Конфуціанство

Конфуцій цілком щиро прагнув  створити ідеал лицаря чесноти, що боровся  за високу мораль, проти тієї, що панувала навколо несправедливості. Але, як це нерідко трапляється, з перетворенням  його учення в офіційну догму на передній план виступила не суть, а  зовнішня форма, що виявлялася переважно  в демонстрації відданості старизні, пошана до старшої, удаваної скромності і чесноти. Численні послідовники і  шанувальники Конфуція, сліпа відданість яких кожному слову філософа теж  неабиякою мірою сприяла перетворенню його учення в закостенілу догму, стали бачити в ідеалі цзюнь-цзи не стільки вираз внутрішньої цілісності і благородства, скільки зовнішнє оформлення благопристойності. У середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані певні норми і стереотипи поведінки кожної людини залежно від займаного їм місця в соціально-чиновній ієрархії. Вони знайшли своє найбільш наочне віддзеркалення в тому, що звичайно іменується "китайськими церемоніями".

У будь-який момент життя, на будь-який випадок, в щасті і горі, при народженні і смерті, надходженні  в школу або призначенні на службу - завжди і у всьому існували строго фіксовані і обов'язкові для  всіх правила поведінки. У епоху  Хань було складене докладне зведення цих правил зовнішньої чемності і церемоніала- трактат Ліцзі, компендіум конфуціанських норм, що мав обов'язкову силу впродовж двох з лишком тисяч років. Всі записані в цьому звичаї правила слід було знати і застосовувати на практиці, причому з тим більшою ретельністю, чим вище положення в суспільстві людина займала. Так вчення Конфуція про цзюнь-цзи, модернізоване і пристосоване до потреб централізованої імперії з її могутнім бюрократичним апаратом, стало однією з основ, на яких ґрунтувалася гігантська будівля китайської держави.

Соціальний порядок  по Конфуцію. Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: "Хай батько буде батьком, син - сином, государ - государем, чиновник – чиновником", тобто хай все в цьому світі хаосу і сум'яття стане на свої місця, всі знатимуть свої права і обов'язки і робити те, що їм покладено. Впорядковане таким чином суспільство повинне складатися з двох основних категорій: верхів і низів -тех, хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і покоряється. Такий соціальний порядок Конфуцій і другий основоположник конфуціанства - Мен-цзи (372-289 до н. э.), як і всі їх послідовники, вважали вічним і незмінним, таким, що йде від мудреців легендарної старовини. Критерієм розділення суспільства на верхи і низи повинні були служити не знатність походження і тим більше не багатство, яке Конфуцій і Мен-цзи відверто зневажали, але тільки знання і чесноти, а точніше - ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи.

Формально цей критерій відкривав  шлях вгору для будь-якого, і сам  Конфуцій гордився тим, що давав свої знання всякому, хто приносив "зв'язку сушеного м'яса", тобто платню за навчання. Фактично ж справа йшла багато складніше: стан чиновників було відокремлено від простого народу перешкодою – "стіною ієрогліфів", тобто письменністю, яка і визначала соціальне  положення і майновий ценз людини впродовж всієї історії Китаю. Вже  в Ліцзі було спеціально обумовлено, чи (тобто церемонії, обряди) що не мають відношення до простолюддя і що грубі тілесні покарання не застосовуються по відношенню до грамотіїв. Правда, удачливі вихідці з низів, оволодівши грамотою, могли зробити кар'єру і опинитися вгорі. Але у принципі це нічого не міняло: здобувши освіту і конфуціанське виховання, будь-хто ставав опорою того порядку, до незмінності якого закликало саме учення.

Кінцевою і вищою метою  управління Конфуцій і Мен-цзи проголошували інтереси народу. Конфуцій суворо засуджував свого колишнього учня Цю, що став міністром, за непомірні побори з селян ("Він не мій учень!"). Мен-цзи учив, що з трьох найважливіших елементів держави на першому місці стоїть народ, на другому - божества і лише на третьому - государ. Проте ті ж апостоли конфуціанства були глибоко переконані в тому, що самому народу його власні інтереси незрозумілі і недоступні і що без постійної батьківської опіки освічених конфуціанців-управителів він обійтися ніяк не може: "Народ слід примушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати, чому" (Луньюй, гл. VIII).

Однієї з важливих основ  соціального порядку, по Конфуцію, була строга покора старшим. Будь-який старший, будь то батько, чиновник, нарешті, государ, - це беззаперечний авторитет для  молодшого, підлеглого, підданого. Сліпа  покора його волі, слову, бажанню - це елементарна  норма для молодших і підпорядкованих  як в рамках держави в цілому, так і у рядах клану, корпорації або сім'ї. Не випадково Конфуцій нагадував, що держава - це велика сім'я, а сім'я -малое держава. Цим порівнянням підкреслювався не тільки патерналізм усередині суспільства, але і той лад сімейного життя, який реально існував і зберігався в старому Китаї аж до недавнього часу: основа сім'ї - беззаперечна покора молодших старшим, дітей батькам.

Конфуціанство і  легизм. Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чималий час. Спочатку необхідно було детально розробити учення, добитися його розповсюдження в країні, що і було з успіхом виконано послідовниками Конфуція. Філософ любив говорити, що він не створює, а тільки передає нащадкам забуті традиції великих стародавніх мудреців. Дійсно, багато що з того, чому учив Конфуцій, було вже у зародку раніше. Проте немає необхідності доводити, наскільки важливе значення має вчасно зроблений акцент. У цьому сенсі виконану Конфуцієм величезну роботу по трансформації стародавніх інститутів і традицій, пристосуванню їх до умов розвиненого суспільства не можна не вважати оригінальними і творчими.

Конфуціанці, багато хто  з яких присвятив своє життя професії вчителя, приділяли масу часу і сил  обробці і інтерпретації тих  стародавніх творів, які використовувалися  ними в процесі навчання. Основна  тенденція відбору зводилася  до того, щоб зберегти все найбільш важливе і всіляко підсилити  в ньому повчальний акцент. Так  були відредаговані книга пісень Шицзін, книга історичних переказів Шуцзін, літопис Чунь-цю, які включали майже всю з відомостей, що збереглися, про найбільш стародавніх і тому сторінках китайської історії, що особливо шанувалися. Саме з цих конфуціанських книг китайці подальших поколінь дізнавалися про старовину; саме читання і вивчення їх сприяли засвоєнню основ конфуціанства.

Успіхам конфуціанства неабиякою  мірою сприяло і те, що це учення базувалося на злегка змінених стародавніх  традиціях, на звичних нормах етики  і культу. Апелюючи до найтонших  і чуйніших струн душі китайця, конфуціанці завойовували його довіру тим, що виступали за милий його серцю консервативний традиціоналізм, за повернення до "доброго старого часу", коли і податків було менше, і люди жили краще, і чиновники були справедливіші, і правителі мудріше...

В умовах епохи Чжаньго (V-III вв. до н. э.), коли в Китаї запекло змагалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значенням і впливу стояло на першому місці. Але, не дивлячись на це, методи управління країною, що пропонувалися конфуціанцями, тоді не одержали визнання. Цьому перешкодили суперники конфуціанців - легисти.

Учення законників-легистів різко відрізнялося від конфуціанського. У основі легистської доктрини лежав безумовний примат не стільки навіть просто писаного закону, скільки наказу начальства, офіційно санкціонованого регламенту, сила і авторитет якого повинні триматися на паличній дисципліні і жорстоких покараннях. Згідно легистськім канонам, розробляють закони мудреці-реформатори, видає їх государ, а здійснюють на практиці спеціально відібрані чиновники і міністри, що спираються на могутній адміністративно-бюрократичною апарат. Шанування до закону і адміністрації забезпечується спеціальною системою кругової поруки, яка, у свою чергу, тримається на практиці суворих покарань навіть за дрібну провину. Покарання врівноважуються заохоченням за лояльність у вигляді привласнення чергового рангу, що підвищує соціальний статус його володаря. У ученні легистів, що практично не апелювали навіть до Неба, раціоналізм був доведений до своєї крайньої форми, що деколи переходила у відвертий цинізм, що можна легко прослідкувати на прикладі діяльності ряду легистів-реформаторів в різних царствах чжоуського Китаю в VII-IV ст. до н.е.

Проте не раціоналізм або  відношення до Неба було основним в  протистоянні легизму конфуціанству. Набагато важливіше було те, що конфуціанство робило ставку на високу мораль і стародавні традиції, тоді як легизм найвище ставив адміністративний регламент, що тримався на строгих покараннях і вимагав абсолютної покори свідомо зробленого дурним народу. Конфуціанство орієнтувалося на минуле, а легизм кидав цьому минулому відкритий виклик, пропонуючи як альтернативу крайні форми авторитарної деспотії.

Грубі методи легизму для правителів були прийнятнішими і ефективнішими, бо вони дозволяли твердіше тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що мало величезне значення для посилення царств і успіхів в їх запеклій боротьбі за об'єднання Китаю. Найбільш послідовно легистські реформи були проведені міністром Шан Яном в околичному західному царстві Цинь, яке після цих реформ, що покінчили з пережитками патріархально-кланового минулого, стало швидко посилюватися. Посилення Цинь привело в кінці III в. до н.е. до захоплення правителем цього царства всієї території чжоуського Китаю і до проголошення їм нової династії - Цинь. Засновник династії імператор Цинь Ши-хуанді (259-210 рр. до н. э.) розповсюдив на весь Китай ту схему адміністрації, яка була вироблена Шан Яном.

Все населення великої  країни з сильними патріархально-клановими  традиціями, стараннями конфуціанців, що зміцнилися багато в чому, було зобов'язано  беззаперечно покорятися едиктам імператора. Що йшли врозріз із сталими нормами, ці едикти викликали протести, в  країні виникали конфлікти, зріло незадоволеність, що пригнічувалася насильством і  репресіями. Нечувані побори і повинності, що стягувалися з населення (жителі Піднебесною зобов'язані були одночасно  будувати Велику стіну і палацовий  комплекс в столиці, що украй виснажувало  скарбницю і сили людей), привели  до кризи. Криза завершилася могутнім народним повстанням, яке незабаром  після смерті Цинь Ши-хуанді сміливо з лиця землі засновану їм імперію, на обламаннях якої предводитель повсталих селян Лю Бан заснував нову династію Хань.

З династією Цинь був скомпрометований і ліг легизм. Перевірка на практиці його ідей виявилася достатньою, щоб виявити його неспроможність для Китаю того часу. Відверто тоталітарна доктрина легистів з її презирством до людей в ім'я процвітання держави виявилася нежиттєздатною; легизм зазнав поразки. Але для збереження тієї, що вже склалася імперської структури, для процвітання її пануючих верхів, що здійснювали свою владу за допомогою могутнього адміністративно-бюрократичного апарату, створеного стараннями легистів, необхідна була доктрина, яка зуміла б додати всій цій системі благопристойну і респектабельну зовнішність. Такою доктриною виявилося конфуціанство.

Синтез конфуціанства  і легизму опинився не так вже складною справою. По-перше, не дивлячись на багато відмінностей, легизм і конфуціанство мав немало загального: прихильники обох доктрин мислили раціоналістично, для тих і інших государ був вищою інстанцією, міністри і чиновники - його основними помічниками в управлінні *, а народ - неосвіченою масою, якій слід було керувати належним чином для її ж блага. По-друге, синтез цей був необхідний: введені легизмом методи і інститути (централізація адміністрації і фіску, суд, апарат влади і т. п.), без яких не можна було управляти імперією, на користь тієї ж імперії слід було поєднувати з повагою до традицій і патріархально-кланових зв'язків. Це і було зроблено, причому найбільший внесок в здійснення синтезу вніс ханьський імператор У-ді, міністр-реформатор якого Дун Чжун-шу сильно видозмінив характер первинного конфуціанства і перетворив його на офіційну державну ідеологію.

Трансформація конфуціанства. Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію з'явилося поворотним пунктом як в історії цього учення, так і в історії Китаю. Прийшовши на службу, став чиновниками, узявши в свої руки управління країною з її соціальною структурою, що склалася, і могутнім централізованим бюрократичним апаратом, конфуціанські учені стали інакше відноситися до власної доктрини. У центрі їх уваги опинилися тепер інтереси збереження і зміцнення тієї системи, з якою вони себе ідентифікували і яку вважали реалізацією заповітів Конфуція. Це означало, що на передній план в трансформованому в Хань конфуціанстві повинні були вийти ті положення учення і в таких формах, які сприяли б збереженню і незмінності прийнятих і визнаних всіма порядків.

Якщо раннє конфуціанство, закликаючи вчитися у стародавніх, припускало за кожним право самому роздумувати, то тепер входила в  силу доктрина абсолютної святості і  непохитності стародавніх канонів  і мудреців, кожного їх слова. Щоб  служити завданням стабілізації держави, забезпечення надійності і  бездоганного функціонування його чиновничок-бюрократського апарату, конфуціанство неминуче повинне було стати системою жорстких канонів, кожен елемент якої строго визначений, взятий до уваги і неухильному виконанню. Добитися цього було тим більше нескладно, що за довгі століття свого існування конфуціанські твори вже достатньо обросли тлумаченнями і коментарями, що одержали силу традиції і авторитет давності. Став біля керма правління країною, конфуціанство ще рішучіше обернулося назад, лицем до минулого. Не в майбутньому, невідомі дали якого навряд чи можуть провіщати що-небудь гідне уваги, а в давнину, у минулому, було золоте століття - саме він повинен завжди служити зразком. Стародавні мудреці все знали і уміли, всі спіткали і вирішили, встановили і заповіли нащадкам. Перевершити їх неможливо і не слід намагатися, навіть спроба такого роду - це блюзнірство, що може привести до сумних наслідків.