Держава та громадянське суспільство у філософії Гегеля

Гегель відстоює принцип публічності суперечок у палатах установчих зборів, свободу друку і публічних повідомлень.

В умовах напівфеодальної Німеччини філософ займав історично прогресивні позиції, був прихильником конституційної монархії і законності прав і свобод особи, приватної власності і свободи договорів, суду присяжних.

Вищий момент ідеї держави, по Гегелю, являє собою ідеальність суверенітету. Держави співвідносяться як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. Субстанція держави, її суверенітет виступають як абсолютна влада над всім одиничним, особливим і кінцевим, над життям, власністю, правами окремих осіб і їх об'єднань.

На думку Гегеля “моральний момент війни не слід розглядати як абсолютне зло і чисто зовнішню випадковість...”

Гарантією незалежності держави, по Гегелю, є її збройні сили, розвинутий стан яких являє собою постійну армію. Сферу міждержавних відносин Гегель трактує як область прояву зовнішнього державного права. Міжнародне право - це, по Гегелю, не дійсне право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство), а лише повинність.

Вважаючи, що держави знаходяться у відносинах одна з одною в природному стані, Гегель не заперечує самого принципу міжнародного права, а отже, саму можливість правових, договірних відносин між державами.

Суперечка між державами, якщо їхні суверенні волі не приходять до згоди, підкреслює Гегель, може бути вирішена лише війною. Разом з тим, навіть у війні як стані безправ'я і насильства продовжують діяти такі принципи, як взаємне визнання держав, швидкоплинний характер війни і можливість миру.

У зіткненні різних суверенних воль і через діалектику їхнього співвідношення виступає загальний світовий дух, що володіє найвищим правом стосовно окремих держав (духам окремих народів) і судить їх. Гегель характеризує всесвітню історію як всесвітній суд.

Всесвітня історія як прогрес у свідомості волі, по Гегелю, ділиться на чотири всесвітньо-історичних світи: східний, грецький, римський і німецький, котрим відповідають наступні форми держави: східна теократія, антична демократія й аристократія, сучасна конституційна монархія. “Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський світ знає, що деякі вільні, німецький світ знає, що усі вільні”.[6]

У своїх поглядах на всесвітню історію, Гегель, звичайно, звеличував німецькі народи, зокрема ступінь буржуазної розвиненості Пруссії.

Відома некритичність і прикрашання існуючих реалій диктувалися вже загальними методологічними настановами гегелівського об'єктивного ідеалізму.

Гегелівська концепція “розумної держави” у формі конституційної монархії була філософським обґрунтуванням прогресивних перетворень тодішньої напівфеодальної Німеччини.[7]

Сконструйована Гегелем розумна держава, що є в конкретно-історичному плані буржуазною конституційною монархією, у філолофсько-правовому плані являє собою право в його системно-развинутій цілісності, тобто правова держава.

У такий спосіб Гегель вихваляє державу як ідею права, як правову державу, як таку організацію волі, у якій механізм насильства й апарат політичної держави опосередковані і приборкані правом, введені в правове русло, функціонують лише в державно-правових формах.

Відповідно до гегелівської діалектики поняття права, руху від абстрактних форм права до конкретного права державного цілого, що знаходить своє ідеальне вираження в суверенітеті, насильство і сваволю являють собою рецидив історично і логічно перебореної  несвободи і безправ'я, нерозумний і неправомірний прояв тих чи інших моментів органічної моральної цілісності.

Висновок

Філолофсько-правове вчення Гегеля вплинуло на наступну історію політико-правової думки. Гегелівська філософія дала досить широкий простір для обґрунтування як консервативних, так і критичних опозиційних поглядів.

Гегель, говорячи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити деяку застарілу форму життя сучасність, що іде в минуле, порівнює свою філософію із совою Мінерви, що починає поле лише з настанням сутінків. По проходженню більш ніж півтора століття після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і, що горіла у вогні невгасаючої критики, з'являється вже у виді не сови Мінерви, а скоріше птаха Фенікса. Вона пережила багато сутінків і світанків здобувала все новий і новий вигляд.

Список використаної літератури:

1.Гегель Г.В.Ф.Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. М. - 1990 р.

2.Мальковський Б.С. Вчення Гегеля про державу і сучасність. В Наука. М. “Наука”. 1989 р.

3.Нерсесянц В.С. . Гегелівська філософія права. М. 1983 р.

4.Нерсесянц В.С Історія . політичних і правових вчень. Підручник для вузів. М. Юрид. література. 1988 р.

5.Пиотковский А.А. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правову теорію. М. 1963 р.

[1] 

[2] 

[3] А.А. Пиотковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. Москва, 1963

[4] В.С. Нерсесянц. Гегелевская философия права. М. 1983 г.

[5] 

[6] Гегель. Философия истории. с. -98

[7] В.С. Нерсесянц. Гегелевская философия права. М. 1983