високий суд зобов'язати комісіонера передати йому майно, а доки йтиме судова тяганина, на майновий комплекс накладається арешт, що супроводжується різними заборонами, наприклад, на реєстрацію переходу права ­власності на нерухоме майно.

Формально компанія-ціль в спорі не бере участь, а по­тому навіть скаргу на визначення про забезпечення позову подати не має права. З підвідомчістю питань не виникає, оскільки позивач — громадянин; з підсудністю, треба відмітити, теж.

3. «Продаж» контрольного пакету акцій компанії-мети з використанням комісіонера.

Ситуація, повністю ідентична описаною вище. Лише як майно, яке незаконно утримує недобросовісний комісіонер, виступає контроль­ний пакет акцій компанії-цілі, на який і накладається жаданий арешт. А він по ситуації може супроводжуватися забороною вносити зміни до реєстру акціо­нерів. Інколи для повної юридичної чистоти арешт на­кладається на акції їх безпосередніх власників.

4. Попередній «договір» купівлі-продажу кон­трольного пакету акцій компанії-цілі.

При використанні цієї технології два сумнівні громадяни сперечаються про примус одного з них до вкладання основного договору купівлі-продажу контрольного пакету акцій компанії-мети. Мов, між сторонами був укладений попередній договір, відповідач цей пакет вже придбав, а позивачеві продавати відмовляється. Оскільки відповідач може продати ці акції будь-якій особі, позивач просить суд накласти арешт на акції.

Ще одним поширеним способом дестабілізації положення в компанії-цілі є розкрадання акцій з подальшим використанням інституту добросовісного набувальника.

У переважній більшості випадків способи розкрадання коштовних паперів зводяться до чотирьох, які найчастіше зустрічаються:

1) імітація операцій (або незаконні операції) з акціями;

2) маніпуляції з реєстром акціонерів суспільства;

3) звернення стягнення на акції по неіснуючих зобов'язаннях акціонера;

4) комплексний спосіб розкрадання акцій.

Які помилки допускають керівники. Навряд чи можливо переоцінити роль керівника в справі про корпоративні конфлікти. Наївно вважати, що захоплюються лише компанії з слабким менеджментом. Здавалося б, досвідчений керівник повинен приділяти велику увагу профілактиці корпоративних захватів, інформації про яких у наш час предостатньо. Джерелами інформації про реальні масштаби явища служать ділова преса, різні електронні ЗМІ, канали прямого обміну відомостями між власниками і директорами підприємств, об'єднання підприємців. Таку інформацію головні учасники корпоративних стосунків отримують і від своїх фахівців і постійних зовнішніх консультантів, а також в процесі участі в різних очних тренінгових форумах (лекції, семінари, ділові ігри, фундаментальне підвищення кваліфікації шляхом здобування нової освіти і тому подібне). Але, проте, багато власників бізнесу і їх топ-менеджери не уявляють собі суть і гостроту пробле­ми. Отже, в фатальну годину початку корпоративної атаки на їх власність і інших матеріальних інтересах, як правило, виявляються не здатними дати серйозну відсіч агресорові. Наприклад, схема недружнього поглинання підприємств “Х” була проведена до геніального просто. Ласим шматком в цьому з'явилася нерухомість. Рейдери дістали доступ до документообігу підприємства, обдарувавши секретарку генерального директора французькими духами і коробкою цукерок. Після чого злегка пошантажували керівника — заслуженого діяча науки. Далекий від реального життя «ботанік», злякавшись оголошення інформації про привласнення 25,5 відсотків акцій, переданих довірливими акціонерами своєму науковому керівникові, призначивши секретарку в.о. гендиректора, виїхав в відпустку. Вона не дивлячись підписала документи на продаж будівлі за векселі фірми - метелика, отримавши в дарунок путівку в кримський санаторій. От і все поглинання.

Причин такого парадок­сального положення справ досить багато. Причому мають вони різну природу: у їх сукупності знаходять місце і обставини психологічної властивості, і глибинні ­мікроекономічних тенденцій. Виділимо головні.

1. Психологічний ефект недооцінки. Як і побутова пожежа, повінь або землетрус, руйнівний корпоративний конфлікт відноситься до оцінно-вірогідних подій. Комусь призначено їх мінувати, комусь ні.

Одночасно власники бізнесу, будучи професіоналами, розуміють, що побудова системи корпоративної оборони — досить капіталомісткий захід. І нерідка резони економії фінансових ресурсів переважують резони стра­ховки. Тому найчастіше про корпоративний захист серйозно почи­нають думати тоді, коли підготовлений бізнес-піратом проект вже починає здійснюватися, і оскільки його головним чинником виступає непідготовленість підприємства-цілі, радикальні мі­ри захисту бізнесу на цій стадії виявляються марними.

2. Перебільшення чинника «особистих зв'язків». Вважається, і не без підстав, що вітчизняне підприємництво в принципі не­можливе без прямої підтримки або загального заступництва різних державних структур або їх керівників. Крупні інвестори і керівники підприємств не розлучаються з упевненістю, що в разі вживання потенційним корпоративним противником навіть найбільш зухвалих схем на зразок судового перехоплення ­управління або відбирання власності, представники влади їх підтримають.

3. Чинник колосальної зайнятості власників і директорів вітчизняних підприємств. Слід виходити з того, що корпора­тивне (управлінське і правове) облаштування бізнесу не входить в систему головних їх пріоритетів. Це тим більше справедливо і для конструювання системи оборони бізнесу від недружнього поглинання і корпоративного шантажу. Вказані проблеми не можуть конкурувати, наприклад, з боротьбою за клієнта в умовах конкуренції, що усе більш загострюється, або з фінансовим і податковим плануванням.

4. Висока концентрація власності. Велика частина вітчизняного бізнесу представлена ФПГ, холдингами і іншими фор­матами крупних інтегрованих корпорацій. Корпоративні центри останніх настільки деколи упевнені загальною перевагою в потужності (фінансовою, лобістом і тому подібне) над потенційними агресорами, що не розглядають захист бізнесу як актуальну тему.

5. Загальний непрофесіоналізм власника. Деяка частина підприємців починає розуміти, що побудова ефекивної системи оборони бізнесу — доля фахівців. Проте для того, щоб зрозуміти, чи якісний експертний продукт продають багаточисельні фірми, що спеціалізуються на даній проблематиці, необхідно хоч би загалом володіти ситуацією.

6. Відсутність належної загальної корпоративної культури. Головним її проявом, як особливо буде показано надалі, є зверхнє відношення контрольних учасників компаній до мінорітарних акціонерів. Тим часом, останні є особами, кровно зацікавленими в стабілізації корпо­ративных стосунків і, як правило, готові якщо не фінансови­ми, то вже в усякому разі інтелектуальними і організаціоними ресурсами брати участь в створенні гармонійних управлінських конструкцій, фрагментами яких і виступають адап­товані до даного підприємства системи профілактики кор­поративних конфліктів.

7. «Червоний менеджмент» — одна їх особливостей вітчизняного бізнесу. «Червоний директор» — це вихованець радянської менеджерської школи. Він повільний, не любить дорогих адвокатів, покладається на заводського юриста і відданість трудового колективу, швидше проігнорує судове засідання де-небудь в “Кацапетовці”, яке розглядає позов до підприємства. На жаль, саме підприємства з цим типом ­управління першими стають здобиччю рейдерів.

3 Стратегії захисту

Прозорість, публічність і механізми контролю на підприємстві

Наскільки важливий чинник прозорості керівництва підприємством, видно на прикладі московського заводу «Водоприлад», який протягом чотирьох років 42 рази піддавався атакам рейдерів. На перший погляд структура власників була сприятливою для рейдерів: акції розпиляли серед безлічі дрібних акціонерів. Проте рейдерам не вдалося подолати оборону менеджерів, оскільки ті вели бізнес абсолютно легально і враховували інтереси акціонерів і споживачів.

Негативні приклади відомі не тільки із зарубіжної практики (Enron, Siemens, VW і ін.), але і у великій кількості - з російської.

В цілях правильної організації корпоративного управління необхідно повністю виключити «чорні каси», сумнівні банківські рахунки, відкриті на імя керівників і тому подібні речі.

Інша стратегія захисту від «чорних рейдерів» полягає в юридично коректних контактах керівництва з державними структурами

Для того, щоб своєчасно одержати сигнали про рейдерских атаки, менеджмент підприємства потребує прозорого характеру відносин з податковими і реєстраційними органами, органами правопорядку і т.д. - тобто зі всіма, хто першим одержує сигнали подібного роду і може своєчасно попередити керівництво фірми. На цій ранній стадії підприємство в змозі вжити необхідних заходів, наприклад, викупити власні акції або передати їх в довірче управління, щоб виключити довільну скупку або конфіскацію.

Законодавство про нерухомість повинне містити положення, що запобігають маніпуляціям «чорних рейдерів» з обєктами нерухомості.

При цьому йдеться про те, щоб захистити підприємства від розповсюдження інформації про обєкти нерухомості, що належать йому, Наприклад, слід заборонити податковим органам і іншим установам передавати інформацію про активи фірми третім особам.

Саме собою розуміє, що такі заходи захисного характеру вимагають досить великих витрат і наявності довірчих відносин з різними державними установами і особами, що ухвалюють рішення. Тому все частіше для віддзеркалення рейдерских атак підключають самих «чорних рейдерів». Привабливість ринку «чорних рейдерів» з погляду прибутковості цієї діяльності, що росте, привела до зростання конкуренції в порівнянні з серединою поточного десятиріччя. З урахуванням тиску з боку самих найвищих державних органів і рентабельності цієї діяльності, що знижується, деякі учасники ринку вирішили спеціалізуватися на боротьбі з «чорними рейдерами»