Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище

   Завдання контррозвідки ДСТ сформульовані в декреті Президента № 82-1100 від 22 грудня 1982 року: „Управління безпеки території відповідає за викриття та запобігання на території Французької Республіки діяльності, інспірованої, організованої, або яка підтримується іноземними державами, характер котрої загрожує безпеці країни, у більш загальному плані – за протидію такій діяльності”.

   Декрет № 81-514 від 12 травня 1981 року регламентує порядок організації захисту засобів та відомостей, які торкаються національної оборони та державної безпеки: «Захист відомостей, предметів, документів та технологій, що становлять інтерес для національної оборони та державної безпеки, розголошення яких некомпетентними особами може завдати шкоди національній обороні або державній безпеці, а також – призвести до розголошення таємниць, вагомих для національної оборони і державної безпеки, здійснюється згідно з визначеним порядком».

  Таким чином‚ на DST покладено функції контррозвідки‚ боротьби з тероризмом‚ забезпечення безпеки іноземних дипломатичних представництв у Франції та французьких за кордоном‚ розробка іноземних дипломатів‚ оперативний розшук‚ викриття‚ перевірка сигналів та розробка фактів державної зради. Здійснює агентурне проникнення у відповідні антисуспільні угруповання та іноземні спецслужби.

   Відповідно до декрету Президента від 17.11.1951 р. добування та збір оперативної інформації, необхідної для підтримання громадського порядку та інформування керівництва держави про політичну‚ соціальну та економічну ситуацію в державі, покладено на Центральне управління загального розвідувального інформування МВС (ЦУЗО або РЖ – RG – Direction Cеntrale des Renseignements Gеnеraux). Завдання RG передбачають спостереження за діяльністю преси‚ вивчення шляхом опитувань громадської думки напередодні виборів‚ контроль діяльності релігійно-містичних сект і меншин‚ журналістів, політичних партій з метою викриття, попередження та припинення діяльності антиконституційних угруповань‚ масових заворушень‚ страйків тощо. Офіцери RG не мають юридичного права на затримання‚ арешти або допити. Вони отримують інформацію із відкритих джерел‚ шляхом таємного проникнення (насамперед агентурного) на збори та інші масові заходи‚ в групи та організації‚ а також шляхом контролю поштового‚ телефонного та електронних каналів зв’язку.

   Головне управління кримінальної поліції МВС (ГУKП або ПЖ – PJ або DCPJ – Direction centrale de la police judiciaire) Франції є одним із найчисельніших підрозділів Головного управління національної поліції. ГУКП складається з низки Центральних служб (Services centrals) і координує оперативну роботу та дізнання 20 територіальних підрозділів – зовнішніх служб (Services extrieures) у загальнокримінальному середовищі.

   Загальновідомо, що політика з’явилася на світ разом із державою, разом із політикою – оперативна (розвідувальна і контррозвідувальна) діяльність. Розвідка (контррозвідка) стала інструментом управління взаємовідносинами між суб’єктами політичної системи (партіями, громадськими об’єднаннями тощо), котрі формувалися поступово. Таємна, конспіративні діяльність також поступово набувала практику впливу на розробку і здійснення політики. Політика, як і її породження – оперативна (розвідувальна, контррозвідувальна) діяльність – може проводитися на:

        внутрідержавному рівні (контррозвідка), тобто в різних територіальних межах – держава, регіон, область, селище тощо;

        на міжнародному (міждержавному) рівні: іноземна держава, організація, регіон або у глобальному світовому масштабі.

   Коли ми говоримо про політику держави чи іншого суб’єкта міжнародних правовідносин, котра може бути визначена як стратегічний курс, мається на увазі три види діяльності:

        перший – розробка курсу (політичних настанов) зовнішньої чи внутрішньої політики;

        другий – вибір (затвердження) цього курсу,

        третій – реалізація обраного курсу.

   Відповідно до теорії держави і права розробка курсу політики, як правило, – прерогатива політичних партій, котрі формують правлячу еліту держави. Виборці, які голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, визначають курс держави.

   Проте, в реальності на стратегічний курс впливає один із найвпливовіших чинників – спецслужби (розвідка і контррозвідка), котрі на підставі спільності корпоративних інтересів об’єднують в собі відповідну групу осіб, насамперед кадрових співробітників, їхніх агентів, інших конфідентів (залучених до оперативного процесу фізичних і юридичних осіб із нерозвідувальних державних і неурядових структур або міжнародних організацій), їхніх близьких родинних та інших зв’язків.

   Реалізація публічної (владної) частини обраного курсу політики держави чи іншого суб’єкта міжнародно-правових відносин здійснюється через відповідний політико-дипломатичний механізм, сформований партією (чи блоком партій), яка перемогла на виборах, а таємний – через розвідувальний і контррозвідувальний механізм, сформований урядом чи вищими посадовими особами владних інституцій. Держава чи інший суб’єкт міжнародних правовідносин є відповідальними за реалізацію обраного політичного курсу, котрий має, як правило, не суперечити інтересам суспільства. Відповідно розвідка як владно-виконавча інституція відповідальна за все перед державою чи відповідним суб’єктом міжнародно-правових відносин.

   Політика і право, як і розвідка та політика, – тісно пов’язані. Процес прийняття закону (законодавчий процес) також є політичним за своїм характером, тому він постійно знаходиться під пильною увагою розвідувальних, контррозвідувальних та інших спеціальних служб як національних, так й іноземних, котрі мають, як правило, геометрично протилежні цілі та завдання.

   Принципи справедливості та свободи, закріплені в праві, формуються соціальними групами, класами, кланами, народами, націями. В будь-якому випадку процес їх реалізації набуває політичного характеру. У зв’язку із цим спецслужби (розвідка та контррозвідка) беруть у цьому процесі найактивнішу участь через створені відповідні агентурні мережі, котрі пронизують всі зазначені вище соціальні групи, класи, клани, народи, нації.

   Якщо принципи справедливості та свободи вірно віддзеркалюються в політиці, а потім отримують законодавче закріплення, можна сказати, що політика відповідає праву. Якщо політика викривляє зазначені принципи, то вона не відповідає праву, а існує в формі довільного законодавства. У даному випадку розвідка і контррозвідка як специфічні виконавчі суб’єкти політичної практики покликані створювати сприятливі умови для проведення правлячою елітою непопулярного політичного курсу в межах правового поля на підзаконному рівні певної національної держави чи іноземного партнера, конкурента або супротивника.

Право залежить від політики:

        будь-які інтереси людей перед тим, як стати закріпленими в праві, мають бути сприйняті державною політикою (діяльністю законодавчих та інших правотворчих органів держави);

        політика в праві формується у вигляді формально закріплених прав і обов’язків. Політичні вимоги стають правом лише в тій мірі, в якій вони закріплені в системі загальнообов’язкових норм, що охороняються державою або іншим суб’єктом міжнародно-правових відносин.

   Зі свого боку, політика залежить від права, яке є засобом вираження політики, її реалізації, гарантом пропаганди на користь певної політики. Оперативна діяльність, зі свого боку, залежить від внутрішніх чинників політики, відповідних умов, за яких вона реалізується, цілей і завдань, котрі вона прагне досягти. В рамках окремих оперативних заходів чи таємних операцій реалізуються завдання, оприлюднення котрих може завдати не лише моральної чи політичної шкоди суб’єкту розвідувальної діяльності (іноземній державі чи організації) у вигляді збитків для політичного іміджу правлячої еліти, щонайменше – перших посадових осіб, а й потягти за собою відповідну міжнародно-правову чи просто кримінальну відповідальність.

   Таким чином, політика і право впливають на характер оперативних (розвідувальних і контррозвідувальних) технологій, котрі застосовуються спецслужбами. Проте, з одного боку, політика потурає більш активному застосуванню оперативних заходів, дозволяючи порушувати право, тобто діяти за межами юрисдикції закону в „ім’я вищих інтересів”.

   Першим посадовим особам правлячих кіл навіть надається право звільняти виконавців „гострих оперативних заходів” від кримінального переслідування, навіть якщо в їхніх діях відверто з’являються беззаперечні ознаки скоєння злочину. Надмірно застосовуючи в оперативній (розвідувальній, контррозвідувальній) та оперативно-розшуковій (правоохоронних органів) діяльності положення таких категорій права, як „діяльність в умовах крайньої   необхідності” та „самозахист”, політика принижує функції права. Зі свого боку, розвідувальні технології в політичній практиці дозволяють правлячим колам обходити закони, тобто нехтувати правом, звужувати його соціальні функції.         Іншими словами, розвідувальна діяльність і політика прямо зачіпають напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як за єдністю форм, так і за змістом.

   Зокрема, вони завдають шкоди притаманним праву ідеологічній, політичній, економічній та іншим функціям. Аналогічний процес відбувається із спеціально-юридичною функцією права – напрямками власне правового впливу на суспільні відносини. Від цього потерпає також регулятивна функція права.

   Загальновідомо, що регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає в тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов’язків або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. У реальному житті право має не лише юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняються два явища: правовий вплив і правове регулювання.

   Предмет правового впливу охоплює значно ширше коло відносин, ніж предмет правового регулювання. Це є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, котрі не врегульовані правовими нормами, але на які право впливає. Як об’єкт свого впливу право має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які фіксуються шляхом:

        закріплення сталих, розвинених відносин у нормативних актах, у такий спосіб гарантується їхня недоторканість (статична функція);

        заохочення, стимулювання розвитку таких суспільних відносин, котрі, відображаючи певні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

   Охоронна функція права спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їхніх об’єднань, відновлення порушених прав і свобод суб’єктів правовідносин. У цьому виявляється інша його функція – правового регулювання, котра реалізується через пряму дію права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права.

   Відтак, функція правового впливу – це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив – в тому числі й за допомогою не юридичних, а соціальних, ідеологічних, психологічних і т. ін. механізмів. Одним із них є оперативна діяльність розвідувальних, контррозвідувальних та інших спецслужб. У цьому випадку спостерігається позитивна взаємодія і взаємний вплив права і оперативної діяльності спецслужб. Природно, оперативна діяльність спецслужб повинна створювати відповідні умови, за яких потенційні суб’єкти правопорушень і злочинних намірів взагалі не мали б можливості їх реалізувати (усунення причин і умов для здійснення злочинів і правопорушень); а через систему негласних засобів – проводити профілактичні заходи, спрямовані на переконання потенційних суб’єктів відмовитися від скоєння правопорушень і злочинів (попереджувально-профілактична функція) або своєчасно припиняти їх на ранній стадії приготування тощо (випереджувальна функція). Проте, коли до взаємодії права і оперативної діяльності підключається політика, то виникають негативні тенденції.

   Так, політика в разі необхідності через оперативну (розвідувальну і контррозвідувальну) діяльність намагається нейтралізувати зазначені вище функції права в ім’я так званих „вищих інтересів” або „політичної доцільності”. У такому випадку дія закону і права взагалі припиняється. Саме таке зловживання політичної влади розбещує „вседозволеністю” суспільство чи окремі верстви населення. Саме це веде до встановлення антидемократичних тоталітарних режимів влади.

Розділ 2. Міжнародні відносини. Зовнішньополітична практика. Міжнародне право і розвідувальна діяльність. Їхній взаємозв’язок і взаємовплив

   Міжнародні відносини та міжнародне право є історичним явищем у людському суспільстві. Вони виникають одночасно і в процесі розвитку змінюють свій зміст і форму таким чином, що кожному історичному типу суспільної формації відповідає певний тип міжнародно-правових відносин. Беззаперечним фактом є те, що їхнє зародження безпосередньо пов’язане з виникненням і розвитком держави та права. Об’єктивні умови розвитку держави та людської цивілізації породжують необхідність встановлення між членами міжнародного суспільства політичних, економічних, військових, науково-технічних, культурних та інших відносин.

   Міжнародні відносини – це сукупність різноманітних відносин, встановлених між членами міжнародного співтовариства. Міжнародні відносини розподіляються як на ті, що визначаються та регулюються на основі міжнародного права, так і ті, котрі не охоплені правом і регулюються відповідними морально-етичними нормами, правилами, традиціями тощо.