Творчі завдання з філософії

                             Творчі завдання з філософії освіти

                                студентки групи 52 УНЗ Луб

                           Бондаренко Марини Олексіївни

                                                ( Модуль 2)

                                       (№2, 7, 12, 17, 22)

    2.Німецький просвітитель і філософ І.Ф. Герберт «вимагав установлення незаперечного авторитету вихователя, вважав, що цей авторитет завжди замінює вихованцю «загальну думку», а тому «суттєво необхідно, щоб він мав переважний авторитет, у порівнянні з якими вихованець не цінував би ніякої іншої думки». Виокремте позитивні та негативні наслідки впровадження такого підходу у практику сучасного виховання.

    7.  В одній із своїх статей філософ В.Кізіма стверджує, що українська освіта «втратила свою душу», а «вчитель перетворився на ремісника». Чи погоджуєтесь Ви з думкою науковця? Аргументуйте свою позицію.

    12. Визначте спільні риси гендерної та феміністської педагогіки.

    17. Поясніть співвідношення термінів: гендер, педагогіка, освіта. Визначте предметне поле гендерної освіти.

    22. Проаналізуйте уривок з контент-аналізу підручників для початкової школи, проведеного дослідницями В.Гайденко, І.Предборською і поясніть що Ви розумієте під гендерно-стереотипізованим навчанням: «…У процесі більш ретельного аналізу підручника «Рідна мова» можна побачити, як спрацьовує прихований навчальний план. Цікаво, що багато так званих жіночих спеціальностей (секретар, бібліотекар та ін.) у лінгвістиці позначаються іменниками чоловічого роду. Навіть якщо на малюнку зображена жінка-бібліотекар, словесний опис ніколи не містить жіночого роду: бібліотекар приніс, пішов… Гендерні стереотипи також мають місце в підручниках з математики. Зокрема, у задачах подаються стереотипні жіночі повсякденні обов’язки (консервація, приготування вареників, печива або вирощування курей)… А чоловіки, навпаки, насолоджуються життям. Вони самодостатні, вони суперничають; вони завжди асоціюються зі швидкістю, рухом, технологією (наїзник, турист, лижник, велосипедист). Чоловіки –інтелектуали: «В Андрійка – 32 журнали «Пізнайко», «Тарас вирізав 8 трикутників …».

 

2.  Позитивними наслідками впровадження такого підходу німецького просвітителя і філософа І.Ф.Гебера у  практику сучасного виховання , вважаю:

 

 

Вихователь і вихованець ... дві основні фігури у вихованні. Особи, чиї взаємини безпосередньо і вирішально впливають на весь навчально-виховний процес, визначають його успіх.         На мою думку, вплив вихователя на вихованця, успішна його педагогічна діяльність залежить від авторитету вихователя. Авторитет педагога - це, насамперед, засіб виховного впливу на вихованця.        Я вважаю, чим вищий цей авторитет, тим важливіші для вихованців науки, основи яких викладає вихователь, тим справедливішими здаються його вимоги, зауваження, тим вагоміше кожне його слово.   « Те, що говорить улюблений вихователь, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить зневажаюча або чужа їм людина». Тільки при правильних стосунки можна навчати і виховувати. Чи не лякати, не лестити, а зрозуміти, підібрати особливий ключ до кожного.      Вихованці добровільно йтимуть за тим вихователем, якого вони поважають. У будь-якому іншому випадку педагогічні відносини тримаються на суто формальних підставах, зовнішніх вимогах, втрачають свій позитивний виховний сенс і роблять негативний вплив.    Поняття "Авторитет" буквально означає загальновизнане значення людини, її вплив на людей, підтримку його ідеї і діяльності громадською думкою, прояв поваги, довіри до нього, навіть віри в нього: в його розум, волю, моральність, здатність створити благо, віддати всі сили спільній справі.      Фундаментом справжнього дружнього ставлення є взаємна значимість людей. Авторитетність одного, що базується на неавторитетного для нього інших, - практично стовідсоткова гарантія общегруппового неуспіху, типова причина, по якій група виявляється не в змозі вирішити поставлені перед нею завдання. Особливо яскраво проявляється ця закономірність, коли справа стосується взаємин у навчально-виховному колективі.       Негативними наслідками впровадження такого підходу , вважаю, переважний авторитет, «де вихованець не цінував би  ніякої іншої думки».

     Бо свідомість вихованця повинна бути  спрямована на формування моральної поведінки, пройнятої прагненням до істини, доброти, прекрасного, до вироблення таких моральних якостей, як патріотизм, національна гідність, лицарство, міжнаціональна повага і дружба, вдячність, любов до праці, дисциплінованість, відповідальність, честь, совість, скромність, громадська співпраця, милосердя тощо. 

 

 На мою думку, вихователь в такому випадку повинен передбачити  наслідки своїх дій. 

 

 7. Я погоджуюсь з думкою науковця   В.Кізіма , що українська освіта «втратила свою душу», а «вчитель перетворився на ремісника».

 

    Ця непроста ситуація загалом знаходить розуміння на усіх рівнях організації української національної освіти. Реформування освіти, започатковане з проголошенням незалежності  України, не випадково було спрямоване на демократизацію та гуманітаризацію освіти, створення більших можливостей для розкриття потенціалу

молоді, забезпечення рівного доступу  до якісної освіти. Але незважаючи на те, що якісна освіта була проголошена національним  пріоритетом, а  в країні  розгорнуті  реформи  освітньої  галузі,  серйозних зрушень у цій сфері не відбулося. У кожній із ланок системи

освіти виникли нові, ще складніші  проблеми, породжені необхідністю структурної перебудови та спонтанними змінами в  освітніх  пріоритетах, недостатнім фінансуванням та безсистемністю здійснюваних реформ. Суттєво нове не виникло, а вікові надбання почали втрачатися.

   Не випадково висловлюються думки, що що українська освіта «втратила свою душу», а «вчитель перетворився на ремісника». Наша освіта є насправді серйозно хворою, її нерідко називають «профанацією» та «бутафорським наробразом». І якщо бути чесними, то слід визнати, що в цих гірких для освітян оцінках є велика доля істини.     Наша освіта справді відірвана від життя, від науки. Навчальний  процес носить  репродуктивний характер і перебуває в тісних лещатах логоцентризму та патерналістської педагогіки.Катастрофічно втрачається престиж школи і вищих навчальних закладів, зникає мотивація до навчання.

       Правда, ми не є винятком. З подібними проблемами зіткнулася більшість країн світу. Винятком, хіба що, стала наша реакція на ці проблеми. Намагаючись оздоровити українську систему освіти, ми не піклувалися й не піклуємося про те, щоб ліки, які застосовуємо, не виявилися ще небезпечнішими, аніж сама хвороба. Розпочавши «експериментування» з освітою, ми так і не спромоглися здійснити об’єктивний аудит її стану, не встановили точний діагноз і взялися негайно рухатися із світом. Ми надмірно стурбовані, щоб не відстати від моди.

 

 

 

  12.  Спільні риси гендерної та феміністської педагогіки.

 

Перше, що асоціюється  з поняттям гендерних та/або феміністських  освітніх практик – це так звана  феміністська (або, пізніше, гендерна) педагогіка, одна з пізніших течій  критичної педагогіки. Її мета – створення методології освіти без сексизму (наскільки це є можливим).

Фемінізм характеризується множинністю підходів щодо інтерпретації  суб’єкту, знання, істини, принципів  і методів феміністського дослідження. Тому й феміністські педагогіки можуть бути по-різному “забарвлені” залежно від:

  - основних течій у фемінізмі;

- локалізації феміністських  “шкіл”;

- етапів розвитку феміністської теорії знання;

- філософсько-методологічних  позицій дослідників;

- расових або статево/гендерних  вірувань та переконань дослідників. 

Особлива заслуга  у виявленні й обґрунтуванні  тих важелів, за допомогою яких здійснюється гендерна соціалізація суб’єкта освіти, належить теоретикам фемінізму. Вони вперше показали, що знання, які викладаються в традиційних академічних дисциплінах, є неповними, частковими і деформованими, а загальноприйняті концепції істини формувались на протязі всієї історії розвитку людства тільки однією його частиною – чоловічою. Щоб змінити такий стан речей, при якому жінки були невидимою й маргінальною діючою силою в культурі, необхідно було реорганізувати знання, змінити сам ракурс розглядання жінок у культурі і серйозно приступити до створення більш збалансованої культури.

Жіночі дослідження (Women Studies), що виникли в університетах США і Західної Європи в 1970-х роках, як раз і були народжені розумінням цього завдання. Не зупиняючись на таких питаннях, як причини виникнення, предмет і завдання, міждисциплінарність, етапи інституціоналізації жіночих і гендерних досліджень в західних, а потім вітчизняних університетах, хочу відмітити, що радикальний перегляд і зміна програм, як і розробка принципово нових, супроводжувалась переглядом також того, як здійснюється процес викладання й навчання, що знайшло відображення в положеннях феміністської педагогіки.

Феміністська  педагогіка спрямована на виявлення й розвінчання взаємопов’язаних систем упереджень і стереотипів, що базуються на статевих, расових, класових відмінностях. Тому такі програми набувають не лише гендерної, але й расової, класової, етнічної сенситивності.

Слід зазначити, що феміністська педагогіка значно розширила й доповнила поняття взаємодії, творчо розвинувши ідеї прогресивної освітньої теорії Д.Дьюї, а також положення теорії “навчання у взаємодії” і вільного навчання П.Фрейре. Крім того, феміністська педагогіка заперечує принцип ієрархічності. Поставивши під сумнів припущення, що єдине призначення роботи в класі полягає в передачі інформації від викладача до учнів, дана концепція розглядає навчальний процес як більш інтерактивний, наділяючи учнів більшими правами, ніж традиційний підхід. Тому одне із завдань феміністської педагогіки зосереджене в тому, щоб подолати психологічні, структурні і нормативні перепони і надати процесові навчання більшу емоційну насиченість.

Одним з найбільш дієвих варіантів практичного втілення феміністської педагогіки є введення навчальних курсів гендерної тематики в систему середньої й вищої освіти, що підтверджується досвідом викладання таких курсів у багатьох вузах України.

 

    17. Співвідношення термінів: гендер, педагогіка, освіта.

           

     Гендер означає соціальну стать з притаманними їй особливостями поведінки, мислення, що в цілому визначають соціально-рольовий статус людини. Гендерна педагогіка, яка є досить новою цариною в рамках гендерних досліджень, розкриває сутність та завдання гендерного виховання, його вплив на особистість. Гендерна освіта може бути визначена як просвітницька діяльність у напрямку спростування існуючих статево-гендерних стереотипів, розвитку критичного ставлення до світу та зростання свідомості. В цьому сенсі найважливішою ознакою стає орієнтація освітнього процесу на дію - соціальну зміну, метою якої є покращення умов життя “маргіналізованих” суб’єктів, тобто тих, хто не мав реального права голосу за доби панування просвітницьких ідеалів раціоналізму, прогресу, емансипації. А сама освіта стає “практикою свободи” .

 

      Предметне поле гендерної освіти.

       Демократизація суспільства передбачає соціальну справедливість,  яка невід’ємно пов’язана із забезпеченням рівних прав і рівних можливостей жінок і чоловіків. Конституція України (ст. 24) як основний закон, так і інші правові законодавчі акти гарантують неза-лежно від статі рівність прав і свободи громадян країни, що є свідченням про готовність Української держави на світовому рівні здійснювати гендерні перетворювання та вирішувати гендерні проблеми, пов’язані з існуючими гендерними стереотипами, які зу-мовлюють гендерну нерівність. Не стала винятком і освітня сфера, заклади якої, як загальноосвітні, так і вищі,  відображають гендерну стратифікацію суспільства та демон-

струють нерівне становище жінок і

чоловіків, відбивають гендерну асиметрію в їхніх взаєминах, що сприяє існуванню в навчальних закладах так званого  “прихованого навчального плану” , який підримує

стосунки, засновані на принципах гендерної нерівності. Прихований навчальний план включає: 1)організацію самого закладу,  у тому числі гендерні стосунки на роботі та ген-

дерну стратифікацію вчительської професії; 2) зміст навчальних предметів; 3) стиль викладання.

  “Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають гендерні

стереотипи, а й підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове” .

Таким чином, перед суспільством постає проблема вирішення гендерної нерівності між жінками й чоловіками в різних сферах життєдіяльності людей і створення умов для впро-

вадження егалітарної гендерної ідеології в суспільну свідомість, що ґрунтується на засадах гендерної рівності.

     Гендерна  освіта — це взагалі не тільки  оволодіння гендерним знанням,  а й формування менталітету,  егалітарного за своєю сутністю, що забезпечує поведінку, яка  ґрунтується на принципі рівних  прав і можливостей для представників  обох статей.

 

 

    22. Проаналізувавши уривок з контент-аналізу підручників для початкової школи, проведеного дослідницями В.Гайденко, І.Предборською я дійшла до висновку, що  гендерно-стереотипізованим навчанням  є cформовані культурою узагальнені уявлення (переконання) про те, як поводяться чоловіки і жінки. По суті, мова йде про подвійні стандарти: що дозволено хлопчикові, для дівчинки — соромно і непристойно. Така диференціація абсолютно не готує їх до спільного майбутнього і обмежує їх потенціал, перешкоджаючи всебічному розвитку особистості. Батьки, педагоги та інші дорослі можуть допомогти змінити цю ситуацію, допомагаючи дітям освоїти найрізноманітніші навички та вміння, постійно розширюючи їх кругозір і покращуючи їх соціальне оточення.

           

      На мою думку, корисним буде з дитинства привчити дитину до гендерної нерівності та навчити її адаптуватися до гендерних відмінностей, розуміти і приймати їх.