Комунікативна філософія як варіант вирішення екологічних проблем

Філософія, релігія та культура / Екологічна філософія. Екогуманізм. Біоетика

Остринська Людмила

магістрантка

Чернівецького національного  університету

 ім. Ю. Федьковича

Україна, м. Чернівці

Комунікативна філософія як варіант  вирішення екологічних проблем

На сучасному етапі розвитку людства, в період становлення нової інтелектуальної епохи, однією з нагальних потреб постає вивчення масштабів природних зрушень. Стратегічно зорієнтований науково-технічний тип поведінки людини став однією з причин сучасної кризи. Людина прагне заволодіти всім, навіть якщо вона цього не потребує. Через свою зухвалість вона знищує природу, цінності, і врешті-решт, саму себе. Підкорення природи означає підкорення людини. Непокора та жадання, що виросли з цього підкорення природи, від самого початку загрожували цивілізації [1, с. 91].

Про те, що саме наука є причиною й джерелом багатьох глобальних, в тому числі  й екологічних проблем, йшлося ще у ХХ ст., коли проявились межі техногенної цивілізації. Заперечення економічного егоїзму є не лише беззмістовним, а й аморальним [6]. Глибинною причиною екологічної кризи є дисбаланс між формами людської раціональності. Деякі її форми, особливо технічна, розвиваються досить швидко, тоді як інші, що, традиційно називаються мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є, на думку дослідника, причиною екологічної кризи [4]. Історія підкорення природи є також історією підкорення людини людиною. Сьогодні ж природу сприймають як простий інструмент людини. Вона є об’єктом тотальної експлуатації, що не має цілі, встановленої розумом, а відтак не знає меж [1, с. 101]. Вчення, що підносять природу, не сприяють примиренню людини з нею навпаки, виражають холодність і сліпоту щодо неї. Завжди, коли людина робить своїм принципом, насамперед природу та її підкорення, людство повертається до примітивних потягів, цивілізація постає аналогом природи, а її розвиток таким собі еволюційними випробуваннями «відбувається поступова заміна природної селекції раціональною дією» [1, с. 92]. Формалізація розуму призводить до парадоксальної соціокультурної ситуації: з одного боку, руйнівний антагонізм самості й природи досягає своєї вершини, а з іншого - саме філософське мислення – позитивістське і так зване онтологічне, - що нібито шукало примирення, заперечує антагонізм або забуває про нього «перекриває розрив між «Я» та природою, замість того, щоб бути у нього всередині» [1, с. 141].

Пригноблення  природи відгукнеться пригнобленням людини і триватиме, допоки вона не зрозуміє власного розуму й процесів, які лежать у його основі, через який вона створила й підтримує антагонізм, що намагається її знищити. Розум може стати більшим за природу лише через конкретне усвідомлення своєї «природності», котра у парадоксальній спосіб відчужує його від природи. Стаючи інструментом примирення, розум водночас перетворюється на щось більше, ніж інструмент [1, с. 151]. Зміна напряму, поступи й регреси під час здійснення цього процесу відображають розвиток дефініції філософії.

Тут на арену виходить комунікативна філософія, що створює «місток» між проблемою, її розв’язанням та розумінням. Одне з головних її завдань - раціональне обґрунтування універсальних підстав людського взаєморозуміння й гармонізація стосунків, зокрема, між людиною й навколишнім світом (природою). Із кризою класичного типу раціональності пов'язане переосмислення поняття розумності людської діяльності в природі [4]. М.Булатов, К.Малєєв, В.Загороднюк, Л.Солонько відзначають, що зміна ціннісних орієнтацій і уявлень про раціональність призвели до переосмислення традиційного поняття ноосфери і набуття нового змісту цим феноменом. Якщо класичні концепції ноосфери будувались на вірі в безмежні можливості розуму і побудову на його основі раціональної екосистеми «людина–природа–суспільство», то сучасна онтологія ноосфери загрожує самому існуванню людства. Діяльність людини, що відповідала традиційним класичним канонам раціональності, привела людство до можливості термоядерної катастрофи, спричинила сучасну екологічну кризу [4].

Пошук світоглядних засад, на яких варто використовувати сучасну науку, у філософії відбивається у дослідженнях нового типу наукової раціональності, орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи і людини. Відтак, з'являються поняття комунікативної раціональності, який спершу розроблявся у контексті розв’язання, з одного боку, проблеми подолання кризи розуму, а з іншого, - обґрунтування універсальної системи цінностей. Воно поєднало два основні виміри - герменевтичний (мовно-лінгвістичний і логіко-рефлексивний) та етичний (останній набуває системоутворюючого значення).

Комунікативний дискурс виводить горизонти людського розуму далеко за межі матеріально-вітальних потреб людини, обґрунтовуючи і легітимізуючи моральні норми щодо наукової раціональності. Саме раціональна аргументація в дискурсі стає для комунікативної філософії критерієм істинності (справедливості, щирості). В цьому контексті «дискурсивно-теоретичний критерій розуму (формально чи процедурно) заступає онтологічні змістові (лад буття, світ ідей, Бог, природа) чи трансцендентальні (філософія свідомості) та монологічні концепти розуму традиційної філософії» [3, с. 60-66].

Новий тип  раціональності, що зараз утверджується в науці і технологічній діяльності зі складними людиномірними системами, що розвиваються, розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему. Вивчення системних людиномірних об’єктів, потребує нових стратегій діяльності, зокрема, й синергетичних. Головно, у діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії [4].

Комунікативна дія, апріорі, антиконфліктна, спрямована на досягнення максимально ефективної взаємодії. Щоправда, за умови, що учасники комунікативного процесу знаходяться на одному рівні моральних та нормативних уявлень і однаково розуміють істинність, правильність та правдивість [5]. Комунікативна філософія передбачає рівноправну участь усіх людей у вирішенні всіх проблем, а відтак, обґрунтування моральних норм, принципів та аксіологічних орієнтацій людства. Комунікативна філософія формує екологічну етику відповідальності, оптимальний варіант якої запропонував ще В.Хьосле – ефективна комунікація між економікою, політикою, соціумом та екологією на засадах не лише раціонального, а й морального використання останньої [6], що поступово може трансформуватися на «етику виживання».

Література

1. Горкгаймер М. Критика інструментального розуму / М. Горкгаймер. – Київ: ППС-2002, – 2006. – 282 с.
2. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія / А. М. Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
3. Луцишин А. Комунікативна філософія як пропозиція світоглядних парадигмальних змін / А. Луцишин // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2009. – № 12. – С. 60 – 66.
4. Сидоренко Л. І. Філософія сучасної екології [Електронний ресурс] /    Л. І. Сидоренко – Режим доступу:

http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Cidorenko/mag-biol-1-3.html

5. Фидченко Е.В. Коммуникативное действие в гуманитарном познании:Философско-методологический аналіз [Електронний ресурс] /    Е.В. Фидечко – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/kommunikativnoe-deistvie-v-gumanitarnom-poznanii-filosofsko-metodologicheskii-analiz
6. Хёсле В. об экономике и экологии [Електронний ресурс] / В.Хёсле – Режим доступу: http://www.stepanenkova.ru/uchebmat/history/istfil/part3/hesle/index.html