Філософія та ситуація Постмодерну

Філософія та ситуація Постмодерну

Концепція «Модерну» (у буквальному  перекладі з латинської означає  «сучасність») та похідної модернізації бере свій початок у філософії  Просвітництва. Модерн означав для  європейського людства необхідність докласти свідомих цілеспрямованих зусиль задля прискорення розвитку науки і техніки, зростання матеріального виробництва, духовного самоудосконалення людини, щоб стати «сучасним» — відповідним тому ідеалу, який підказував людині її розум: загальне звільнення від нужденності, хвороб і страждань, неписьменності, від надмірних форм державного примусу й експлуатації людини людиною.

У ситуації Постмодерну  світ опиняється в останній чверті XX ст. після двох сторіч послідовної реалізації цього проекту, що показали всю його вичерпність.

Відлік Постмодерну починається  з моменту появи і розповсюдження американської контркультури, філософського  постструктуралізму, впровадження нових  форм мас-медіа. Статус філософського  поняття «постмодернізм» отримує  у 80-ті роки XX ст. перш за все завдяки ідеям французького мислителя Жана Франсуа Ліотара (нар. 1924). Найвідоміші представники цього напряму — французькі мислителі Ж. Дерріда, Ж. Бодршар, американський дослідник Р. Рорти. Філософи -постмодерністи досить своєрідно трактують сучасну соціокультурну ситуацію в західному світі і роблять на підставі цього аналізу досить несподівані висновки щодо ролі та місця філософії в культурі.

Особливості постмодерністських уявлень  про сучасну соціокультурну ситуацію:

1.  Ми живемо в епоху  тотального ускладнення наших поглядів на світ і форму нашої поведінки в цьому світі, що зумовлено надмірним покладанням на науково-технічний прогрес (НТП). Це зрештою призвело до того, що процес вийшов з-під раціонального контролю.

2.  Хоча науково-технічний  розвиток триває, людина не в змозі встигнути за його досягненнями. Тому із прогресом наше життя не поліпшується, а дедалі більше ускладнюється.

3. Людство відмовляється від ідеалу загального звільнення завдяки НТП. Натомість людина намагається вл'лити в життя практику індивідуальної свободи, що розуміється як відмова наслідування ззгальнозначущим цінностям і необмеженість творчої самореалізаціі в різних областях життєдіяльності. Оголосивши в особі Ф. Ніцше про смерть Бога, людина сама займає його місце, звалює на себе вантаж цінностей, ідеалів і норм, який не спроможна нести.

4. Оскільки індивідуальних  цінностей виявляється забагато (особливо, е порівнянні з вищими  загальнозначущими цінностями Добра,  Краси, Досконалосп, Любові), людина  вимушена втілювати їх в життя  у формі гри, коли сам процес виявляється значно цікавішим від кінцевого результату. Наочним прикладом постмодерністської поведінки людини є нескінченне перемикання телевізійних каналів за допомогою пульта дистанційного управління.

Особливості постмодерністських уявлень про статус філософії.

1.  Постмодерн у філософії  виникає із радикального сумніву  в її можливостях як єдиної  світоглядно-теоретичної і жанрової  системи. Притаманним класичній  філософській традиції спробам  створити всеохопну філософську  систему, протиставляється деконструкція наявного філософського здобутку, що розуміється як розклад її на певні смислові блоки та їх нове сполучення у нестандартних комбінаціях.

2.  Метою пізнавальної  діяльності проголошується не  отримання абсолютного достовірного  знання про світ, а визначення умоа можливості і кордонів застосування тих чи інших значень.

3. Відбувається розпад суб'єкта як центру системи уявлень, як наслідок, місце категорії «суб'єктивність» займають «потоки бажання», «імперсональні швидкості».

4. Сам процес філософствування є утвердженням культурних значень, що вводить той, хто філософствує. Причому він сам запроваджує конкретні жанрові межі (вони, до речі, можуть бути досить умовними), в яких здійснює своє «дослідження».

5. Постмодерн руйнує  кордони між видами, родами, формами культурної діяльності, коли в еклектичній єдності виступають не лірика і епос, не поезія і живопис, а наука і мистецтво, філософія і релігія.