Індивід, індивідуальність, особистість

З того часу, як людина усвідомила унікальність свого становища у бутті, відкрила для себе, що вона може бути вищою або нижчою за тварину, але не рівною їй, – відтоді людина стоїть перед проблемою сенсу свого існування. Який сенс має людське життя, для чого її призначено і що вона повинна робити зараз – усі ці питання пов’язано із саморозумінням людини. Звичайно, питання про сенс життя щільно пов’язано із проблемою смерті: смерть здається запереченням життя, перешкодою на шляху довічних добра та справедливості, але реально страх смерті виконує у культурі дуже важливі функції. Так, у репресивних суспільствах влада, яка узурпувала право на смерть, підтримувала порядок й керувала поведінкою людей. Страх смерті виявлявся також фундаментом моральності. Відома формула Достоєвського „Якщо Бога не існує, то усе дозволено” спирається на припущення про відплату після смерті. Без такого припущення неможливо й обґрунтування справедливості.

Будь-яка сучасна цивілізація  європейського типу відмовилася  від тілесного примусу та насильства й не погрожує смертю, навпаки: ми всіляко славимо життя й розробляємо все більш ефективну техніку задля її покращення та подовження. Влада та порядок реалізуються сьогодні через рекомендації щодо здорового образу життя, управління та організації розпорядку праці та розваг. Подовження, економія, досягнення високих стандартів якості життя – це є орієнтир сучасної людини, й це тримає її у невидимих сітях влади сильніше, ніж колишні методи тілесного покарання. Смерть опинилася ніби то у тіні, вона замовчується або сприймається як дещо несподіване, навіть випадкове, котре зненацька обриває життя людини, яка могла ще довгий час працювати або розважатися. Смерть перетворилася на ворога сучасного порядку, й тому вона діє зараз за стінами лікарняних палат, а не на очах у всіх, як колись.

Народження і смерть встановлюють межі людського існування, та вони не є чимось абсолютно зовнішнім та чужим відносно до людини. Перш за все вони осмислюються у поняттях тіла й душі, а абсолютизація одного з них може привести чи до надмірного страху, чи до повної безстрашності. Якщо людина відриває духовне від тілесного, тобто уявляє собі їх як два ворожих начала, вона опиняється під владою ідей та зневажає тілесне життя; або підкоряється бажанням та афектам й тоді зраджує свою духовну сутність. Таким чином, ми знову приходимо до питання про сенс життя, відповідь на яке кожна людина повинна знайти й втілити лише самостійно.

Щодо розділу тілесного  та духовного, то у європейській культурі він носить переважно метафізичний характер і втілюється у християнських  термінах: земля вважається місцем страждань, а от небо – раєм. Проте подібне тлумачення є суто спекулятивним, поверховим, бо вже Христос казав: „Царство Боже всередині вас є”, тобто воно не має географічних координат. Не рай, а усе життя й увесь світ є предметом божественної турботи. Уявлення про загробне життя є однією із спокус, котрі висловлюють неусвідомлене прагнення людини посісти місце Бога й стати безсмертним. Подібні погляди теж можуть сприяти пошукам сенсу життя. Дуже цікавим прикладом тут може бути „філософія загальної справи” оригінального російського релігійного мислителя ХІХ ст. М. Федорова. Він пропонував людству об’єднатися у „активній еволюції”, кінцевою фазою якої буде загальне спасіння, тобто повне звільнення від смерті та воскресіння предків.

Висновок.

Таким чином, свобода  та усвідомлення скінченності власного життя дають людині унікальну, неповторну можливість створювати власний, несхожий на інших світ і ще раз провести різку межу між собою та іншим  живим світом. Саме цим людина вирізняється у Всесвіті: здатністю не дублювати (хоча й з варіаціями) своїх предків, а бути кожного разу неповторною.

Література:

Ильин В.В. Философия для судентов технических вузов: Краткий курс. – СПб., 2004.

Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и теории. – СПб.,1997.

Моисеева Н.А., Сороковикова В.И. Философия: Краткий курс. – СПб., 2004.

Причепій Є.М. Філософія. Посібник для вищих учбових закладів. – К., 2003.

Проблема человека в западной философии: Переводы. – М., 1988.